В Україні розпочав свою роботу ювілейний ХХV-й Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, організаторами і засновниками якого є Ліга українських меценатів, міністерство освіти і науки України та міністерство оборони України.
Про цей унікальний освітній патріотичний проект розповідає президент Ліги українських меценатів, науковець, підприємець і благодійник, доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, голова Наглядової Ради ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» Володимир Антонович Загорій.
КОР. Сьогодні проекти, які живуть хоча б кілька років, у багатьох викликають захоплення. А Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика живе і працює, об’єднуючи довкола себе українську молодь, уже 25 років. І не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Конкурс був зініційований 1999 року невеликою групою людей, яким була небайдужа доля української мови в Україні. Це були члени Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів». Нагадаю тих, хто став ініціаторами конкурсу. Петро Яцик, канадський бізнесмен і меценат. Володимир Загорій, керівник фармацевтичної фірми «Дарниця». Андрій Тавпаш, керівник кондитерської фірми «Світоч»… А рушійною силою конкурсу став виконавчий директор Ліги, відомий письменник Михайло Слабошпицький. Пригадую, як велися активні перемовини у міністерстві освіти, як Михайло Слабошпицький погоджував цей проект з освітянським керівництвом, як реєстрували його, як робили багатолюдну презентацію проекту для журналістів… А потім був перший конкурс, який завершився величним святом рідної мови, на якому свої премії отримали найперші переможці конкурсу. І це премії вручали на сцені Національної філармонії меценат Петро Яцик і тодішній Президент України Леонід Кучма. Це стало сенсацією. Фото з цього дійства облетіли усі ЗМІ, фрагменти нагородження показали усі українські телевізійні канали.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Таким потужним був початок цього популярного проекту. Далі конкурс уже жив своїм життям, мав багато різних сюжетів – і загрозливих, і переможних, охоплював мільйони юних учасників і щороку розпочинався у День української писемності та мови. Ця традиція збереглася до сьогодні…
Володимир ЗАГОРІЙ. Сьогодні, на третьому році повномасшабної російсько-української війни, я розумію, яким правильним було наше тодішнє спільне рішення започаткувати цей конкурс. У житті так склалося, що я і навчався, і працював певний час у Росії. Коли ж повернувся в Україну, мені часом приходила думка: чому українці в своїй державі говорять чужою мовою? Розумів, що це колоніальний вплив сусідньої держави, що це набувалося століттями, що комплекс національної меншовартості робить своє… Та й вплив проросійських сил в Україні був потужним, а закон про мову, його 10 стаття, що визначила українську як єдину державну, не дуже діяла. Не було чіткості у визначенні пріоритетів мовного закону, не було політичної волі у тодішнього керівництва держави. Петро Яцик, який приїздив у вже незалежну Україну, був вражений тим, що в Україні так багато людей говорять російською. «Як це можна змінити?» – запитував він. І розмірковував: «Старше покоління вже не змінити. Треба починати з наймолодших…» Рішення започаткувати конкурс і фінансувати його спільними зусиллями було одностайним. Як показав час, ми не помилилися. За 25 років мільйони і мільйони школярів і студентів «пройшли» через конкурс. І хоч небагато з них здобули статус «найкращих знавців рідної мови», але вже сам факт того, що вони змагалися у цьому мовному турнірі, готувалися до різних його етапів, брали участь у Святах рідної мови, все це зробило свою справу. І ми це відчуваємо сьогодні. Запитайте будь-кого з молодшого покоління про конкурс з української мови і почуєте у відповідь: так, був учасником чи учасницею! Знаю про цей конкурс! І зауважу: знати про конкурс мало. Це була ота неголосна, але системна робота з молоддю, завдяки якій ми формували нове, україноцентричне покоління. Ми спрямовували молодь до оволодівання державною мовою, ми формували українську націю. Ми казали: є мова, є нація, нема мови – нема нації. Хочу наголосити, що конкурс імені Петра Яцика – це вже не просто один з українських освітніх проектів. Це – національний бренд. Бренд, який звучить голосно і повсюдно. І в Україні, і в Америці, і в Австралії, і в Італії, і в багатьох інших державах… Всюди, де живуть українці.
КОР. Особлива сторінка нашого мовного турніру – конкурс у міністерстві оборони України…
В.З. Коли до конкурсу приєдналися військові вищих навчальних закладів міністерства оборони – це була знакова подія, яку повною мірою ми оцінили лише нині, під час війни. Вже не один рік у конкурсі беруть участь військові – чи ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна, чи ліцеїсти Військово-морського ліцею імені віце-адмірала Володимира Безкоровайного, чи курсанти Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, Національної академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного… Без перебільшення вони проходили у нашому конкурсі справжній мовний вишкіл, справжню патріотичну підготовку. І багато хто з них нині захищає Україну.
На церемонії нагородження переможців ХХІУ конкурсу імені Яцика. Мовний омбудсмен Тарас Кремінь, виконавча директорка Ліги Світлана Короненко і президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій. Конференц-зала Міністерства освіти і науки України.
КОР. Преміальний фонд конкурсу складається з меценатських пожертв. Так задумувалося від самого початку.
В.З. На українських землях в усі віки існувало благодійництво. Літописи донесли до нас інформацію про десятини від князів на церкви, шпиталі, школи при монастирях. А згодом меценатами були українські гетьмани. Згадаймо того ж Івана Мазепу! А чи постала б Києво-Могилянська академія, якби не було меценатів Галшки Гулевичівни, Петра Сагайдачного і Петра Могили. І не тільки їх. Наш конкурс вже 25-й рік існує на меценатські пожертви багатьох добродійників, починаючи від Петра Яцика і сотень благодійників з Канади, США, Австралії, інших країн світу, а також і з України. Для мене одним з яскравих прикладів колективного мецената є Союз українок Австралії. Ця громадська організація нараховує кілька відділень, десятки членкинь. Щороку практично від найпершого конкурсу вони збирають кошти на наш проект. Союз українок Австралії підтримує конкурс і під час війни…
Сьогодні мені хочеться також згадати ще декого з меценатів, хто підтримував конкурс: це – Фундація українознавчих студій з Австралії, Фундація імені Івана Багряного (США), Крайові Управи Братства колишніх вояків 1-ої Української Дивізії УНА в США, Канаді, Австралії, а ще Леонід Ліщина, Василь Мойсяк, Андрій Коморовський, Святослав Ключник, Лев Бабій, Роман Колісник, Марія Фішер-Слиж (Канада), подружжя Татарків (США), Леся Ткач (Австралія)… А ще це меценати з України: АБ “Експрес-Банк”, АТ “Ексімед”, ПрАТ «Оболонь», редактор газети “Ваше здоров’я” Микола Берник, письменник і народний депутат Михайло Косів, поети і видатні громадські діячі Ірина та Ігор Калинці (Львів), донька голови Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака Наталя Осьмак (Київ)… Розумію, що всіх меценатів назвати неможливо, декого з них вже немає з ними, але їх варто згадувати і називати, бо вони також творили цей конкурс, творили історію України. Як бачимо, меценати змогли об’єднатися довкола нашого проекту на підтримку української мови і це також можна назвати колективним українським меценатством. Наголошу: колективним українським меценатством в усьому світі, де живуть українці. Й іншого такого прикладу я не знаю.
Хочу ще зазначити, що сьогодні частину фінансових преміальних витрат на конкурс бере на себе держава. Вже кілька років поспіль переможці конкурсу, які вибороли перше місце у загальнонаціональному етапі, в усіх вікових номінаціях, отримують Президентські стипендії. Такі ж Президентські стипендії отримують студенти вищих навчальних військових закладів.
Переможців ХХУІ конкурсу нагороджує заступник міністра освіти і науки Андрій Сташків.
КОР. Пригадую святково прибрану сцену театру імені Івана Франка років десять тому під час Свята рідної мови з нагоди закриття чергового конкурсу імені Петра Яцика. А на ній у всій красі тридцять прапорів різних держав. Саме з цих держав молодь української діаспори брала участь у конкурсі…
В.З. Усе залежить від конкретних людей на конкретних місцях. Я також пам’ятаю, якою ефектною була сцена того дня. Це означало, що працівники міністерства закордонних справ (а саме вони мали таку змогу!) уважно поставилися до конкурсу і зорганізували відповідну роботу з його проведення у тих країнах, де перебували. Тобто налагодили контакти, донесли інформацію, а в результаті ми мали переможців конкурсу з 30 країн. І це було грандіозно, це вражало! І це також пропаганда і поширення української мови у світі. Тобто це те, що роблять усі цивілізовані країни – пропагують мову! Знаю, що до цього питання нині прикута пильна увага міністерства освіти і науки. Щоправда, й ситуація – на відміну від минулих часів – трохи інша. Якщо тоді це були діти української діаспори з недільних чи церковних шкіл, то тепер це часто школярі й студенти, які вимушено, у зв’язку з російською агресією, виїхали з України і тепер опановують українську мову самостійно, навчаючись в іноземних закладах освіти. Тут маємо бути надзвичайно уважними, бути державниками і попри усі складнощі, пов’язані з війною, долучати наших наймолодших до вивчення української мови. Де б вони не жили сьогодні.
Військових, які стали переможцями ХХІУ конкурсу, вітає член Ліги українських меценатів Олександр Огороднійчук.
КОР. Які, на Вашу думку, нові завдання і виклики має розв’язати мовний конкурс нині?
В.З. На вулицях наших міст і сіл української мови стало значно більше. Це вам скаже будь-хто. Причини зрозумілі. На українську мову нині переходять навіть ті, хто ніколи на неї не переходив. Війна внесла такі корективи, яких не було раніше. Русскій мір прийшов з ракетами і смертями. Багато хто прозрів, багато хто усвідомив, хто наш справжній ворог. І сьогодні питання – якою мовою говорити? – має лише одну відповідь. Українською. Звісно, я не ідеалізую мовну ситуацію. Вона не така однозначна. І нам треба ще багато працювати. Конкурс імені Петра Яцика – лише один такий напрямок, але він охоплює тисячі й тисячі школярів і студентів не лише в Україні, а й за її межами. Завдання конкурсу як і до війни – поширювати й пропагувати українську мову. Це державна мова, а ми живемо у державі Україна.
КОР. Яким буде відкриття ювілейного, ХХУ-го, конкурсу з української мови?
В.З. Цьогорічний конкурс, за давньою традицією, відбудеться в одному з обласних центрів, але знову дистанційно. Війна є війна і ми живемо за її законами. Цього року нас прийматиме Тернопільщина.
Урочиста церемонія відкриття ХХV-го Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика з Тернополя транслюватиметься на YouTube-каналі Міністерства освіти і науки України 28 жовтня 2024 року о 13 годині (https://youtu.be/l3lG2mhHLbE).
Хочу принагідно наголосити на тому, що наш мовний турнір — це не просто тестування на знання державної мови, це одна з форм патріотичного виховання і елемент національного будівництва, і він чудово працює на майбутнє. Звісно, хочу привітати усіх наших конкурсантів, і тих, хто змагатиметься в нашому мовному марафоні вперше, і тих, хто брав участь у ньому в минулі роки, – з нашим ювілеєм! Хочу також привітати учителів і викладачів української мови, які готували і готують конкурсантів до змагань. Їхня робота неоціненна! Сподіваюся, що переможців ХХУ-го конкурсу ми вітатимемо вже у мирній і переможній Україні…
Розмову записала Світлана Короненко
Привітання учасникам ХХУ-го Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика від Союзу українок Австралії
ВІТАЄМО ОРГАНІЗАТОРІВ І УЧАСНИКІВ ХХV КОНКУРСУ ІМ. ПЕТРА ЯЦИКА!
Дирекцію Ліги українських меценатів
Президента в/ш. п. Володимира Загорія
Голову журі конкурсу в/ш. п. Павла Гриценка
Виконавчого директора в/ш-ну п-і Світлану Короненко-Слабошпицьку
Міністерство освіти і науки України
Міністерство оборони України
Вельмишановнi організатори і учасники ХХV Міжнародного конкурсу
з української мови ім. Петра Яцика, учителі, викладачі і батьки!
Від імені Союзу Українок Австралії сердечно вітаємо Вас із цим надзвичайно важливим відкриттям ювілейного ХХV Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика у такий складний і небезпечний час російсько-путінської війни проти України, що триває вже третій рік. Ми Вам безмежно вдячні за Вашу велику віддану працю у збереженні і утвердженні української мови серед молоді України, бо наша рідна українська мова, це невід’ємна частина української культури, це та жива струна, звуки якої відлунюються у самій глибині людської душі, це магічна сила і зброя народу! Наш ворог це добре знає і тому постійно намагається її знищити.
Славна наша Леся Українка дивилася на мову, як на зброю, ось її пророчі слова:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Конкурс ім. Петра Яцика є одним з важливих засобів у відроджені і збережені української мови в Україні, в ньому щороку беруть участь по всій Україні тисячі школярів, студентів та кадетів Збройних Сил України!
Дорогі юні учасники ХХV Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика! Ви приступаєте до участі у цьому важливому мовному змаганні з української мови, проявляючи свою любов і знання до рідного слова! Це прекрасно! Ми вітаємо Вас і бажаємо Вам успіху, творчого натхнення, великих досягнень і Божого благословення у вашому навчанні та в майбутньому! Наша рідна українська мова є одна з наймилозвучніших, найліричніших та найкрасивіших давніх мов світу! Любіть її, пишайтесь нею, несіть її у світ і передавайте майбутнім українським поколінням! Хай здійсняться пророчі слова Лесі Українки!
Слава Україні!!! Слава українській мові!!! Героям Слава!!!
Союз Українок Австралії
Любомира Квасниця-Кей Валентина Домазар
голова культурн