Андрій Содомора. Афористичні етюди. –
Львів: Апріорі, 2016. – 360 с.
Дозвілля для освіченого римлянина, для якого
«жити – значить, мислити» – це перебування зі словом.
Андрій Содомора
Богдан ДЯЧИШИН
Думки, як живі і розумні істоти, спонукають людину до праці, до розмислів: «Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її – й помудрій» (Книга приповістей Соломонових 6:6). Без думки немає життя, а життя достойне все, що народжується: «Життє наше в тому, / Що раді ми всьому живому (Менандр. Переклад Івана Франка. В кн. Андрія Содомори «Історія одного перекладу, або моя перша книжка». – Львів: Літопис, 2017. – 292 с, с.282). Вернадський навчав , що потрібно думати глобально, а діяти локально. Згадаймо: «Думи мої, думи мої! / Квіти мої, діти! /… / В Україну ідіть, діти! / В нашу Україну» (Тарас Шевченко). Дбаймо про теперішнє, думками ж сягаймо зірок. Невтомно торуймо свій шлях до перемоги, бо ж страждати легше, аніж діяти, але думаймо мізками і розумом серця, пам’ятаючи, що «Сила без розуму й знатну особу / Вгонить до гробу» (Менандр, там само с. 290) .
Ми суть те, що не розуміємо, відкидаємо, якщо не побільшуємо наші знання, духовність… Людина, щоб жити, мусить навчитися думати! Дитину (дорослих також) потрібно навчити любити і думати, а все інше додасться. Дбаймо про пам’ять серця, бо пам’ять – це основа душі, розуму: «Скільки чого тримаємо у пам’яті, – стільки знаємо… Скільки тримаємо в душі – стільки й живемо… Наше життя – це мить між минулим і майбутнім». Щоб душа не спала, а трудилась, мозок працював, людина мусить хоч інколи дивитися в небеса і не бути байдужо-бездумною; тільки висока жива думка оживляє розум:
Задума – щось зависле; думка – лет,
а дума – тяглість, крила розпростерті.
Де роз-думи – мислитель там, поет.
Без-думність погляду – то подих смерті.
Існує велика потреба знаходити час для читання добротних книжок, бо «Нечитання знесе Україну зі світу» (Євген Маланюк), тому варта нашої найпильнішої уваги думка академіка Олега Кришталя, що «Мозок вбивають лінощі. Мозок гнучкий в будь-якому віці, але його необхідно вправляти, тренувати. Мозок стимулює: читання, письмо» і все, що спонукає до роздумування:
Смій керуватись розумом своїм!
Sapere aude! – мовою Горація.
Якби ж то став на закликові тім
не хтось один, якби ж то – ціла нація!
C (лат.), або Сі (укр.) – універсальна, процедурна, імперативна мова програмування, найпопулярніша у світі. А що ж Україна, її національна ідея, мова програмування? Я б нашу національну ідею означив так: працювати вдень і вночі, щоб рідна мова звучала в щоденному ужитку в усіх закутках України. Щодо універсальної мови системного програмування духовності, підвищення інтелектуальності народу, то маємо своїх програмістів, і чільне місце серед них належить Андрієві Содоморі, авторові 21книги оригінальної прози, поезії, і який ще й досягнення античності (33 книги перекладів з грецької і латинської) переніс на ґрунт сучасної України – це ноосфера Андрія Содомори. Він, хистом свого таланту, охопив мудрість світу, і найменша крихточка цього – його «Афористичні етюди». Я ж думаю, що афоризм – око світової літератури, і Андрій Содомора працює, щоб воно (око) було українським архетипом духовного життя людини, поєднаної з менталітетом господаря рідної землі, нашої культури, традиції, Божественною силою рідної мови.
І як тут не зацитувати думку головного редактора газети «День» Лариси Івшиної: «Содомора – загальнонародний скарб !… Як би було добре, аби народ про це дізнався!!!»
Будуючи себе, пам’ятаймо, що дух і думка людини – це рух, який обираємо, керуючись засадами вивіреної часом і досвідом давнини, власним розумінням глибин нашої культури, ментальності, бо «залишається вкрай важлива для всіх часів думка Горація: з того, що є спільним для всіх, силою хисту треба формувати своє, виборювати на нього «приватне право» (ius privatum)» (с. 322–323).
Для усвідомлення цього наводжу наступний фрагмент передмови до третього видання «Лиса Микити»: «Друге видання (3000 примірників), що виходить у протягу трьох літ, дає мені хоч скромний доказ, що я зумів попасти в тон нашого народного оповідання, зумів дійсно ПРИСВОЇТИ сей твір нашому народові (Іван Франко, том 4, стор. 67).
«Слово – найсильніша зброя людини» (за Аристотелем), «Всі слова уже були чиїмись» (Ліна Костенко), – так і наші слова, думки, але, звісно, щоразу по-іншому і здебільшого стосовно сьогодення сказані. Слово рідної мови – це те єдине, що здатне об’єднати народ, яке формує людинотворчу функцію спільноти.
В «Афористичних етюдах» автор продовжує роздуми про Слово, які започаткував у книжці «Наодинці зі словом» (Львів : Літопис, 1999. – 475 с.): «Отож до слова – дослухаймося», бо древня мудрість говорить, що «Людині належить бачити те, що за словом».
«Сонце – мусить мати життя, душу» (с. 92). «Do, ut des» – даю, щоб ти дав. У світі так мало тепла, любові – Сонце ж світить, дарує тепло, бо ж в ньому душа (дух) любові й воно споглядає на результати свого давання, на люд планети Земля, воно ж бо «око світу» (с. 95): «А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо (Послання ап. Павла до галатів 6:9). Чи може ослабнути Сонце, людина, кредо життя якої «Do, ut des»: «Дай працювать, працювать, працювати. / В праці сконать» (Іван Франко). А чи «сконать»? Праця митця залишається для прийдешніх поколінь, вічності… «Хіба ж є у безсмертних більший дар для людини, аніж світло, яке вони зсилають їй із неба, з осяйного етеру?.. Від нього – й світло думок, що й душу на світлий лад налаштовують… (с. 15). «Світло думок»…
Долучаючись до читання «Афористичних етюдів», долучаємося до «товариства думок»– до пізнання отого «непізнаного, непізнаваного» із триєдиною формулою вічності «віра, надія, любов». Знаня наші відносні і прийдешнє в таїні пізнання Абсолюту Творця небесного. Тож долучаймось до «товариства думок» мислителів, письменників античності, мудрості сьогодення, доторкнувшись серцем і душею до світу слова-думок живого часу Андрія Содомори.
Такої книжки я ще не читав. Щось не до описання – хіба повторити думку Оксани Забужко із роздумів над книгою Андрія Содомори «Під чужою тінню»: «І те, що кажуть люди, – кожне живе слово чує, відчуває на смак і на запах… і ти смієшся, і плачеш уголос, зголодніло глитаючи сторінку за сторінкою… цитувати ласі кавалки можна до нескінченності, чи не з кожної сторінки…» («Скрипаль на даху», «Книжник–review»». – 2001. – Ч. 1).
Одержав вісточку від івана Дзюби: «Читаю «Афористичні етюди» Андрія Содомори, але це читання надовго. Кожен «етюд» – історико-літературна новела!»
«У цій краплі, чи сльозі – безмежні обрії людської душі; обрії, до яких, власне, треба йти, бо що таке думка, що таке душа, як не особливий рух» (с. 11). Таки так! Порозмислюймо над назвами есеїв, деякими істинами життя: «… думки спілкуються між собою» (с. 11)…
Намагаймося рухатися до думки серця, бо це, що пишу, є моєю скромною спробою з допомогою передуманого, перечитаного зрозумілою мовою заохотити читача до розмислів, до осмислення простих і надскладних істин вічного і тлінного, заохотити читача до своєрідної мандрівки думним, духовним простором, до усвідомлення свого «Я»– частини великого Цілого – за допомогою творів Андрія Содомори і не тільки… Не знаходжу іншого способу, щоб передати глибину, думність світу автора, лише, повільно читаючи, осмислювати кожну думку вкупі з автором, заохочуючи читача долучитися до цієї мандрівки, джерело ж глибоке і неможливо дістатися дна – ковток повітря мізерний…
Починається книжка нагадуванням Горація «Carpe diem» – Дня не змарнуй. Пам’ятай, що все народжене в незбагненному світі вічності гідне життя, але й… «долечу до небес таким, / яким був на землі» (Михайло Зарічний. «Memento mori», в кн. «Просто сто сторінок»). Тут варто пригадати думку про те, що ніщо не зникає, не розчиняється у Всесвіті, а осідає на Божих носіях пам’яті (Екклезіаста 12:7).
Сто шість афоризмів, які актуальні на всі випадки життя, часи і звичаї. Античні – молоді. Ми ж старіємо, надто заклопотані щоденними проблемами життя, не споглядаємо навколишнього світу живої природи, не спілкуємося, не в змозі підняти зболений, обтяжений брехнею, черствістю погляд до Небес. Пізнаємо ціну того, що втрачаємо, коли втрачаємо, – дещо й залишається: крихти нашого часу, пам’яті, зроблене, переосмислене осідає на скрижалях Всесвіту і це слугує побільшенню, збагаченню взаємостосункової енергії. Все ж бо енергія інформації, Всесвіт все про нас знає, і це слугує «чужою тінню» для прийдешніх поколінь, для них працюємо. Назви деяких афоризмів: «Твої плоди зриватимуть нащадки» (с. 21), «Погана трава швидко росте» (с. 31), «Людина – споглядач неба» (с. 40), «Коли двоє роблять те саме, – це вже не те саме» (с. 55), «Приятель – другий я» (с. 58), «Безглузда сила йде під укіс сама» (с. 64), «Людина для всіх годин (на всі випадки життя) (с. 73), «Людина однієї книги» (с. 75), «Крапля не силою, враз, – частотою продовбує камінь» (с. 119), «Жити – це мислити» (с. 212), «День – це крок життя» (с.214), «Землі тягар безкорисний» (с. 224), «Двічі перемагає – хто себе перемагає» (с. 235), «Коли ж бо я побачу тебе, моє село» (с. 245), «Поезія – як картина» (с. 257), «Звів я пам’ятник свій» (с. 261), «Поет завжди учень (новобранець)» (с. 267), «Хто бачить – грішить» (с. 272), «Не дивуватись нічому» (с. 279), «Все, гарно кимось сказане, стає моїм» (с. 297), «З самого джерела» (с. 299), «Роздумуючи, набираємося мудрості» (с. 301), бо «Сьогодні світ – це вже не тільки театр, сцена, а й арена, де мало хто має час для роздумування, з якого проростає мудрість…» (с. 302), розмислюймо над тим, що «Смерть – остання риса усіх речей» (с. 310), прийдешнє приховане Богом від людини, не все дано нам зрозуміти, живімо, працюймо, радіймо плодами життя, але й «Пам’ятай про смерть» (с. 312), «Але настає час, і на зміну пам’яті приходить непам’ять (oblivio) – забуття…» (с. 340)…
Сто шість афоризмів – це цілий світ ноосфери людського буття, історико-літературних новел. Над думкою одинадцятого афоризму порозмислюймо детальніше: «Бог непарному радий рахунку» (с. 13). Ми живемо в епоху комп’ютеризації усього нашого буття. Програмування – це оптична ілюзія руху (1 – є сигнал, 0 – відсутній), але тут мусить бути присутня форма, в якій цей рух здійснюється – комп’ютер підключений до живлення, щоб реалізувати рух 1 і 0. В офтальмології – бачу, не бачу, але мусить бути форма цього руху – людина, створена Творцем…
Є ноосфера Андрія Содомори, є народ, але тут мусить бути форма руху, за допомогою якої під’єднаємо народ до цього джерела енергії.
«Ми повертаємося до Франкового «Лиса Микити», отже – до себе. Бо духовне відродження – це передусім повернення. «Поверни себе – собі ж, – радив Сенека, – якщо хочеш стати вільним». А в іншому місці: «Живи для інших, якщо хочеш для себе жити». Бо інші, продовжимо думку стоїка, – це твій народ; ти – його частка. Якщо не житимеш для цілості, то й в частці своїй не житимеш, вільним не будеш…» (Андрій Содомора. «Студії одного вірша», с. 335–336). «Ти» й «інші» – це і є рух до єдності народу, рух до свободи, рух до перемоги чужих нам стереотипів. Нагадую, що все іде в парі, але мусить бути третє – рух, форма руху. Є ноосфера Андрія Содомори, народ – мусить бути рух до об’єднання. Потрібно випрацювати форму цього руху, побільшуючи духовність народу, дбаймо про його єдність. Сенс буття людини, народу – побільшення інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, руху до форми життя з Богом.
Пригадаймо ще: «І був вечір, і був ранок…» – і третє – доба, яку створив Бог, день – ніч, твердь – вода, світло – темрява…, чоловік – жінка і третя невидима форма руху – Бог, який все це створив (перший розділ Книги Буття). Читаймо в Паскалевих «Думках»: «Ми пізнаємо істину не лише через раціо, а ще й через серце» (с. 41), «ми ж складені з двох протилежних і різнорідних природ: з душі й тіла» (с. 78), але без третьої форми, руху до єдності, ця двійкова система не може існувати, жити і це – людське тіло, створене Богом, яке живиться із Його джерела енергії.
Світ думок, слова Андрія Содомори мають життя, дух і увібрали в себе минувшину, крихти живого часу сьогодення митця, нашого часу:
Вцілілій миті тій нема ціни,
Бо час – одлуння втрати:
він – це ми.
Думки – це не лише думки, які спонукують до мисленного роздумування, а й згусток енергії слова, рідного слова, яке потребує нашого захисту. Незатишно стало в нашому житті, як і немає спокою, тиші на рідній землі: «Незатишно стало затишній долині у нинішньому світі… Сумна вона. Вже й наче не тиха, а мовчазна. А ще – безіменна» (с. 339). Пильнуймо своєї мови, рідної землі, щоб і ми не стали безіменними! Відхід від гуманітарного підходу в науці, виховання народу без належного пошанування рідної мови, без усвідомлення того, що тільки мова, а не язик, є основою єдності народу, нехтування вагою слова в суспільстві – спричинило світову гуманітарну катастрофу. Цілісність людини в тому, щоб вона була при слові, а не «слово при людині».
Я ж знаходжу затишок в моїй скромній спробі обстоювати життя рідної мови, серед своїх книжок, в осмисленні багатства думок в книгах Андрія Содомори, у поглибленому вивченні слова рідної мови, «щоб поділитися з кимось, потрібне мистецтво; тут – мистецтво слова» (Андрій Содомора. «Листи Плінія молодшого: дивитись – і бачити». – «Дзвін». – 2016. – Ч. 9–10), бо слово-думки рідною мовою зостаються навіки. Дослухаймося до порад Горація: «Carpe diem! – Дня не змарнуй!..», бо прийде момент часу, коли будемо шкодувати за втраченим… «І не дощем, і не слова / Гладесенько Сатурн стирає…» (Тарас Шевченко. «Ми в купочці колись росли…»).
А дзвін годинника Львівської ратуші нагадує «…голосом латини: «Пильнуйтесь, /бо не знаєте /години!» (Vigilate, nescitisenimhoram)» (Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»): «Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський!» (Євангеліє від Матвія 25:13).
_________________
*В скороченому вигляді опублікована: Мова програмування України. Газета «День», число 153–154 (5000–5001) від 1–2 вересня 2017 року.
Афори́зм (грец. αφορισμός, означення, вислів) – короткий влучний оригінальний вислів, щоусталився в мові; яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло, в дуже виразній, легкій для запам’ятовування формі, яку згодом неодноразово відтворюють інші люди.
Етюд у літературі – невеликий за обсягом, переважно безфабульний твір. Інколи етюдом називають літературний або філософський нарис.
Не авторизовані цитати – з оприлюднених книжок Андрія Содомори.
Усі не зазначені біблійні вірші процитовано за виданням «Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту»в перекладі професора і митрополита Івана Огієнка. Українське біблійне товариство, 2003.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
м. Львів