“Українська літературна газета”, ч. 8 (364), серпень 2024
Важко і якось наче непристойно говорити про літературу, коли країна охоплена жахіттями війни. І тим не менше в цю лиху годину неспогадано відкрив для себе ще одне неординарне літературне ймення — Таня Малярчук (народилася 1983 року в Івано-Франківську, з 2011 року живе в Австрії).
Недавно її роман «Забуття» (в Україні опублікований в 2016-му) видало американське видавництво W.W.Norton (Forgottenness, New York: Liveright, 2024) у перекладі Зені Томпкінс. Це перший і єдиний поки що художній твір, перекладений з української, який вийшов у справді великому і впливовому видавництві. І то, як пояснює сама авторка в інтерв’ю з Іриною Матвійчук для Голосу Америки (08.02.24), без особливих клопотань з її боку, бо роман опублікувало 2019 року німецьке видавництво Kiepenheuer&Witsch (Blauwal der Erinnerung, Köln: Kiepenheuer & Witsch, 2019) і, маючи всі видавничі права, самостійно реклямувало, вело перемовини і продало дозвіл на видання роману англійською американським видавцям. Відразу після публікації в США на роман відгукнулося чимало літературних критиків, зосібна, з’явилися рецензії в таких солідних виданнях, як The Atlantic, The New Yorker, NPR.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Рецензентка Джуді Шулівець в The Atlantic дала, як на мене, доволі стотне визначення цьому твору, назвавши його “ексгумацією минулого”. І вельми слушно, бо “Забуття” не так історичний роман про постать Вячеслава Липинського, як спроба пояснити дивний феномен — чому кість від кости поляк з відомої шляхетської родини зробився переконаним українським патріотом, став по руку народу-жертви.
Доречно нагадати, що водночас з виданням роману німецькою мовою у 2019 році вийшов його переклад і польською (Zapomnienie, Wrocław: Warstwy, 2019), потім у 2022 році — в Нідерландах (Vinvis der vergetelheid, Amsterdam: Meulenhoff, 2022), а в березні цього року ще й в Ірландії. Тріюмф, чи не так?
І я не дивуюся. Цей твір справді читається з неослабною увагою.
Я надибав його випадково і попервах був вельми скептично налаштований. Проте… так переконливо, без найменших психологічних й емоційних переборщень зобразити перепетії життя Липинського, будучи людиною поза цим часом!!!… Це таки треба мати хист.
Тож не так все мізерно з нашою літературою, як може здаватися, коли судити винятково по тих іменах, які бучно лунають на всіх українських перехрестях. Дивує тільки, чому на тих перехрестях так багато пустоцвіту і так мало істинних талантів. Хай там як, але Таня Малярчук, згодьмося, перебуває далеко не в центрі уваги української читацької публіки, та й професійної критики також. Отже, маємо черговий приклад огидної закономірности — ті з наших, хто цікавий у світі, малоцікавий у рідній країні.
Прочитавши з неабияким захватом роман “Забуття” (мушу зазначити, що потужні глибиною психологічного проникнення розповіді про Липинського дещо нівелюють розділи з описами особистих переживань авторки, яка фіґурує в творі як паралельний персонаж із сьогодення!), я кинувся шукати инші книги письменниці. Але мене чекало розчаровання — все, написане до “Забуття”, виявилося художньо недосконалим, зчаста відверто слабким. Що не твір, то такі собі смішки-смішечки, мудровані претенсії на ориґінальність, невмотивованість колізій між героями, бутафорні страждання тощо, чим, як відомо, уражена значна кількість наших сучасних письменників. Наче дійсність для них — це щось легке, зрозуміле і не потребує надзусиль.
У “Забутті” Малярчук, як бачиться, цілковито порвала з хибними минулими підходами і поклала собі глянути на реальність по-дорослому, наповажне. Ось що вона каже в згаданому інтерв’ю: “Це – перший роман, у якому я хотіла справді серйозно взятися за якусь тему і віддатися їй, і більше не вдавати, не грати клоуна, не намагатися бути смішною там, де це недоречно.”
Результат такого переосмислення — блискучий. Роман “Забуття” яскраве тому підтвердження. І хоча письменниця зараз, відколи розпочалася широкомасштабна російсько-українська війна, не пише художніх творів (як я її розумію — слова застрягають у горлі, коли чуєш про жахіття і людське горе довкруж!), однак в її душі не припиняється творчий нурт, який неодмінно колись матеріялізується у твори великої сили. Принаймні вірю в це.
2024 р., 21 червня, Євминка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.