“Українська літературна газета”, ч. 8 (364), серпень 2024
У Відні українська еміграція у 1919-1921 року випускала літературно-мистецький і політичний (а як без цього) часопис «Воля», що позиціонував себе рівновіддаленим від політичних еміграційних центрів і груп. Засновник і головний редактор – Віктор Піснячевський (псевдонім – А. Горленко, К. Лавринович та ін),
1921 року в березневому числі часопису (т.2, ч. 1. 2 квітня, с. 64-66), В.Піснячевський, підписавшись псевдонімом К. Лавринович, оглянув тогочасне літературне життя в Україні, точніше в УСРР, де основну увагу приділив помітному явищу в українській культурі: літературно-мистецькому гурту «Музагет». Утворився «Музагет» весною 1919 року з наявних в Києві літературно-мистецьких сил, що залишились після відступу зі столиці військ Директорії УНР і мали жити під совєтською владою в УСРР. Інерція вільного національного мистецького життя в час УНР зумовила, зокрема, і утворення «Музагету». Серед учасників літератори, художники та представники суміжних мистецьких жанрів: Микола Бурачек, Михайло Жук, Дмитро Загул, Юр Іванів-Меженко, Яків Савченко, Павло Тичина, Володимир Ярошенко, Володимир Дубровський, Ніна Дубровська, Антін Павлюк та інші. Місцем їхніх частих «здибанок» стало клуб-кафе-бар «Льох мистецтва» або «Мистецький льох» на тодішній Миколаївській, 9 (нині архітектора Городецького).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Музагет» і їхні зібрання залишилися б лише в поодиноких спогадах, якби не укладений ними альманах – «Музагет: Місячник літератури і мистецтва» (№ 1/3, Київ, 1919), де поміщено твори членів об’єднання. Вихід альманаху стало певною мірою сенсацією, чекали наступного числа, але у серпні 1919 року Київ потрапив під денікінську окупацію і усе відкотилось до стану «нєбило і нєт». Другого випуску «Музагету» не було, а з початком 1920-го року і саме об’єднання «Музагет» перестало існувати.
В.Піснячевський
В огляді В.Піснячевський не забув згадати инших літераторів, зокрема виразно ситуаційно ліву групу «Боротьба» з членів і прихильників Української партії соціалістів революціонерів (боротьбистів), а також тих, що гуртувались навколо літературно-художнього часопису Наркомпросу УСРР «Мистецтво».
Олександр Кучерук
З ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИХ ЗМАГАНЬ НА ВКРАЇНІ
Текст подається дещо скорочено, зі збереженням правопису, лексичних особливостей. Скорочення розкриваються. Виправлено очевидні хибодруки.
Шукання нових форм в сучасній творчости переходить всякі межі і стає просто безмежним. Воно вже не вкладається в рямці якоїсь спеціальної школи чи стилю, як і не уявляє собою доконаного факту й не усталюється яко викінчена цілість. Шляхи взаємних впливів і ріжномаїтість напрямів у погоні за новими формами мистецьких творів створили гомінкий хаос відчувань і настроїв, з якого мало по малу повстають наново сконкретизовані думки й зреалізовані образи. Однаково, зараз те у всіх нових творчих стремліннях важко знайти якусь певну засадничу точку. Де початок і де кінець? Яка мета цього всього? – На ці питання, на жаль великий, важко знайти відповідь, як важко збагнути всю примхуватість непевної сучасности… Ясно одно: мистецька творчість сучасного моменту являється безкінечною низкою індівідуальних стремлінь, поривань і замірів. Між стремлінням і його доконечною метою знаходиться, глибока прірва замірів, з якої раз у раз повстають нові мистецькі цінности. Через це саме майже всі твори сучасних керовників літературних новаторських напрямів носять ознаки випадковости, хоч своїм змістом, часто буває, викликають не аби яке зацікавлення самих широких мас.
Усталюється лише те, то по свому характеру являється суто мистецьким. Такий, мистецький, новий твір передовсім інтрігує духовне єство творчого інді- відума й допомогає духовним стремлінням ширшого колективу, творчі завдання якого знаходяться ще в будуччині.
Останніми часами творчий рух в мистецтві дав ряд високо артистичних творів, більшість яких повстала на ґрунті „інтернаціонального» індивідуалізму, шо відсунуло на задній плян творчість національного характеру. В хаосі революційних настроїв стала кришталізуватися творча думка українська. – Виникла вона з бунту та протесту проти заскорузлих на кислому демократизмі форм, але ще не зуміла з’ясувати своє мистецьке: «чсрвоно-синьо-зелене, дугасте»… Йдучи манівцями, стикаючись не раз із революційними несподіванками, позбавлена всякої підтримки загалу, сучасна українська творча думка шукає виходу з того зачарованого ката, в якому вона опинилася після політичних подій 1918 року.
Того-ж року вперше виступила група письменників т. зв., „молодшої генерації», зорганізована в літературно-мистецьке товариство «Музагет». Передовсім «музагетці» заявили себе ворогами традиційного літературного трафарету й виявили нахил до нових напрямів світової літератури, що було дуже не до сподоби декому з нашого «патріотичного» табору. – Однаково, ця ініціатива була шляхетна і прекрасна. Ходило лише о те, щоб здійснити виголошені гасла. І «музагетці» постаралися це зробити настільки, наскільки дозволяли час і умови. Випущений ними в 1918 р.» «Літературно-критичний Альманах» зробив своє вражіння …
І тут треба зауважити, що між проголошеними «Музагетцями» гаслами і їх працею була страшна прірва. Початкова творчість «Музагетців» хоч була й новиною, але вона проте не могла вийти за межу першої стадії шукань та експеріментів. Не дала вона ще й досі того, чого можна було сподіватися від неї, як би так був хоч трохи більш спіраючий ґрунт нашої культури…
Зараз маємо чудово, з великим артистичним смаком виданий у Київі в 1919 році перший том літературно-мистецького, критичного місячника «Музаґет». В цім томі знаходимо низку нових призвищ і ряд нових праць «наймолодшої генерації», поруч яких притулилися старі … Всі твори, які надруковано в першім томі «Музагету», до деякої міри являються продовженням експеріментів «Критичного Альманаху», за винятком таких річей, як «Плуг» – Павла Тичини, «Мій змарагд» – Галини Журби і «Ультріх Штутнер» Дмитра Загула. В «Музагеті» знаходимо майже всі визначнійші нові призвища, які в часи революції стрівалися скрізь і всюди, починаючи від старого і «товстого» «Літературно-Наукового Вістника» і кінчаючи якоюсь «Звенигородською Зорею».
Однаково, як би ми хотіли між співробітниками «Музагету» знайти хоч одного націоналістичного віршороба в стилю [Олекси] Кобця, [Валеряна] Тарноградського, Олени Журливої і К-о, то це була б даремна праця. Тут дійсно було все нове, почасти вже відоме, яскраве, сміливе й гарне, хоч ще й не зовсім певне й стале, як молоде вино в Купринських «Листрогонах» … Тому то й відчувалася недалека творча боротьба серед самих «Музагетців», що й виявилося в низці діференцій в стадії розвитку праці «Студії» «Музагетців», коли вона тільки утворилася.
Особисто для мене, що з легким серцем друкував колись свої поезії на сторінках органа Цека Селоспілки [київській газеті] «Народна Воля», мистецькі змагання «Музагетців» були до де-якої міри чужими, хоч зараз я їх чудово розумію, коли вже перейшов через дармо «Музагетської» студії. Знаю, що яка б та боротьба не була, але ініціатива завжди залишиться за ними, бо вони молоді, і, безумовно, талановиті новаторі, які при инших умовинах суспільного життя зможуть дати дуже богато. Доказом цього може бути факт з виданням літературно-мистецького тижневика «Мистецтво», який субсидувався відділом Мистецтв при Наркомпросі [уряду УСРР] і який на протязі свого трьохмісячного істнування встиг скупчити коло себе майже те все, що було дійсно творчим.
Однаково, вернемся ще до «Музагетців», як до ліпших виразників сучасної, української, індівідуальної, мистецької творчости. Зараз вони всі порозсипалися по всій Україні, але що торкається творчости, то спільність мистецьких напрямів очевидна. Істнує щось особливе, що дає змогу взнати «музагетця» на сторінках київської комуністичної «Червоної Правди» і націоналістичного львівського «Життя і Мистецтва». Це передовсім нові форми, оріґінальні образи, артистичність стилю і тон…
Із усіх «Музагетців» найбільш відомим є Павло Тичина. Це найбільш викришталізована індивідуальність, яка цілком свідома свого творчого чину. Досить буде згадати з його першої книжки поезій «Соняшні клярнети» – «Пастелі» і з другої книжки «Плуг» – «Залізний псалом». Другим за Тичиною буде Дмитро Загул, поезії якого вражають не одною лише талановитістю, але й надзвичайною технікою. Молодий поет Володимир Ярошенко зі своїми збірками «поез» «Світотінь» і «Луни» хоч і нагадує собою і Ігоря Сєвєряніна та Бєлого, але все-ж таки українськість його притамана й глибока. Вражає ніжністю й естетичним смаком симпатичний Микола Терещенко й викликає замилування натхненна сімболіка революційного Олекси Слісаренка. Слідом за згаданими поетами йдуть молоді прозаїки, серед яких перше місце займають Михайло Івченко та Галина Журба. Перший том оповідань Михайла Івченка під назвою «Шуми весняні», який вийшов у Київі в початку минулого року, свідчить про те, що ми маємо не аби якого майстра слова, який по стилю своїх писань є наскрізь мистець, імпресіоніст і чудовий обсерватор найніжніших відчувань людських душ. Що до Галини Журби, то її «Похід життя» являється до деякої міри наслідуванням Пшибишевського, але по за тим усим, орігінальність досить яскрава …
Окремо стоїть друга група новаторів «Боротьба», яка тримається засад колективної творчости і являється ворожою Групі «Музагет». Однаково, ця група дальше офіціальних «Пролєткультів» не пішла і свою діяльність проявила лише двома числами «Зшитків Боротьби» та невеличким «Альманахом Трьох», в якому, між иншим, прийняв участь і один «Музагетець». Провідниками цеї групи є Микола Любченко, Василь Еллан, Гнат Михайличенко та Василь Чумак. Останні два загинули під час деникинського террору у Київі, а перші два якось заплуталися в своїх «дінамо-теоріях» і стали хилитися до найлівіщої групи футуристів «Флямінго», на чолі якої стоїть відомий футурист Михайль Семенко.
Все це взяте разом свідчить про те, що дух українського народу, як нації, чим далі, тим яскравійше виявляє свої творчі стрімління. Отже слід вітати ці стрімління, які провадять душу на далекі високости, з яких розгораються широкі виднокруги загально людської культури, перед лицем якої однакові поет-король і поет-пастух, як що вони тільки справжні мистці. І як що наша нація дійсно культурна, то вона мусить дати свої мистецькі цінности, які творить сучасне людство і яких так прагнуть і вишукують наші сучасні творці-новотвори.
17 березня 1921 р.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.