“Українська літературна газета”, ч. 8 (364), серпень 2024
Адепти «світанкових рос» і «стежок в споришах» навряд чи второпають тьмавий тайнопис Віктора Крупки, бо для них це, за висловом поета Михайла Каменюка, щось на кшталт «марення галатина». «Він хоча б сам розуміє про що пише?» – питають час від часу жіночки з сільських клюбів, де в божницях ще з 60-х років стоять портретики Ліни Василівни Костенко. І тоді мусиш пояснювати, що Поезія – вона різна, і Віктор Крупка є виразником тієї самої різної поезії, представником інноваційного письма, бла-бла-бла.
Що мається на увазі? Можна почати вибудовувати його родовід, скажімо, від улюбленого ним Пауля Целана, наводити збіги фрагментарностей, неоковирності синтаксисів, мінливості настроїв, оруелівський Newspeak-словоблуд, занурюючись у вирви мови та комунікації, де сидять похмурі соми-літературознавці й лоскочуть сивими вусами до смерті потопельників. Целан кинувся в Сену. Крупку кинемо – в Буг?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Варто щось процитувати, але вирвані з контексту цитати одразу мертвіють, як шматки м’яса на просоленій базарній колоді, бо Крупка тче цільно, щільно, не словами, а одразу образами, чим близький до самітника 70-х Грицька Чубая. Машинерія, оркестровка, магнетизм і герметичний енергетизм створюють власний поетичний світ. Світи Чубая і Крупки конгруентні. Ви бачили, як коти обнюхують розетки, вловлюючи флюїди потойбіччя?
Вірші Крупки не підлягають вівісекції, бо виливаються булькатими кулями, геометрично досконалими капсулами емоцій та змісту, як… кролячі бібки. Ось вірш, як на мене, про Хуйла, ла-ла-ла-ла-ла-ла:
БОГ ОРАВ
зґвалтована вода
і час – зґвалтований! –
чужинцем,
що з інстинктом звірини.
убивця-горлоріз непогамований
з тавром на морді,
з видихом війни.
а ми з усіх-усюд.
катами стали ми –
у страх йому і аж собачу смерть.
були прадавніми…
у вірі й праці спраглими.
впирались в небеса,
тримали твердь…
предтечі-вічники,
і хлібороби-воїни,
і спадкоємці –
в тихий плин Дніпра,
оцей непроминальний і превольний…
хтось бачив:
коло нього Бог орав.
Такий наш споконвічний «Gott mit uns»: не вмирати, а вбивати за Україну! В анотації до книги «Вісь» читаємо: «Його вірші «починають, продовжують і завершують візуалізацію нашої, такої очікуваної, перемоги. Тому висвітлені автором мотиви й образи дають можливість ліричному героєві міцно триматися за твердь, за те, що любимо, що називаємо рідним, життєтворити з упевненістю в завтрашній день».
Ковтаючи книгу настроєвого чи то плетива, чи то варева, звертаєш увагу на егоцентричність віршів-нудлів попри уникання займенника «Я». Зайвий раз переконуєшся: Голий поет на голій землі! Здебільше хворобливі вірші беззахисної пораненої людини, якій, як кажуть у нас на селі, не на життя: «далеко до згадок і невиліковних прощень. / далеко до місць, / де загоїш тавровані рани».
Крупка – ну дуууже герметичний поет, певно, через вразливість його натури. Як тільки трохи відкривається світові, той лупцює його навідліг. Іноді здається: а навіщо взагалі писати, якщо за це лише б’ють? Але водночас ця терпимість і терплячість схожа на оману. Поет дивиться на світ вовкулаком, який вийшов із лісу, й холоднокровно розмірковує: Чи не вирізати фільварок? Крупка forever!
Повтóри – улюблений його прийом! Не буду спойлерити, придбайте в автора книгу – самі переконаєтеся, як солодко ними огортатися. Багато таких віршів за один раз не прочитаєш. Бо не осягнеш. Як діжка, наповнюєшся миттєво в зливу й потім мироточиш. Утомившись від розкошів, доходиш до думки, що розділи книги могли бути й коротшими, щоб перевести подих. У середині книги мініатюри стають розхристанішими й ритмично, і психічно, але це приємно напружує. Шукаєш архетипи й знаходиш їх: помежів’я, дзиґар (годинник), титло, тунель, струна, ватра, рахманність, обніжок… Навіть з цих голобель можна побудувати каркас сьогоднішньої Крупчиної поетики.
Він, як свого часу Іван Андрусяк, еволюціонував від неомодерністських і декадентських мотивів до символічно-асоціативного письма. Тільки якщо Андрусяк, за висловом Т. Девдюка, пише «метафорою, якої нема», то Крупка пише без карколомних метафор, провокативного вітійства, шкандалю, бо він сам є всеосяжною метафорою. Як казав парадоксальний Сальвадор Далі: «Головна відмінність між мною і імпресіоністами полягає в тому, що справжній імпресіоніст я, а не вони». І вірші Крупки доводять це своєю акварельністю («ГОЛУБИ»), мінливістю настроїв і ритмів, як березнева погода (цикл «ПЕРШИЙ СНІГ»), споглядальністю, коли поет зізнається: «люблю отак сидіти, наче ніч». Якщо казати про вплив Крупки хоча б на оточуюче літературне коло з іконками Ліни Костенко та яблуневоцвітними віршиськами-окатишами про солов’їв на калині, то наш герой нагадує ясеня-істукана за батьківською хатою, що завалив коренями льох; велетня, який пропонує просто жити «і шукати у кухлику з чаєм в’юнкого тепла, / а в сотворенні вірша – не знаємий ще / часопростір».
Кладка, голуби, хата, поріг, скульптура дощу, у за́воді незміряних церков (натяк на метаметафоризм?), час порцеляни, відчай годинника – у Крупки первозданні, порфірородні! Тільки автор, тільки його почуття – і нічого навколо, і нікого… абсолютно асоціальний ліричний герой, вірші радіоактивні, і якщо повіряти гармонію алгеброю, то нічого від цих віршів не лишиться. Тільки сріблястий шлях від сутінкового равлика. Егоцентричний андрогін!.. Який понад усе прагне тиші… Якого легко перекладати будь-якими-мовами заради майбутньої Нобелівки. Отак і перекладайте буквально, слово за словом, все одне зміст не розвидниться, а чар залишиться.
І наостанок про еротику. Поет у своїх слововиливах попри герметичність часом до сакральності фізіологічний: «приходить гість – і ти // оголюєшся ще більше, // ніж перед попереднім…» Такий його перверсійний «БОЖНИК ЛЮБОВІ», хоча чи залишилися у наш час ще будь-які табу, після того як поезія перестала бути збоченням?
заходжу у сонце –
виходити не збираюсь.
воно перелогом доміряло мої тіні.
заходжу ще глибше:
ні мір мені, ані краю,
ні тих, що останні,
трималися за вечоріння,
неначе за втому.
дивацькі,
миршаві, тлінні.
і сонце – у подив,
і сонце – у кров
і в повінь.
немає вже страху,
а є тільки трепет тіла.
немає вже трепету…
мріє божник любові.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.