24 липня 1964 року помер український радянський поет-академік, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, один із «неокласиків», літературознавець Максим Рильський (народився 1895 року).
Максим Рильський був депутатом Верховної Ради СРСР 2—6-го скликань. Очолював Спілку радянських письменників України (в 1943—1946 роках) та Інститут мистецтвознавства, народної творчості та етнографії.
Батько Максима Рильського, Тадей Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і князівни Трубецької. У середині ХІХ століття він разом із Володимиром Антоновичем та іншими польськими шляхтичами – студентами університету Святого Володимира – стали засновниками руху «хлопоманів». Вони ж були і серед організаторів «Старої громади», до якої входили Лисенко, Старицький, Житецький та інші діячі української культури.
Після смерті батька у 1902 році Максим з родиною переїжджає в село Романівку (нині – нині Попільнянського району Житомирської області), звідки родом було його мама, Меланія Федорівна. Навчався спершу вдома, потім у Києві у приватній гімназії Володимира Науменка (одного із керівників «Київської громади», редактора «Киевской Старины», міністра освіти в останньому уряді Скоропадського). Під час навчання деякий час жив у родині Миколи Лисенка.
Після гімназії навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Перша юнацька збірка поезій Максима Рильського «На білих островах» вийшла ще 1910 року. Однак сам він свій шлях в літературу відраховував з 1918 року, із збірки «Під осінніми зорями». У 1920-х став одним із наймолодших членів мистецького угруповання «неокласиків», до якого входили Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Дмитро Загул, Павло Филипович (пізніше всі вони були репресовані і розстріляні).
У 1931 році заарештували і Максима Рильського і п’ять місяців протримали в Лук’янівській в’язниці, вимагаючи зізнання в контрреволюційній діяльності. Результатом «пропрацювання» Рильського стало його каяття і «офіційне» сприйняття радянської дійсності. Зокрема, Рильський був автором слів пісні про Сталіна «Із-за гір, та з-за високих сизокрил орел летить». Він двічі був лауреатом Сталінської премії і один раз – Ленінської, був академіком АН України, АН СРСР, обирався депутатом Верховної Ради УРСР, очолював Спілку письменників України, а потім, майже 20 років – Інститут мистецтвознавства, народної творчості та етнографії.
Нещодавно з документів КГБ СРСР стало відомо, що в 1945 році Максима Рильського планували вбити руками агентури, сконцентрованої в інспірованій організації під виглядом ОУН. В кабінетах НКГБ на було виготовлено «відкритий лист» до Рильського, де його називали «справжнім зразком українського запроданства». За іронією долі викрила і знешкодила «перевертнів» Служба Безпеки крайового проводу ОУН в Луцьку.
Максим Рильський лишив по собі 35 поетичних збірок, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів, серед яких – поема Міцкевича «Пан Тадеуш», пушкінський «Євгеній Онєгін», французька поезія, кілька збірок наукових статей, редагування поетичних та етнографічних видань. У 1972 році була заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.
Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року, похований на Байковому кладовищі.