“Українська літературна газета”, ч. 6 (362), червень 2024
З «КНИГИ НАМОВЛЯНЬ»
* * *
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Може трапитися в житті і такий доброзичливець; намовлятиме на народні сюжети; і це насправді дивовижні долі, випадки, діяння; й почуєш од теоретиків, що ця сільська література в Європі нікому не цікава
* * *
Суспільство, в якому переважають дискусії довкола програних ситуацій, перетворюється на оселю ілюзій
* * *
Ми старіємо, відходимо з майже істеричною думкою, що за життя так нікого ні в чому й не переконали
* * *
За часів служби в совєцькій армії; якось солдатську куфаєчку розмалював; там такі подушечки прошивні; то одну подушечку голубим, а іншу жовтавим; й питає жона командира роти, що це за картінки такі; кажу, небо й пшениця, пшениця й небо; з кількома українцями задумали виставу якусь вчинити у батальйонному клубі; службу відбували в селищі Баладжари поблизу Баку
* * *
Митець у лещатах тоталітарної неволі зі звірячим інстинктом до виживання; митець у химерному плетиві цілковитої свободи і з саркастичним потягом до деградації
* * *
Всеодно звеселяла така собі одноманітна безтурботність тодішнього битія; тікати нема куди; робота, сім’я, регламентована зарплатня; навіть гонорари за найдрібнішу публікацію; навіть зайти до храму Божого; а на виході зустрінеш колишнього однокурсника з фотоапаратом; навіщо це, запитуєш; така робота, відповідає
* * *
Бачив, як Іван Миколайчук з забинтованою рукою напереваги стрімко спускався сходами; провідував голову Київської організації НСПУ Івана Драча
* * *
Мова не про бунтівну літературу бунтівних поколінь; а винятково про черговість етнічних перероджень; митець не знаходить місця в жодному з них
* * *
Коли батькові легше ставало й він не пив, якось поїхали до сватів у Буряківку; там звичай був; горшки з кашею розбивали
* * *
Навіть не рід за родом, покоління за поколінням, а от ці речі, що по них зостаються; реманент, скрині, фотографії
* * *
Як могли розуміти сучасники Кіркегора його стилістику, його екзистенціалістську першопочатковість, якщо ми навіть назви його творів ледве засвоюємо; але ж якими потаємними судинами вливаються в нас давніші одкровення; вчитуючись у ті творива, ми все більше ошелешуємося перед невпорядкованістю нашого часу
* * *
Росіяни кепкували з українського відтворення пером Старицького Гамлетової фрази бути чи не бути; бути чи не бути – от в чім заковика; пізніші перекладачі всіляко спрощували цей рядок, мовби ніяковіючи перед сміливістю Старицького
* * *
Монтень був напівєврей; Марсель Пруст також; дехто впадає у здогад, чи не був Сервантес із новонавернених іспанських євреїв; але чому ж наша доба збідніла на таких новонавернених і таких могутніх
* * *
Має народитися нова поезія; поезія як помста
* * *
Привіт; вчора під вечір була жесть; нашу хату злегка піднесло, похитало, вікна і двері повигинало і опустило; все стало на місця; Міша і Яр лежали на диванах, я на стільці сиділа; Катя на кухні; кожен прощався наодинці; але залишились живі, і хата на місці; якось так; зараз бахкає не перестає; ніч не бахкало; але тої було чути цілу ніч
* * *
Це видиво зникомої цивілізації; ці давні хатини з проваленими дахами; й не продертися крізь хащі здичавілих яблунь і кленових кущаків; й ось у сінешному закутку під обвислими стелинами надибуєш скриню, обкуту металевими пасами; а в скрині вишивані полотняні сорочки, поточена міллю гунька; у прискринку перев’язані шворкою сімейні знимки; і з цим треба жити далі; межи зникомим світом і світом приреченим; з острахом, що котрийсь із них переважить
* * *
Найбільше сповнюєшся тривогою, коли на своїх полицях не можеш відшукати потрібної книжки; ось же вона була, ще рік і п’ять років тому; та й здогад, що, може, комусь позичив задля читання, не справджується; але ж дивина; відколи це книги навчились ховатися
* * *
У своїх теоретичних висловлюваннях Роман Андріяшик стилістично й мисленно складніший, аніж у прозових творах; він міг бути автором роману-трактата врівні з європейськими зразками; романні структури він наповнює афоризмами монологічного характеру; його герої, знеможені історичною незбулістю, вибудовують мисленну модель свого існування
* * *
Як усе просто; сказати; не існує ніякої російської історії, ніякої культури, жодних Толстих і Достоєвських укупі з усіма їхніми поетами-дистрофіками; віднині історія і культура запановують там, де є незламний дух нескореної нації; та ж іще Нечуй-Левицький застерігав
* * *
Найцікавіші думки про сучасну людину продукують не письменники, не філософи, не культурологи чи історики; ці думки знаходимо в малотиражних збірничках, що далекі від гуманітарної царини; навіть у посторінкових примітках
* * *
Ніколи не забувалося кількох рядків з Павличкової поезії; перегорів я й перетлів, як ті книжки Кумрана; насправді ж ішлося про сувої; та все не вдавалося відредагувати; отак простісінько для себе
* * *
Ми маємо гарних вчителів; ми навіть самі до них напрошувалися; але найбільші таємниці вони забрали з собою; наші ж таємниці нікого не цікавлять; та вчителі й далі в пошуках учнів
* * *
Згадай; як Акутагава Рюноске, загрожений намарою безуму, все ще мріяв написати роман, героєм якого мав стати японський народ від часів міфічних до початків ХХ століття; але розгледіти цього героя уже нездужав
* * *
Як оповідає Умберто Еко, бібліотеки часто ставали жертвами вогню, бо зберігалися в дерев’яних спорудах; згодом книги знаходили надійніший прихисток; в монастирях; але це були вибіркові книгозбірні (…); дозвольмо й собі уявити таку споруду, в якій через тисячоліття відшукається хоча б одна книга; і якщо це справді буде книга
* * *
Хіба ж буває таке; між твоїми землями і сусідськими відсутня межа; дві жінки висаджують рясні кущики огіркової розсади; а на твоїх грядочках щось мов торішнє посходило; або ж поросло бур’янцем і дочікується сапання; стоїш і надивляєшся на похилені жіночі спини; й от що межі немає; й грядочки манюсінькі; й отаке перед ранком наснилося; але де вже розгадувати
* * *
Насправді ми вже осягнули життя як марення; та щоразу оговтуємося, щоб не втрапити у стан збожеволеності; речі, що ми їх створюємо, аби ними володіти, враз озиваються до нас якоюсь іншою сутністю, про яку ми й не здогадувалися; але ж людина має себе за хитрішу й заходиться хрипкуватим сміхом
* * *
Рідко в поезії відшукаєш щось таке, що спонукало б до прозових розмислів; але ось у Івана Малковича; про галери; про галерницьке життя
* * *
Будь-як насолода від будь-чого, з будь-якої нагоди, за будь-яких обставин приштовхує до безодні самотності; й це лише символ безодні; натяк на покарання
* * *
Одійшли майже всі шістдесятники; але нам, що сягнули поважного віку, не випадає заступити їх на всіляких трибунах та попри підніжжя пам’ятників; сам час замирив давніші незлагоди між поколіннями, але й не подарував хоч якоїсь певності; й цю порожнечу навряд чи вдасться подолати
* * *
Співомовки Степана Руданського, написані в роках 1857-1860; по три-чотири в день; незбагненно; геніально; та вже гумор совєцьких часів, словами Григора Тютюнника, спричиняв сміх лише животом
* * *
І за цих континентальних потрясінь бог снів обдаровує вкотре видивами про городи; один з них тягнувся горою й губився вузькою стрічечкою в якійсь урвистій глибині; але тут, попід гору, такі скиби були наорані, такі скам’янілі; все дочікувалися скородіння; й така легенька тривога, що можуть відібрати давно наділеного тобі города; але й певність про довічне користування; в тому місці мої батьки справді мали города, та не довго
* * *
Були часто повторювані сни ще про два інші городи з такими ж химерними вигинами й спаданням у невидку глибочінь; така ж тривога з острахом упереміш; і такі ж затверділі скиби
* * *
Олька й помиратиме, а все проситиме, щоб дали дзеркало подивитися, яка на вроду
* * *
Мій любий Zigmonte; чи ж наша провина, що за доби вселенського спокутування гріхів та спроби примирення межи расами, етносами, народами, державами, етноменшинами нам доводиться нагадувати про часи лютої ворожнечі між ними, взаємного нищення; не один голос повстане проти такого нагадування; бо ж видно, як історики заникуються перед давнішими називаннями, аж мов перепрошують нинішніх за прикрі діяння предків, а белетристи такого поназмальовують, аж там, де кров і ненависть, то в них любов і злагода; та спробуймо не впадати в цивілізаційний страх, а шанобливо поставмося до тих діянь, бо не нам, обділеним історичним почуванням, судити про їхню велич, жорстокість, обстоювання віри; але й нам, чиїм предкам так запекло ворогувалося, надходить час і пора об’єднатися перед загрозою ворожої навали, що століттями вакувала хижі інстинкти
* * *
Побалакала курка з просом
* * *
Повчанням Сковороди чогось бракує; і не розтлумачення, а лише коментарів
* * *
Якщо одного разу набратися терпцю й подолати Ніцше підряд, то не позбудешся химерного відчуття цілковитої порожнечі; це якийсь філологічний еротизм, вміло замаскований намаганням міркувати; навіть не мислити
* * *
Іще недавнє минуле може бути відкинене як щось нереальне впроти теперішніх потрясінь; і це буде найбільша враза для нашої пам’яті
* * *
І не знати, кого більше; безневинних жертв чи нас, іще живих; та ми продовжуємо вдивлятися одні в одних
* * *
Ще вчора перечитано кілька есеїв Тенесі Вільямса зі скромної книжечки його прози; обкладинка м’яка ламінована; а вранці, виносячи книжку до полиці, спіткнувся на жахкій думці; чи хтось у світі цього дня брав до рук щось із Тенесі; і що є самотність книги серед безлічі інших; і що є самотність письменника опісля його відходу
* * *
1972; 1973; залізничний вокзал в Одесі; по обох боках східців у бік перону на широких парапетах фігури лежачих левів; нас, іще не пострижених, мають відтарабанити до сержантської школи десь під Волгоградом; замальований кульковою ручкою в записничку один лев і досі мандрує зі мною; іноді на життєвому шляху трапляються символи, не такі вже й значущі, але чомусь вперто невитравні з пам’яті; але щоб снилися то ні; та тільки згодом і згодом дізнаєшся, що той рік позначив «останню хвилю» політичних репресій
Відчуття, що хочеться або повернутися назад у минуле, або бути чимшвидше десь там, у часовому попереду; але обидва ці простори мов замкнено; а це довколишнє серединне стискується й твердіє; вчиняє тіло на камінь
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.