22, 23 та 29 червня в Театрі Корифеїв (Кіровоградський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького) в Кропивницькому відбулась прем’єра виставиь“Перед волею” (режисер Євген Лавренчук) за однойменною п’єсою Марка Кропивницького.
Вистава “Перед волею” мозаїчна, що зумовлено специфікою твору М. Кропивницького. Постановку можна схарактеризувати в категоріях містерії: по суті, перед нами блукання душі, волі, яка спонукає інших до постановки екзистенційно важливих питань про природу людини: ти плазуєш чи ти вільний. У своїй версії режисер універсалізував сенси класичного твору, але зробив це модерно, стильно, правдиво.
Вистава цікава тим, що до неї інтегровано реальні історичні документи: Валуєвський циркуляр та Емський указ. По суті, маємо прийом, пов’язаний із традиціями нового історицизму С. Грінблатта. Ці документи в гротесковий спосіб залучаються до вистави й вони суперечать її екзистенції, але водночас розкривають абсурдність блукань духу протягом різних історичних періодів. Ці документи абсурдно гротескові: вони нікчемні для сьогодення, але жахливі для того часу, коли не давали можливості розвиватися культурі, коли стримували український дух і були запобіжником розвитку культури. Режисер знайшов інноваційний хід залучити реальні документи й інтегрувати до ансамблю мотивів, які розгортаються навколо концепту волі.
Театральна версія Є. Лавренчука пластична, вражає сценографія, музика. Музична гра взагалі є окремим важливим компонентом вистави, що виводить її за постмодерністську парадигму. Метамодерністська цінність такої постановки полягає саме в тому, що вона наближає глядачів до автентичного, що є важливим концептом сучасної, уже після-постмодерної культури. Коли юнак грає на скрипці, і філістери, і почет, і пани, і панночки – усі завмирають. Музика є тим ключем, який відчиняє двері у трансцендентальне, за І. Кантом. І в цьому полягає важливість такої постановки: так, вона критикує, висміює, іронізує, але перед нами не просто сатира, але також і символ, який вивищує глядачів, показуючи що в цьому світі, яким би жахливим і невільним він не був, з усіма табу, соціальними конвенціями, нормами, указами, циркулярами, все одно є щось, що дає можливість людині перебувати над цією мізерною й подеколи рабською дійсністю. Музика – це чистий дух, це воля, яка не має свого антипода. І чиста музика – як тіло без шкіри, наближає до усвідомлення абсолютної свободи.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Дослідниця творчості М.Л. Кропивницького, наукова співробітниця Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Лариса Мороз у контексті згаданого твору класика українського театру писала, що в драмі “Перед волею” ключовим постає мотив рабства: незалежно від того, чи йдеться про закріпачених селян, чи про пореформений час. Науковиця наголошувала, що, за Кропивницьким, у людині є одвічна потреба бути рабом і плазувати, прислужувати панам, незалежно від того, хто, власне, є “паном”. Такий мотив знаходить своє втілення і в постановці Євгена Лавренчука: прислуга прогинається перед паном, коли той приїздить, щоб побачити доньку. Немає значення хто буде під чоботом, але таки хтось обов’язково має схилитися, щоб пан пройшовся по його спині.
У виставі “Перед волею” цей мотив представлено гротесково, по суті, він ілюструє те про, що писала Л. Мороз: потребу маленької людини плазувати і реалізовувати себе в такому моральному запопадництві. Ба більше, прислуга отримує задоволення від того, коли когось із їхнього ж середовища карають. Покарання отримує такий самий, але в цьому розкривається садистична сутність персонажів-слуг: вони отримують сатисфакцію від страждань собіподібного. Такий психологічний катарсис від знущань описано в багатьох працях, згадати бодай Ж. Батая та ін.
Несвобода – головний концепт у виставі: потреба волі визначає нову ціннісну парадигму для персонажів, відкриває нову модель буття. Але чи можлива абсолютна свобода? І дитина від коханого, але нерівного в соціальному плані також підважує цю здатність людини іти до абсолютної волі, до нескореності, до розуміння себе й власного життя як найвищої цінності.
У людини є тільки вона сама, й важливо приймати рішення, до яких ти дозрів внутрішньо, що б не казали інші. В цьому полягає головний конфлікт вистави: чи можемо ми бути вільні, чи можемо подолати абсолютні обмеження, які визначені соціумом і, що складніше, природою людини, її фізичним тілом?
На початку вистави перед нами операційна: чуємо пульс – і поки він б’ється, людина жива. Вистава починається абсолютно закономірно в театральному часопросторі: сцена є ніби продовженням глядацького простору. медсестри перевіряють пацієнтів, чи все гаразд із пульсом у пацієнтів. У виставі від початку немає “стіни” межі між театральним і глядацьким. Усе підпорядковано ціннісній екзистенції, яка візуалізує мотив вільного духу, що розпросторюється протягом історичного хронотопу. Така свобода представлена у вчинках, в одязі, в тілесності героя, який у стані “без шкіри” й майже голим, лише в медичному білому одязі блукає між ліжком в операційній і крізьчасовими екзистенціями духу.
Музика здатна піднести людину у світі холодних німих манекенів, у світі мертвих тіл, які стоять біля одвічної ріки Стікс. У цій виставі існує трансгресивний перехід між мертвим і живим, між духовним і матеріальним, між паном і рабом, між радістю й озлобленістю… Тут багато мертвої плоті, яка інколи переживає катарсичне оживлення в бажанні знищити, отримувати радість від страждання. Але від цього мертва плоть не оживає, вона просто переходить в нову якість. Важливо, щоб мертвого навколо людини було якомога менше. І сцена зі Стіксом показує, скільки мертвого завжди є навколо людини. І цінність людини – в здатності жити, любити, мати дітей, бути вільною, шукати себе в різних формах духу.
Соціальні колізії в цій виставі важливі, але не визначальні. Всі ми – персонажі в хірургічній кімнаті, у яких поки що б’ється серце, і в яких одного дня пульс зупиниться. Що буде далі? Абсолютна свобода? Особливо переконливою й правдивою є гра акторок в образах медсестер. Вони точно відтворюють ситуацію перебування поруч із людиною, яка існує в лімінальному стані на межі життя і смерті.
Вистава “Перед волею” в постановці Євгена Лавренчука довела, що сучасні постановки, засновані на класичних творах української літератури періоду театру корифеїв, можуть бути модерною візією минулого, яке розкриває універсальні проблеми суспільства. Такі постановки потрібні як чисте повітря, яке допомагає звільнитися від мертвого, щоб утвердити чисте життя, правдиве биття радісного й оголеного серця.
Дмитро Дроздовський,
секретар НСПУ
Світлини з ФБ сторінки Т.в.о міністра культури та інформаційної політики України Ростислава Карандєєва,а також фото автора статті