Васильчук В.Б. Як балакучий екіт Василько мандрував: оповідання. – Житомир: ФОП Худяков О. В. 2023. – 32 с. іл.
Васильчук В.Б. Равлик Лаврик і Халепа: казка. – Житомир: ФОП Худяков О. В. 2023 – 24 с. іл.
Почну з того, що коротко оповім про сюжети обох творів. Думаю, що такий зачин є виправданим, хоча в тому, що читачі цих нотаток повинні знати тему. Це – з одного боку. А з другого? Читачі літературознавчого міні-дослідження, як мені здається, отримають можливість упірнути у дивовижний світ письменникового думання, що є вельми важливим на тлі занедбаного книгорозповсюдження у нашій державі і порівняно невеликого накладу обох видань.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
…Отже, оповідання «Як балакучий кіт Василько мандрував» стартує з опису вусолапохвостого героя. Незвичайності, звісно, у цьому немає. Бо шанувальники прозового письма мусять мати уявлення. Та й письмаку легше привести читачів до розуміння ходу подій. А він у даному випадку і справді є цікавим. Котик Василько за збитки (ганявся за папужкою Гошею) був покараний: Миколка – син господарів Сильчуків – замкнув його у котячу переноску, де вже жив кролик Шустрик, котрого приніс добрий знайомець родини перед тим, як податися в гості до батьків. І сталося так, що вусатий лапохвостенко і куцохвостий подружилися.
Але… Та одного дня Шустрика забрав його власник. І Василько засумував, хоч ще, мабуть, сподівався, що його друг повернеться. А коли збагнув, що цього не станеться, то вирішив його розшукати. Він для цього втік з дому й подався на пошуки.
Його пригоди почалися з того, що налякався кудластого рудого котиська Пірата і познайомився з кішкою Намистинкою, яка стала його супутницею у шукальницьких мандрах. Спершу вони зустрічають Білочку. Але, як не було прикро обом, золотисто-руде вертляве звірятко нічого не знало про кролика. Та все ж порадило звернутися за потрібною інформацією до Їжака. І підказала, де його нора. Той сказав, що знає звірка, але зіславшись на невідкладні справи, відправив шукачів до зеленого папуги. Зі здивуванням кіт впізнав у ньому Гошу. Адже той був дуже схожим на ту пташку. Та скоро Василько зрозумів. що помилився. Яскраво-зеленим крилатиком виявився Тоша, який і підказав, як знайти кролика. Але перед тим, як уздріти його, котик і його подружка знайомляться з песиком Саймоном, який жалкує, що не має господаря. А ще потрапляють у пожежу, де вусолаполхвостенко рятує Намистинку. Врешті-решт усе завершується тим, що шукачі знаходять Шустрика, а його друг котячої породи повертається до Миколки. Зрозуміло, що з ним до хлопчика прийшла Намистинка, яка досі була бездомною.
Цікаву історію містить у собі й казка «Равлик Лаврик і Халепа». Автор запроошує у старий виноградник, де між слимаками живе симпатичний равлик, який завше потрапляв у халепи, за що й отримав таке прізвисько. Він уночі зустрічає Лаврика, який дещо пошкодив свою мушлю. І, безперечно, дві подібності подружилися, що є закономірним для таких творів.
Цим усе й починається. Тріщинка у «хатці» Лаврика поволі затягується і він вже хотів й далі займатися своїми справами. Та через пошкодження на тіло равлика потрапило сміття. І Халепа тепер змушений шукати харчі для обох, що неможливо у велику спеку.
І здоровий равлик, аби допомогти другу, наважується податися до родичів на інший виноградник. Лаврик відмовляє його від цього, бо на шляху допомагача буде поле з петрушкою, запах котрої, як він знав, відлякує тих, які мешкають у мушлях. Та це не лякає хороброго равлика і він вирушає в дорогу.
Без проблем подолавши частину шляху, опиняється біля мурашника. Його помічають комахи-охоронці. Вони напоюють його смачнющим молочком від попелиць і намагаються показати Халепі потрібний путівець повз їхнє місто.
Але раптом цю ідилію псує приліт Сойки. Мурахи-охоронці поспішають попередити своїх про ймовірну небезпеку. Пташка вже взяла равлика у кігті. Та її чомусь не вдалося потрапезувати на одному з дерев. Здобич раптово випала вниз і Халепа опинився на галявинці, вкритій мохом у товаристві червоновухого вужика.
Той був лінивцем, кий дуже зобидив Жабку. Равлик змусив його вибачитися перед нею. Вона, безумовно, зраділа від цього. Ще й повідомила, що Вужикова мама заплуталася у клаптях рибальської волосіні на березі ставка.. Вони з допомогою Рака визволяють її.
Що було далі. Халепі вдається з допомогою Вужика перебратися на інший берег ставка, бо вже в лісі всі говорять, як він з друзями допоміг Вужисі. Вона й переносить його через поле петрушки. Полив землі її власниками допомагає подолати Крота – ворога усіх виноградних равликів.
А завершилося це тим, що Халепа таки потрапив до до своїх родичів, куди добирався аби допомогти хворому. І разом з новими друзями рятує його. А згодом ще й отримує нове прізвисько «Відважний».
…Отакі дві історії. З барвами казковості, хоча жанрово обидва тексти є різними.. Та не думаю, що це заважає казковій дивовижності, оскільки авторові вдалося розповісти про потребу дружби в не простості світу.
Написаному віриш. І це є найголовнішим у сприйманні літературних текстів. Віктору Васильчуку вдається досягнути бажаного за рахунок виражальності, про яку промовисто говорять літературні тропи, слововияви, пейзажність та діалогічність.
І кожен з цих творчих акцентиків потребує окремішньої згадки. Тому й почну мову з наголосів на порівняннях, епітетах, метафорах. Скажімо, у творі «Равлик Лаврик і Халепа» мою увагу привернули такі порівняльності, як «виглядала справжньою, як у людей» (про ногу равлика)», «ота жива гора – ваше місто» (про мурашник), «петрушка небезпечна для нас – ніби пролинали над ним тривожні слова Лаврика», «ніжка-підошва». Вдатності існують також в оповіданні «Як балакучий кіт Василько мандрував». «…удавай, ніби мишачі справи тебе зовсім не цікавлять» (з уроків бабусі –кішки). «… це – він наш друг» (зі слів Василька до Намистинки про знайденого кролика), «намистинки – ліхтарі (про зорі).
Не можуть не зацікавити й епітети. Приміром, у тексті «Равлщик Лаврик і Халепа» цей троп представляють такі словосполуки, як «нічний легіт», «підсліпуватий бородій (про крота), «равликова смакота». Існують вони й у оповіданні про балакучого кота Василька: «котиків сум», «космічні камінчики», «прекрасний котисько» (тут йдеться про два моментики. По-перше, зумисно вибрав взірці тропу з авторською барвою, бо мені здається, що саме вони допомагають ліпше виразити думку. По-друге, іноді віднаходжу тропи з поетичним звучанням. Зайвина? Аніскілечки. Це –підкреслення авторської особистісності.
Згадаю й про метафори: «…довколишній світ уже спав», «Земля здригнулась й затремтіла», «ставок обступили берега». Подібні цікавинки пронизують казку «Равлик Лаврик і Халепа». Побутують вони й у оповіданні про мандри Василька: «…зацарювало тепле літечко», «…на мокрий хвіст йому нестерпно насідала… качка», «забарабанили бадьоро-дивний марш на металевих дахах гаражів важкі краплі літнього дощу».
Про це та інші взірці літературних тропів можна висловлювати чимало думок, та підкреслю лише один момент. Якщо ці друки порівнювати з попередніми, то кидається у вічі, що тропів – ознак індивідуальності побільшало. І в одномить помітно, що автор обережно користується цим виражальним засобом, як і у своїх слововиявах, хоча останніх в обох виданнях знаходжу чимало.
Оскільки завжди відчуваю задоволення від незаяложених слів у художніх текстах, то наведу деякі словосполуки. Наприклад, в оповіданні «примагнітили» де себе «мурляки», «котусь», «вусолапохвості», «притулисько»», «жевриво», «котовасія». Ще більше цікавинок-буквосполук існує у казці: «мацаки», «страшило», «очиці», «при… мохнився», «відважність», «дзигоподібна», «тільце», «соковитеньких». І знову доводиться стверджувати, що вони супроводжують кожен з цих друків. Наведу, зокрема, такі вдатності з оповідання: «верби купали в прибережній воді свої жовто-зеленуваті коси. А зверху (хоча мені здається, що варто було б мовити «згори») вирувала безмежна безхмарна блакить», «Довкола лишень нічний легіт таємниче шурхотів між травами, що спали міцним сном», «швидкості додали ще й прохолодні струмочки». Вторять їм і пейзажні словосполуки з казки: «каштани й клени привітно шепотіли смарагдовими листочками», «солодким ароматом війнула розлога біла акація», «Змигнула блискавка і простягнула свою зміїсту голівку прямісінько у вершечок котячого сховку».
А от цитувати вдатності діалогічного ряду не буду. Та не тільки через те, що вони можуть зайняти чимало місця публікації. Чогось нового вони не скажуть, а лише підкреслять важливість точності слів. А ще дадуть змогу сказати, що людям треба завжди уважно слухати мову довколишності, і розуміти її.
Ще таке. Читачі давно знають твори Віктора Васильчука. Здебільшого як письмовця, який пише для наймолодших читальників. Але його написанки подобаються і дорослим. Як і тексти, що створені спеціально для них, серед яких вирізняються «Зустріч у рейсовому автобусі», «Франція. Тільки один місяць». Тому й важко сказати про те, який словесний подарунок від цього письменника нас чекає. Сумніваюся, що й автор може однозначно про це сказати. Але він точно хоче порадувати ще цікавішим писанням. Згадані тут оповідання й казка впевнюють, що він вміє захопити казковою і не казковою дивовижністю.
м. Шумськ на Тернопіллі