Як не дивно, але вся номенклатура назв вжитих Геродотом в його “Історії” (книга IV, “Мельпомена”) збережена і до нині існує на мапі України від Сяну до Дону у повній відповідності з легендою про трьох братів, синів Таргітая (ім’я батька утворене на основі санскриту “tar gita” – володіти перевозом). В грецькому варіанті легенди старший з синів мав грецьке ім’я “Агафірс” (αγα θυρσος – провідний скіпетр, жезл) – це “Дрогобич” (“бич” – скіпетр, жезл, ріка Бичиха – володарка дорожнього бича). Середній з них мав ім’я “Гелон” (в основі імені грецьке “h`ελων” – яса, клич у похід – у назві “Переяслав”), а молодший з братів по імені “Скіф” (в основі імені грецьке “κυθ” – долина, подол, родове місце, або сакральне місце, Родень) осів на родовому місці біля Дніпра в рідному краю як ратай-хлібороб (на латині “ruris”). У варіанті легенди Геродота імена трьох синів мають аналогічні значення: Ліпоксай – жрець, Арпоксай – воїн, козак, Колаксай – ратай (латинь “cola” – обробляти землю, доглядати; “colonus” – селянин, “ruris” – Рюрик теж селянин).
Нагадування про легенду, записану Геродотом від “скіфів-сколотів” тут не зайве і не завадить тому, що нове покоління вітчизняних істориків наступає на старі граблі історіографії.
Адже, коли дипломований історик не знає звідки виникла і що означає назва Дніпра “Бористен” (Βορυσθενης) у Геродота, то значення назви можна було би вияснити, погортавши словник грецької мови, де “βορα” – паша, корм, а “σθενος” (σθενος, σθενοω, σθενω) – робити сильним, давати силу. Отже, назва “Бористен” має значення назви Дніпра “Родючий” (Родень), як і Зевс у греків – “Живич” (який живить природу). Аналогічне значення має ім’я “скіфського” бога “Паппай” (від іменника “pappa” – хліб, а дієслово “pappeln” – годувати, кормити) – Даждь Бог. Це значення має санскрит “dhana” (“Данапр”, давати хліб, родити хліб) і давньоєгипетське “Nepera” – “Бог-кормилець”. В санскриті “nipa” – господин, глава (d`nipa – головуючий). Дотичне до цих значень має ім’я вождя “гуннів” Аттіли: індоєвропейське “atta”, в грецькій мові “αττα” – “батько-кормилець”. Так називали главу воїнства – наказного гетьмана, який ділив компанійський хліб. Значення “воїнський хліб” (спільний) – “com panis” – мала назва полків в Україні – “компанійські полки”. То ж, чи не на честь Аттіли (Attila) було назване містечко “Батьово”, що на Закарпатті? Питання не марне.
Аналогічні питання постають до чималого числа топонімів в Україні, які часто прочитуються не вірно. Як ось назва “Лемберг” – Гора Молитви, Молигора, а не “Lehmberg” – “Глиняна гора”. В основі назви Лемберг вжите грецьке слово “λημ”, “λημα” – “λαω”, “λω” – жадати (жадання у молитві), бажання і надія, воля, рішучість, відвага, мужність.
Те ж саме можна сказати про непрочитану назву гори “Шелом’янь”, назва якої має в основі німецьке “Schelle” – барабан, дзвін; “schellen” – дзвеніти. Нині це значення має назва “Ізюм”, утворена від санскриту “izu” – гуркотіти, стріляти (про Богиню блискавки і небесну блискавку). У Прокопія з Кесарії є таке свідчення: “анти і склавини шанують творця блискавки, вважаючи його владикою всього” (“Історія війн”, 21 – 23).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Шкода, коли вітчизняні історики віддають козацькі кургани невідомо кому і не знати чому. Кургани споруджувались на честь Богині Місяця (Луни), бо ж на вершинах курганів висівався ячмінь богині (Hordeum L., санскрит “yava” – зерно, ячмінь). Крім того високі кургани здавна слугували місцями дозору і передачі сигналів про нашестя варварів. Кургани нагадували про вершинне (кутове) місце на небосхилі Провідної зорі (санскрит “Kona top” (Конотоп) – “Вершинний Кут” (Пантікап).
Ще одна пам’ятка України – образ вжитий Геродотом до місця “Ахіллів Біг” (“Біг тисяцького”), який твориться рікою Іппакіріс (“Глава вершників”, нині Міус) та ріками Каяла (нині – Нагольна, названа від грецького слова “αγιος”, “ναγιος” – очищаюча від гріхів, приймаюча покаяння) і Суджа (нині – Кринка, названа від грецького слова “κρινω” – осудження). “Ахіллів Біг” – спадщина запорізького козацтва, якій вже більш 2 500 років. Тут побіля Іппакіріса (Міус названий від англійського слова “mews” стійло, отже – “Конюшений”) і ріки Каяли (Нагольної) завершувався козацький “Убіжний шлях”, згаданий ще у IV сторіччі до н. д. Есхілом в трагедії “Скутий Прометей”(рядки 712 – 716). Після морського походу козаки відмолювали свої гріхи (каялися). Тут знаходилось прадавнє місто Бусеград Святослава Хороброго (у Йордана – місто Карей). В старонімецькій мові “chara”, “kara” означає “Buße” – “покаяння”, Leid, Reue. Нині прадавню спадщину України топчуть варвари. Чому мовчать вітчизняні історики на чолі з Інститутом історії НАН України і кафедрами історії України педагогічних вишів?
Оксентій Онопенко
Відень, Австрія