“Українська літературна газета”, ч. 5 (361), травень 2024
2-го квітня 2024 р. в Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя відбулася XV Всеукраїнська науково-практична конференції «Спадщина Миколи Гоголя в українському культурному просторі», приурочена 215-й річниці від дня народження великого письменника. В ній взяли участь гуманітарії з різних університетів та наукових центрів: Ніжинського, Київського, Одеського, Глухівського, Дніпровського, Черкаського, Львівського, Дрогобицького університетів, Києво-Могилянської Академії, Київського університету ім. Б.Грінченка, Університету ім. Я. Коменського (Братислава, Словаччина), Університету ім. Т.Масарика (Брно, Чехія), з Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, Інститут Івана Франка НАН України (Львів), Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.
Пропонуємо головні тези із виступу дрогобицького літературознавця й культуролога-есеїста Олега Багана, який називався «Сенс Гоголя: етнопсихологічні та культурологічні тлумачення Євгена Маланюка».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Про Гоголя Євген Маланюк писав доволі багато і протягом усього життя. Головні есе на цю тему: «Гоголь – Ґоґоль», «Наступ мікробів», «Кінець російської літератури», «Творчість і національність», «Петербурґ як літературно-історична тема». М.Гоголь як митець слова мислився Маланюком як феноменальний талант, який мимовільно, інтуїтивно зумів заглянути в підсвідомі глибини людського буття і відкрити в них простір для художніх інтерпретацій. Цей письменник виявився апогеєм українського малоросійства як суспільного і ментального явища. Малоросійство як суспільна ідеологія брало свої початки ще в XVI – XVII ст. Саме тоді українські православні фанатики вигадали фантом «Нової Візантії» – всесвітнього православного царства на противагу католицькому Заходові (ідеї Івана Вишенського, Єлисея Плетенецького, Йова Борецького, Ісаї Копинського, Захарії Копистенського). Від середини XVІІ ст. через Києво-Могилянську Академію малоросійство оформилося як широкий культурний рух, сподіваючись через поєднання з православною Московією цілковито витиснути католицько-польські впливи з України. Відтак воно намертво закріпило церковнослов’янську мову як літературну й загальмувало тим розвиток народної української мови.
На початку XVIII ст. визначними ідеологами малоросійства стали Феофан Прокопович і Стефан Яворський, які виробили культурні основи молодої Російської імперії. Надалі малоросійська ментальність повела українство до повної русифікації в рамках цієї держави. Від кінця XVІІІ ст. російська мова стала для нього нормою. Тоді розвинулася доволі якісна малоросійська література російською мовою (В.Наріжний, О.Сомов, О.Погорельський, І Погорельський та ін.). Г.Квітка-Основ’яненко і Є.Гребінка також починали як малоросійські автори. Серед цієї течії і визрів талант та літературна програма М.Гоголя. Ця малоросійська літературна традиція поступово занепадала, закономірно, але проіснувала до кінця ХІХ ст.
Малоросійство було поборене щойно в 1840-і рр. творчістю і діяльністю Т.Шевченка, М.Костомарова, М.Максимовича, П.Куліша.
Сьогодні в Україні потрібними є спеціальні наукові конференції для вивчення малоросійської літературної та ідейно-ментальної традиції, оскільки нам треба глибше вивчити її основи, особливості і впливи, щоб зрозуміти складнощі української історії. Зараз ця традиція привласнюється і перекручується російською наукою, яка постійно фальсифікує наше минуле.
Творчість Гоголя сконцентрувала в собі всі негативні комплекси малоросійства, які в імперський період переможного розвитку Росії спрацювали як розкладові. У цьому полягав прихований сенс творчості М.Гоголя. Він мимовільно отруїв російську літературу тенденцією до психопатологізму в тематиці, тьмяними настроями песимізму (пізніше вираженими у формі достоєвщини), посіяв скепсис щодо величі Росії і її культури (попри зовнішню імперську пропаганду у деяких його творах), розвинув особливу стильову техніку штукарства і вдавання в літературі. Саме він створив міф Петербурґа як «нового Вавилону», проклятого міста, міста-химери, яке символізувало всю штучність, неорганічність і тьмяно-розкладову гнилизну Російської імперії. Це був страх малороса-містика перед її величчю і силою. Геніальний українець висміяв маєстат імперії несвідомо, це була мимовільна реакція на брутальний тиск Росії щодо України, імпульс самозахисту.
М.Гоголь, на думку Є.Маланюка, «…загасив передовсім сонячно-аполлонійську (античного і французького походження) поезію Пушкіна та його плеяди, викривив органічний розвій молодої російської літератури і, що найгірше, отруїв її трупною отрутою своєї, російською державою замордованої душі…»
«Гоголь і ніхто інший, – писав Маланюк, – ввів в досі тверезий Петербурґ своїх українських вовкулаків, відьом і чортів, всю ту недобру, отруйну, пізніш так поглиблену Достоєвським, фантастику. Це Гоголь перепровадив ту двозначну гіперспірітуалізацію Петербурґу, що пізніш, через Достоєвського і Бєлого, зробила з міста граніту й металу туманну фатаморгану…
Гоголівський чорт з наївно-хитрою міною смертельно висміяв маєстат імперії і отруїв її дух… За Гоголем в столицю густо увійшов «різночинець», для якого патос Державінської імперії і мідяний лад Пушкінських ямбів були не тільки чужі, а й дико ворожі своїм неорганічним аристократизмом. Від Гоголя починається в історії російської літератури той похід «юґа» на «сєвєр», що привів в нашій добі до фатальної, остаточної «одесізації»
Петербурґу…
Від Гоголівських бурсаків належить виводити тип російського нігіліста і Пісарєва».
«У випадку Гоголя, – писав у 1935 р. Є. Маланюк, – справа значно ускладнюється тим, що письменник був потенціяльно геніяльний і що його «експеримент» не відбувався внутрі поля спільної цивілізації, а вимагав передовсім виходу з цього кола й переходу до цивілізації істотно відмінної, властиво, протилежної й ворожої. Та ворожа цивілізація вимагала, кажучи конкретно, моральної смерти («умертнення цілого себе»), бо розриву з органічною цілістю, а одночасно – механічно розплистися в атмосферній неокреслености «Росії», отже, культурно-національного самогубства. Це був найжахливіший фастівський варіянт «продажу душі чортові».
«Почуття постійної зв’язаности фальшивою ролею російського патріота і письменника-праведника, постійна відсутність творчої свободи й вічна змора свідомої брехні – ось та задушлива, убійча атмосфера, в якій могли поставати відповідно скалічені й відповідно хворобливі образи. Звідціль родовід і «зайвих людей», і «принижених і ображених». Звідціль пішли і православний месіянізм, і православний нірванізм, і «справжня російськість»… і погорда до европейських чужоземців, і зневага «гнилої» Европи, і гасла культурної автаркії, і догмат поліційної єдности… Словом, все те, що згодом буйним цвітом розквітне у Достоєвського», – писав Є.Маланюк в есе «Гоголь-Ґоґоль»
Під впливом М.Гоголя розвинулися визначальні тенденції російської літератури: інтелігентське нидіння, схильність до описів психопатологічних станів, містичний песимізм («чортівство»). Стилістика М.Гоголя стала натхненням для майбутніх російських модерністів та авангардистів, а через них вплинула на всю європейську літературу ХХ ст.
Постійно перебуваючи в стані вимушеного російського оберпатріота, М.Гоголь перетворив вдавання на норму, відтак хлєстаковщина – це alter ego автора. Хлєстаковщина заполонила всю імперію. Вона стала нормою для пізнішої російської інтелігенції як форма морально безвідповідального життя, як стиль цинічно-руїнницької поведінки, яка й привела до такої нещасливої російської революції 1917 року.
Маючи просто колосальні здібності як літератор, величну духовну основу, М.Гоголь натворив багато штучного у письменстві. Це все були наслідки його ментальної орхідейності (специфічне поняття Є.Маланюка на означення штучно ускладненої, бездуховної літератури) й хлєстаковського маніпуляторства, постійного вигадування себе. Ця інтенція стала глибинним поштовхом до морально деструктивного, авангардистського художнього мислення на початку ХХ ст. Це другий бік сенсу Гоголя як художника. Його життя і творчість є прекрасними зразками того, як умирала душа винятково талановитої людини-малороса.
Маланюкова концепція трактування постаті й творчості Миколи Гоголя є оригінальною і глибокою, вона допомагає збагнути епохальне значення письменника як несвідомого виразника моральних і психологічних проблем, які постали на межі українського й російського світів, на зіткненні їхніх цивілізаційних «плит». Саме малоросійство, як ментальна хвороблива мутація епохи бездержавності української нації, породило химерне світобачення Миколи Гоголя. І ця химерність стала глобальним художньо-стильовим імпульсом для світової літератури.
м. Дрогобич
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.