Вибір без вибору

 
 
Слапчук Василь. Поміж світів і сяяння світил. Роман. – К..: Український пріоритет, 2016. – 280 с.
 
Анна Багряна
 
“Поміж світів і сяяння світил» – книжка про кохання. Про те кохання, з яким важко жити і без якого неможливо жити. Яке вбиває і зцілює водночас. Яке схоже на війну, тому тісно переплетене з війною – принаймні, у свідомості головного персонажа Марка Затоки, котрий ще до знайомства з жінкою пройшов афганську війну. Власне, як і сам автор.
У короткій передмові Василь Слапчук називає свій роман «історією чоловіка, одержимого жінкою».
А я б додала, що це водночас і історія жінки, одержимої чоловіком.  Той випадок, коли за маскою бездушної й владної жінки-стерви ховається дуже вразлива й спрагла любові душа.
Головне – знайти ключик до цієї душі, відімкнути її, відкрити, збагнути.
Ключик до жінки – чоловік. І він є.
«Я уявлення не мав, як підступитися до Лідії. Кинувся до неї, так, як раніше кидався під кулі. Бо мусив. Не знаючи, як поводитися, що казати, інтуїтивно прийняв єдино правильне рішення: упав на землю і, долаючи страх, поповз уперед. Мені було не до геройства, я навіть не думав про те, щоб зберегти лице… Безглуздо було б покладатися на зброю. Щоб завоювати Лідію, я здався їй у полон», – зізнається головний герой роману.
На перший погляд, Марко Затока здається маминим синком і підкаблучником. Такі чоловіки зазвичай не приваблюють жінок. Жінки люблять гордих, зухвалих і сильних героїв. Хоча й чоловіки більше люблять ніжних, лагідних, покірних, емоційно врівноважених, а головне – неревнивих жінок. А тут ситуація дещо нестандартна з обох боків. Можна сказати, зійшлися два антиідеали: Марко – антиідеал чоловіка і Лідія – антиідеал жінки. Причому, зійшлися по-своєму гармонійно.
Поки я читала цей роман, мимохіть зважувала обидва образи – чоловічий і жіночий – на якихось невидимих терезах власної підсвідомості: хто важчий? І, хоч такі чоловіки, як Марко, зазвичай мене дратують, тут я частіше ставала саме на його бік. Переживала, співчувала – щиро і якось… по-материнськи. Думала про те, що якби була чоловіком, навряд чи змогла б витримати таку Лідію. Для цього треба мати неабияке психічне загартування, терпіння, а головне – справді, якесь неземне, фантастичне, божевільне кохання. Іноді я щиро захоплювалася Марком. Хоча й Лідії не заздрила. Бо щодня витримувати такого сліпо-закоханого, цілковито відданого у твоє розпорядження Марка – теж, мабуть, нелегко.
«Якщо хочеш зберегти кохання, розлучися з жінкою», – радить Маркові капітан міліції. Бо ж далеко не кожному чоловіку вдається стати ключиком, який може відімкнути жіноче серце й увійти в нього назавжди. Маркові це вдалося. Чи був у нього вибір? Думаю, ні. Адже в одержимих не може бути вибору, а «людина, в якої нема вибору, ніколи не помиляється. Людина без вибору – бездоганна у своїх вчинках».
Як і всі твори Василя Слапчука, роман «Поміж світів і сяяння світил» читається на одному подиху. Тут є і дотепний гумор, і глибока філософія, і прозаїчна правда життя. Можливо, хтось упізнає в цьому романі когось зі своїх знайомих, а хтось – і самого себе.
Історія Марка і Лідії – по-своєму зворушлива. І по-своєму повчальна. Вона вчить, як не треба кохати. І як треба кохати. Щоби зберегти своє кохання до кінця життя.

Анна Багряна

№10 (198) 19 травня 2017