“Українська літературна газета”, ч. 4 (360), квітень 2024
Ужгородське видавництво «TIMPANI» видало минулого року збірку оповідань «Білий легіт» Івана Яцканина – пряшівського українського прозаїка і перекладача прозових творів з української на словацьку мову та із словацької на українську.мову. Це вже третя або четверта збірка оповідань І. Яцканина, яка вийшла в Ужгороді, не кажучи вже про переклади із словацької мови на українську словацьких авторів. Найповніше назване видавництво представило Івана Яцканина українському читачеві України, коли видало вибір із його оповідань (у нього майже 20 збірок оповідань) у книзі «Гіркий присмак піщавки» (Ужгород, TIMPANI, 2020, 518 с.). Очевидно, інтерес українських читачів до творів І. Яцканина щороку зростає, і його книжки не лежать на полицях книжкових магазинів, тому видавництво регулярно видає його твори. До речі, згадане видавництво вже раніше видало твори найкращих пряшівських українських поетів С. Гостиняка, Й.Збіглея, І. Галайди, прозаїка В. Дацея, яких можна навіть назвати пряшівськими шістдесятниками.
Збірка «Білий легіт» складається із 20 оповідань, в яких І. Яцканин знайомить читачів з подіями, героями – русинами-українцями, які колись жили або й живуть на його рідній Бардіївщині, яка гордиться, між іншим, старовинним замком Макковиця, який у ХVІ ст. (1574) належав синові українського князя Острозького Іванові (Янушові). Замок він одержав як придане своєї дружини Сузан, мадярської шляхтички. Письменник І. Яцканин у своїх творах, що склали збірку, концентрує свою увагу переважно на подіїі, випадки, моменти, які могли або відбулись у житті русинів-українців, що живуть на Пряшівщині, і вдало додаючи до цього значну дозу своєї фантазії, щоб проникнути і розкрити їхні душі, зобразити їхні психічні походи так, щоб читач їх без вагань сприйняв, що справді вони так відбувались і герої так конали. І .Яцканин їх так цікаво, художньо переконливо і психічно вмотивовано зобразив, що читач повірить, що саме так вони могли відбутись і герої так жили і діяли.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Його персонажі (Андрій, Яків, Марек, Уляна, Фецо, Осиф, Оля, Семен, Степан, Коля, Юрко, Василь, Соня та ін.) несуть своєю поведінкою, діями, послання-повчання, що треба жити чесно, працювати добросовісно і не забувати, що на цьому світі не будеш вічно До речі, автор часто піднімає у своїх творах проблему життя і смерті, які все життя ідуть поруч з людиною від її народження аж до її кончини. Одні персонажі обирають смерть добровільно, інших до смерті приведе аварія, нещастя, конфлікт, зрада, необережність, хвороба або високий вік, бо вона неминуча для кожного з нас. Його персонажі живуть або діють переважно на рідній Бардіївщині, але деякі з них опиняються в інших країнах, як Чехія, Америка чи Україна, навіть у Києві, де з Володимирської гірки любуються Дніпром, Дарницею та іншими пам’ятками міста. Кожен з героїв зображений неповторно, оригінально, вони не схожі один на одного, зображені в іншому ключі, я би вжив характеристику його оповідань, дану свого часу Д. Павличком, що вони намальовані ніби пензлем великим художником. Особливо сильно впливають на читача ті герої, які з різних причин мучаться, шукають вихід із критичного становища і знаходять його, інші не вміють і не знають як сприйняти новини, що їх приносить із собою наша сучасність.
Котре із 20 оповідань даної збірки найкраще, тяжко відповісти. Кожен читач може обрати на свій смак, досвід інше оповідання На мене, наприклад, сильно вплинули і викликали великі емоції такі оповідання: «Дерев’яний смуток», «Чоловік з плаката», «Весільне фото», «Не та трава, не ті крила», «Коні вмирають вночі» та власне всі. Читаю деякі оповідання, і душа то болить, то сумує, то всміхається, іноді аж співає. Не кожному авторові під силу так написати.
Ще на один момент хочеться звернути увагу, а саме на його прекрасну мову, стиль. Він син стародавнього русина-селянина, закінчив українську початкову школу в рідному селі Ряшів, в Пряшеві педагогічний факультет (українська мова і словацька), весь час живе в словацькому мовному оточенні, спілкується переважно словацькою мовою, але рідна мова його батьків взяла верх. Він міг стати й успішним словацьким прозаїком, як деякі інші наші краяни Пряшівщини. Читач переконається, що він прекрасно володіє рідною українською мовою, знає народну розмовну мову Пряшівщини і використовує її естетично функціонально повними пригощами, її лексичне багатство та магічну силу у своїх творах. В цьому випадку може бути прикладом для багатьох українців в Україні, які забувають свою рідну мову і вживають надалі мову агресора.
І. Яцканина, очевидно, полонила художня майстерність К. Гамсуна, В. Стефаника, М. Коцюбинського, проза «Ростріляного відродження», але й О. Гончара та деяких чеських, словацьких чи польських авторів короткої прози, яких перекладає на українську мову, або з української на словацьку, і все разом з його талантом дало такі чудові результати. Його проза, хоч будована на місцевому матеріалі, своїм загальнолюдським значенням, акцентом, художнім зображенням в ніякому випадку не локальна, не провінційна, як багато хто в Україні гадає, а загальноукраїнська. Шкода, що український читач в центральній чи східній Україні не завжди має можливість з нею познайомитись. Я вдячний, що «Українська літературна газета» час від часу друкує його оповідання і так дає знати, що і за межами України можна творити якісну літературу, якій належить рівноправне місце в контексті української літератури України.
м. Пряшів
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.