“Українська літературна газета”, ч. 2 (358), лютий 2024
До організацій, які поставили своєю метою допомогти Україні в ці тривожні часи непроголошеної Росією війни проти України, належить добродійна організація Юкрейн Фокус, з осідком у Вашингтоні. Вона помагає Україні уфундуванням дитячих майданчиків, однак головна увага тієї організації – допомога українським пораненим воїнам доставою амбулянсів, допомагаючи в такий спосіб рятувати життя поранених борців Збройних сил України. Це не порожні слова: речники цієї організації можуть з гордістю заявити, що до сьогоднішнього дня вони зібрали поважні грошові фонди і закупили понад 160 амбулянсів для українських Збройних сил, а також й інші потрібні матеріяли. Організація запевняє, що твердо вірить у незалежну Україну і її майбутнє.
Після свята державности у Філядельфії, де учасники свята могли подивляти новісінький амбулянс перед залею Українського Освітньо-Культурного Центру, організатори і волонтери цієї суто американської організації запросили охочих філядельфійців придивитися зблизька їхній праці, а саме доставі амбулянсів в Україну. Я, як голова Комітету Людських Прав у Філядельфії, рішилася прилучитися до волонтерів, щоб ознайомитись з їхньою акцією достави амбулянсів на фронт.
Зустріч волонтерів відбулася у словацькому Кошіце, 30,000-му містечку, пропахлому середньовіччям, з шістсотрічним католицьким собором ім. Св. Єлисавети. Це був наш відправний пункт у напрямі українського Мукачева на Закарпатті, куди було доставлено чотири амбулянси і один вен. Волонтери сиділи за кермом амбулянсів, а одним із них був волонтер більйонер (sic!), який не цурався бути водієм. З Мукачева ми подалися в напрямі Трускавця у Дрогобицькому районі. За не цілих п’ять годин ми подолали дорогу. Тут знаходиться дитячий майданчик, уфундований організацією Юкрейн Фокус. Ми швидко довідалися про зміни, які принесла жорстока російська інвазія на Україну: містечко, одне з перших, рішило побудувати підземну школу-бункер на 700 школярів, щоб гарантувати дітям безпеку в часі навчання. Перед школою ми запримітили великий напис: «Згуртованість і патріотизм – шлях до перемоги!»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Львів був нашим черговим напрямом. Ми прибули до містечка Винників Личаківського району міста Львова, де відвідали центр реабілітації поранених воїнів ЗСУ. Тут лікуються наші борці, які терплять на посттравматичні синдроми, спричинені жорстокою війною. Шпиталь також продукує протези для поранених воїнів. Уфундований більйонером Ворреном Боффетом у 2014 році, він обслуговує місячно близбко 50 воїнів. Більйонер-фундатор особисто прибув на інавгурацію шпиталя і передав першій леді України Олені Зеленській, яка належить до дирекції шпиталю, один мільйон долярів на потреби цієї медичної інституції.
Нашим черговим призначенням стало містечко-герой Буча, яке вславилося героїзмом спротиву російському окупантові, а також сумною славою знищених російськими варварами мешканців. Сюди ми прибули, подолавши близько 500 кілометрів. Якраз в часі нашого прибуття в місті ішла конференція про пляни розбудови містечка. Мер Бучі Анатолій Федорук, поінформований про нашу акцію доставлення амбулянсів на фронт, сердечно привітав нас і вручив волонтерам особливі нагороди. Ми знайшли час, щоб вклонитися невинним жертвам російських звірств перед новим пам’ятником жертв, який складається із шести стін із цементових цеголок з викарбованими іменами мешканців містечка-героя. Постать страдальної Матері Божої з розп’ятим Спасителем знятим з хреста поєднує дві частини стін пам’ятника. Архітектор пам’ятника – Е. Левінсон, скульптор – М. Маніцер. Містечко дихає патріотизмом і повною підтримкою Збройних сил України. Тут видніють такі написи як: «Долучайся до бригад добровольців для вигнання окупантів з України!» В місті знаходиться також дитячий майданчик, уфундований добродійною організацією Юкрейн фокус, який волонтери відвідали.
З Бучі до Києва близька дорога. Золотоверхий Київ привітав нас своєю красою.Тут ми переночували і наступного дня при досвіті виїхали до Полтави, де переночувавши, ранісінько виїхали на пункт остаточного призначення – село Покровське для передачі амбулянсів.
З Києва ми виїхали під проводом воїна ЗСУ. Ми завважили, що написи і дорожні знаки від міста Києва на схід замазані чорною фарбою. По дорозі нас стримувала військова контроля. Все ж таки в часі нашої подорожі ми завважили великий напис, над яким варто застановитись: «Є страх своїх же сумнівів. Визнавати страхи сміливо. Нам потрібні сміливі!»
Наша подорож з доставою амбулянсів добігала кінця. Ми були щасливі, що після 1200 миль (майже 2000 кілометрів) ми досягли своєї цілі. Нас повідомлено, що ми в’їжджаємо в сіру зону, до якої в тому часі належало місто Покровське, і за яке ішли завзяті бої. Волонтери запаркували амбулянси перед нам вказаним будинком. Водії передали з чуттям задоволення ключі від амбулянсів черговому старшині, на рамені якого виднів напис англійською «Volunteer ambulance corps».
З Покровська ми вернулися до Києва, де я залишилася кілька днів. Мені було приємно послухати концерт в поклоні героям України і ЗСУ, який передавався через голосники з добрими солістами і військовим хором ЗСУ. Я скористала з нагоди, щоб відвідати родину Ющенків. В мене велика пошана до колишнього президента України Віктора Ющенка, який зберіг в моїх очах звання оборонця української історичної спадщини та борця за рідну мову, не згадуючи вже про його діяльність в часі помаранчевої революції. Спільно з Ющенками я вклонилася Тарасові Шевченкові – нашій національній совісті минулого, сучасного і майбутнього. Ющенко провадив круглим столом у Музею ім. Тараса Шевченка, який проходив під назвою «Канів, шлях до себе».
У Києві я відвідала також студію мистців родини Зноби, який є приятелем моєї родини від довших років. Скульптор Микола Зноба відомий у Франції своєю скульптурою французької королеви і дочки Ярослава Мудрого – Анни Ярославни. Рівнож, у Києві можна побачити рельєфне зображення козака Мамая його творчости.
В часі свого побуту в Києві мене запросили зустрітися з сотнею українських студентів, яким я дала лекцію і показала фільм з часів референдуму. Я поінформувала їх про діяльність філядельфійського Комітету Людських Прав. При іншій нагоді я відбула зустріч з молодими випускниками професійних сил. Коментарі молодих професіоналістів були позитивними, а один з них був мені дуже сприємливим: «Це неймовірні почуття відчувати, як українці, що не живуть в Україні, живуть Нею, її інтересами, протягом стільки років роблять все для процвітання України».
В Києві я була заскочена тисячами світлин живої історії Майдану на стіні поляглих захисників України, яка тягнеться кілька бльоків під гаслом: «Душу Богові – життя Україні!»
Після того я вернулася в Америку, але в моїй уяві залишилася ця подорож, а також і старшина Територіяльної оборони, який, почувши нашу розповідь волонтерів про доставу амбулянсів, відірвав з рамени свою нашивку і подарував мені її. Я прийняла цей вчинок старшини як подяку в імені воїнів Збройних сил України за підтримку, яку українська діяспора й американські громадяни вкладають для перемоги України в цій страшній війні проти російського терору за вижиття української держави і народу, турбуючись за життя кожного з них. Проведені особисті розмови з українськими воїнами нагадують мені, що допомога важлива, але рівнож і наша особиста присутність в Україні конечна для того, щоб в них не було почуття, що вони залишилися самі, поза нашою увагою.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.