У конференцзалі Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки відбувся вечір пам’яті поета, прозаїка, журналіста, члена Національних спілок письменників і журналістів України, лауреата численних літературних премій, мешканця селища Кушугум Миколи Білокопитова. Тут же відбулась і презентація його книги «Обіймаю білими копитами», що видана за сприяння Кушугумської територіальної громади та Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України. На заході були присутні запорізькі літератори, журналісти, представники громади, вчителі запорізьких шкіл, директор видавництва «Статус» Володимир Систеров, учні, працівники бібліотеки, друзі, тимчасово переміщені особи, які перебувають нині в Запоріжжі та просто шанувальники творчості митця.
Книга підготовлена до друку колегами автора, оскільки є вже посмертним виданням, присвяченим 70-річчю від дня народження, до якого не судилося дожити письменнику. На обкладинці – білий неприборканий кінь з розбурханою гривою на фоні українського степу.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
“Між іще небуттям і уже небуттям – мить коротка, яку називають життям”, – така назва Вечора пам’яті, який провела голова ЗОО НСПУ Ольга Стадниченко. Сюди прийшли ті, хто хотів створити для себе гарну ілюзію присутності письменника в цьому житті, послухати його вірші, подивитися світлини із сімейного альбому у відеоряді, що підготував відділ краєзнавства Запорізької обласної наукової бібліотеки, очолюваний Тетяною Паливодою. Пані Тетяна зазначила, що Микола був для бібліотеки не чужою людиною. Презентації збірок своїх творів він презентував саме тут. Коли заходив до її кабінету – приміщення аж сяяло його енергією й гумором.
Пані Ольга коротко ознайомила присутніх зі змістом книги, про яку свого часу тільки мріяв Микола Білокопитов. Тут – великі розділи гарної поезії, гумору й сатири, мініатюр, фраз, перекладених англійською мовою, прозових веселих бувальщин тощо. Загалом – майже 400 сторінок. Розповіла вона також про те, як готувалася ця книга, хто взяв участь у її підготовці. Зокрема, це члени НСПУ Лорина Філоненко, Вікторія Сироватко, Пилип Юрик і сама голова ЗОО НСПУ Ольга Стадниченко. До речі, саме їй довелось узгоджувати і графік виходу книги, й інші організаційні питання. Найбільша дискусія, за її словами, сталася щодо назви книги. Пропонувалися найрізноманітніші, відшукувалися рядки в творах Миколи. Згадали, що колись він хотів видати книгу під назвою «Вибране та перебране». А потім пані Ольга згадала, що письменник завжди по телефону вітався й прощався словами: «Обіймаю білими копитами». Саме цю назву підтримали всі одностайно. А на першій сторінці під назвою малими літерами зазначили: «Вибране та перебране». Щодо малюнка, то кінь був і на його аватарці у Фейсбуку. Видання це письменники передадуть у бібліотеки, школи, аби твори митця читали й вивчали.
До участі у вечорі долучилися представники Кушугумської громади – голова громади, керівник відділу освіти, директори Кушугумської та Балабинської гімназій, учителі, учні, які декламували вірші Миколи Білокопитова й підготували відеофільм про тісну співпрацю і творче спілкування з письменником-земляком. Саме на цьому заході голова громади Володимир Сосуновський виступив з ініціативою, крім шкільного музею письменника, створити в селищі алею славетних земляків, на якій має бути встановлений пам’ятний знак перш за все Миколі Білокопитову, котрий прославив своєю творчістю рідний край.
Директор видавництва Володимир Систеров зізнався, що видання такої книги для нього й колективу – епохальне. Тому старалися видати її такою, щоб не було соромно за будь-який рядок, за будь-яку окрему літеру. А кожну сторінку робили як окремий витвір мистецтва. Хочеться, за його словами, щоб ця книга зберегла пам’ять про гарну людину, прекрасного письменника.
Потім Ольга Стадниченко закликала присутніх до слова. Але просила не повторювати біографічні дані, котрі всі знають, а розповісти про цікаві миттєвості зі спілкування з літератором. Тож люди згадували, читали вірші, ділилися планами створити книгу спогадів про митця…
Директорка Кушугумської гімназії «Інтелект» Тетяна Апостолова згадала, що саме Микола запропонував провести в його рідному навчальному закладі обласне мистецьке свято «Поетичний травень». І кілька років його проводили саме тут. Читали поезію, гумор, сатиру. Учителі й учні завжди згадують ті незабутні дні.
Цього вечора учні гімназії читали напам’ять поетичні твори Миколи Білокопитова. А у відеофільмі всі присутні послухали виступ самого поета, який розповів про свою творчість у часи війни, що розв’язала росія 2014 року. Разом із волонтерами він бував на передовій, де читав власні твори українським бійцям. Готував разом із колегами-письменниками благодійні концерти, де виступали як самодіяльні, так і заслужені та народні артисти України. А волонтери збирали кошти для Українського війська. Він прочитав свого вірша, який став піснею (авторка музики – заслужений діяч мистецтв України Наталя Боєва, виконує твір народний артист України Юрій Бакум) – «Пісня добровольців».
Ольга Стадниченко вручила голові громади Володимиру Сосуновському щойно видані книги, зазначивши, що сподівається на подальшу співпрацю ЗОО НСПУ з Кушугумською громадою.
Член НСПУ Пилип Юрик розповів, що Микола був для нього другом і вчителем.
– Він редагував більшість моїх творів. Плекав із мене письменника «як парость виноградної лози». Правив усе нещадно, але по ділу! Іноді казав: «Не знаю як, а не так». І я переробляв іноді кілька разів. А потім ми разом раділи, коли на якомусь етапі твір ставав вишуканим.
Згадав Пилип екскурсію в музей кам’яних скульптур, що на острові Хортиця. Там виставлені скіфські й половецькі кам’яні баби, гармани, жорна від вітряків тощо. Генеральний директор Національного заповідника «Хортиця», член НСПУ Костянтин Сушко тоді зазначив, що в інших музеях забороняють торкатися експонатів, а тут дозволяють, аби люди відчули подих тисячоліть. Тоді попросив слово Микола Білокопитов.
– Люди добрі, – мовив він, – прошу всіх торкати кам’яні фігури тільки руками! Зрозуміли? Повторюю: тільки руками!
– А чому? – запитав хтось із екскурсантів.
– Бо пів року тому, – відповів серйозно Микола, – тут провели таку ж екскурсію. І що б ви думали? Після цього одна половецька баба завагітніла!
Потім Пилип прочитав інтермедію Миколи Білокопитова «Яким повинен бути член ЦК та член політбюро». То була пародія на керівників колишнього радянського союзу. Свого часу Микола грав у ній роль Брежнєва, а Пилип – Горбачова. Пилип Юрик передав кітель з саморобними нагородами, в якому Микола Білокопитов грав роль Брежнєва, шкільному музею.
Поетеса, членкиня НСПУ Вікторія Сироватко згадала, що Микола завжди любив поділитися врожаєм смородини, яблук, абрикосів, інших фруктів. Казав: «Іди, нарви собі». Вони дружили сім’ями, редагували твори одне одного. У нього був неперевершений редакторський талант. І це – благо для інших, кому він редагував твори. Тому боляче було втрачати такого друга й учителя. Років два тому вона написала вірш «Сенсей», який присвятила йому. Цим словом японці шанобливо звертаються до вчителя або наставника. І нині Вікторія прочитала цю поезію присутнім.
Журналіст-ветеран Микола Бордюжа знав Білокопитова понад 40 років. Вони часто говорили по телефону. Письменник надсилав йому повідомлення, найчастіше – гумористичні й саркастичні. Про врожай, консервацію тощо. Їх під оплески глядачів і зачитав нині Микола Бордюжа.
Спогадами й думками про творчість Миколи Білокопитова поділилася також депутатка обласної ради Ірина Півень. Любителька літератури Ганна Холод прочитала Миколиного ліричного вірша. Відповідальний секретар Запорізької обласної організації Національної спілки журналістів України Валентина Манжура (вона працювала разом з Миколою в газеті «Запорозька Січ» та в обласному штабі партії «Наша Україна» на виборах Президента Віктора Ющенка) розповіла, як Микола вмів написати про кого-небудь коротенького й влучного вірша-епіграму, зокрема, й про неї.
На завершення Ольга Стадниченко запевнила глядачів, що Національна спілка письменників України, зокрема, її Запорізька обласна організація, робитиме все можливе, аби твори Миколи Білокопитова якнайдовше жили в народі.
– Ми намагалися сьогодні відтворити ту атмосферу, яка завжди панувала на його творчих заходах: гумор, жарти, бадьорий настрій і, звичайно, патріотичний дух, – зауважила вона. – Микола Григорович так мріяв дожити до Перемоги… Але у своїх серйозних віршах був упевнений, що Україна переможе! І нам усім передавав такий настрій!
Сергій СТРІЛЕЦЬ
Фото Юрія ЗЕЛІНСЬКОГО