Поезія як молитва

 
Василь КУЗАН
 
Сергій Лазо «МАЙСТРИ ЧАСУ ТА ЩЕ ЧОГОСЬ» Т.: Підручники і посібники, 2012, 144 с., видання 2-ге, доповнене.
 
Почнемо із цитати:
В дитинстві – соска,
Потім жуйка й паління.
Рот – ґвалтівник, йому конче потрібен рух.
Не ссеш соску,
Не мнеш жуйку,
Не тягнеш тютюн –
Що робить рот?
Бла-бла-бла.
Патякаєш безперервно, невпинно двадцять чотири години на добу.
 
Не дивуйтеся, це справді Сергій Лазо. Той самий, що «Ти подобаєшся мені». Той самий, що «Ні обіцянок, ні пробачень». Той самий. Але нині з ним варто познайомитися ще раз. І з його книжкою, що оце витримує друге видання, варто завести ближче знайомство.
«Майстри часу та ще чогось» Сергія Лазо – більше, ніж просто книга. Поет називає це авторським проектом – і небезпідставно! «Поєднати в одне вірші, музику і графіку – така ідея спокушала, але реалізувати задумане ніяк не вдавалося. Цей проект – спроба такого поєднання, що стало можливим завдяки праці багатьох талановитих людей, які, дякуючи Богові, ще не перевелись …» – каже автор із захопленням та радістю.
Що ж за цим криється? Різножанрова поетика автора – новий цикл віршів Сергія Лазо, багата палітра його перекладів: Бахит Кенжеєв (Нью Йорк), Шота Іаташвілі (Тбілісі), Болеслав Лесьмян (Варшава), Віра Павлова (Москва). Цікаві вірші, практично невідомі українському читачеві! Біографічні дані та цитатник – висловлювання, роздуми поетів, матеріал, що  певною мірою допомагає зрозуміти й краще відчути оригінальність творів. Майже півтора десятка гравюр – ілюстрації львівської художниці Данути Кріль. Тексти пісень і повний інформаційний комплект компакт-диску, котрий є музичним доповненням «Майстрів часу…». А тут нові відкриття, та ще й які! Спочатку блок віршів, які майстерно читають артисти театрів ну, звісно, й автор; низка хітів, серед яких легендарна «Ти подобаєшся мені» у новій інтерпретації (акапельний спів  ManSound та Віктора Павліка), щемлива «Не йди» (Гайтана & С.К.А.Й.), романтична «Все починається з любові» (несподівана поява драматичної артистки та телеведучої Наталії Сумської в якості співачки), цикл нових пісень Сергія Лазо в авторському виконанні… І все це під однією обкладинкою, яка, до речі, також досить оригінальна, стильна і заслуговує уваги!
Але про поетичну книжку хочеться говорити все-таки не як про проект. Бо якщо нема поезії – будь-який неперевершено дорогий і креативний проект не врятує ситуацію і не покращить репутацію автора.
 
Є міста, де нема жодного годинникаря.
Є місця, де нема жодного поета.
 
Час пронизує книжку, зшиває її гітарною струною, проколює годинниковими стрілками, намотує на зубчасті колеса нитки речень, павутинки сутностей… Не дивно, що тут потрібен годинникар. Але хіба для того, щоб ремонтувати годинниковий механізм? Це було б надто просто. У своїй книжці – не у окремих творах – у книжці Сергій Лазо ставить час у залежність від поета. Філософія тонкості тексту тут така: якщо поет не зафіксує бодай єдиного епізоду проходження часу через місто (суспільство, світ, душу), то часу ніби й не було. Ніби й не було історії, людей, ейфорії, трагедій, процесів… Не було, бо ніхто не одягнув їх у Слово!
Щоби виконати свою місію, автор мусить бути присутнім. Мусить бути тут і тепер, і всюди, і завжди… З одного боку, це не реально. Але з іншого – про все це він може дізнатися, налаштувавши власний талант на сприйняття звуків, кольорів, фактів, асоціацій, міражів, утопій своєї епохи. Він так і робить. Але як довіритись
 
Мегаполісам, де комікси замість картин,
Де не лікують палітрою семи кольорів,
Не ладнають стосунки, як зламані сходи на небо…
 
Поет вірить власним відчуттям. Інтуїція, досвід, багаж знань та феєрверки відкриттів освітлюють йому шлях до знахідок, які абсолютно не схожі на попередні знахідки і відкриття, зроблені ним на ниві пісенної творчості. У цій книжці Сергій Лазо не такий, не схожий на того, якого ми знаємо, новий, інший, не впізнаваний і непізнаний, непрочитаний і де в чому незрозумілий… Очевидно, що частина тих, хто знає шлягери автора, розчаруються. Дехто не зрозуміє: для чого ускладнювати життя такими філософськими категоріями і сентенціями, такими текстами, які не зможе заспівати навіть самий автор, не кажучи вже про Віктора Павліка?! Для чого? Але хіба це турбує поета, коли він у пориві натхнення мережить папір римами і верлібрами? Хіба він думає про розмір і призначення тексту? Він пише, а кожен його текст самий знайде читача. І знаходить.
 
…Поміж словами титри
Душі людські гортають.
Вірші – єдина молитва,
Слова якої знаю.
 
Нам потрібна молитва. Молитва, як поезія. Чи навпаки? Але якщо заглибитися у товщу віків, то можна зробити висновок, що молитва і є поезією. Спочатку було слово і слово було римованим. Чи не римованим, але поезією. Молитвою!
 
Сиджу на пагорбі.
Голова закутана хмарами,
А очі спостерігають, як обертається земля.
У мене тисяча голосів, я розумію мову дерев.
 
– пише Сергій Лазо у одному зі своїх віршів. І йому хочеться вірити. Як віримо його пісням, які наспівує вже друге покоління (рідкісна нагорода навіть для шлягера!).  Здається, відомий поет-пісняр вирішив ризикнути і постати перед читачами у новому амплуа. Хоча… Хіба це нове амплуа? У одному із інтерв’ю він зауважив: «Мене постійно представляють, як автора пісень. А хто ж тоді написав півтора десятка моїх поетичних книжок?»
Поет завжди був і залишається поетом. Він романтик, закоханий у життя, зрілий чоловік, який зберіг у собі дитячу здатність дивуватися світові, справжній мужчина, здатний заради коханої зробити неймовірне, людина, яка вірить, надіється і любить. І щиро, красиво і відверто пише про це. І не тільки про це.
 
… А нам, як завжди, далі, далі,
Де дні збуваються, як сни…
У білих дзвониках конвалій –
Емансипація весни.
 
Значну частину книги займають переклади. Тут присутні вже згадувані Бахит Кенжеєв, Шота Іаташвілі, Віра Павлова та Болеслав Лесьмян. На мою думку, найближчим по духу для Сергія Лазо із перекладених ним поетів є Шота Іаташвілі. Його тексти найбільш органічно звучать українською, так, ніби написані вони у Києві чи рідному Тернополі. Відчувається, що тут вкладено душу і автором, і перекладачем. Подамо тут один перекладений вірш Шоти Іаташвілі повністю – він того вартий.
 
Знову неголене моє лице.
Пам’ятаю, як востаннє
Стояв біля дзеркала
З бритвою у руці.
Здається, згадував обважнілість
Десятка кінчиків твоїх пальців.
Не пам’ятаю, чи покінчив тоді із життям,
Чи лише поголився.
 
Всі інші переклади теж зроблені майстерно. Вони передають манеру письма і стилістику авторів, знайомлять українського читача з представниками інших культур, вводять імена і тексти у контекст сучасного українського літературного процесу.
І на завершення. Книга «Майстри часу…» відзначена міжнародною літературною премією ім. Григорія Сковороди (2012), а пісня «Світ» з її диску стала лауреатом  музичного конкурсу Прем’єр-Фест 2012 року і фіналісткою «Пісні року». «Майстри…» широко презентувались по світу (крім України книгу тепло зустрічали у США та Австралії), витримали два видання – на черзі третє, бо книгу на ятках вже не знайдете! – і дивно, що досі критики і колеги по перу її не почули і не побачили.
 
де  взяти  невтомні очі
щоб перечитати всі книги
де нескінченість ночей
яка  зупинила би  час
де ті слова
які  хотіли би  почути
і  де серце
яке вам  розкаже про це…
 
Відповідь на обкладинці, і адресована усім, хто є «Майстри часу та ще чогось…».

В №5 (193) 10 березня 2017

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал