Людство бачиться древом:
У кожної гілки своя пташка,
У кожної пташки своя мова.
А разом – древо.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А спільно – хор.
Дмитро Чередниченко
Чверть століття при Національній спілці письменників України діє літературне об’єднання «Радосинь», яке очолює знаний письменник Дмитро Чередниченко. Заняття відбуваються щотретього четверга кожного місяця в приміщенні Будинку літераторів. На них збираються залюблені в Слово дорослі й молодь – навчатись і ділитися творчими здобутками. Приходять і визнані митці. Спільно в процесі взаємообміну радосинці намагаються розуміти й підтримувати одне одного, дбати, щоб єдналася душі й творилася сучасна література.
На пройденому шляху студійці досягли чималих здобутків. Більше шістдесяти отримали членські квитки НСПУ. Ряд імен відомий всій Україні, дехто вже виходить і на європейські обшири. Це поети, прозаїки, перекладачі, автори творів для дітей. Радосинці постійно виступають у школах, бібліотеках, влаштовують презентації. Вийшло кількасот їхніх авторських книжок, колективних альманахів і антологій, зокрема для дітей.
Нещодавно побачила світ ошатна ювілейна збірка «Радосинь», під палітурками якої вмістилося 127 авторів – представників різних поколінь студійців. Це – кращі зразки їхньої творчості в поезії, прозі та перекладах.
Об’єднання працює, поповнюється новими силами і міцніє.
Росте древо Радосинь, співають на його гілках голосисті пташки.
Інна Ковальчук
Дмитро Чередниченко
Ой на Лисій горі великий камінь.
А хто йде, не мина, обіймає руками
Хоче відчути тепло, що його дід передав,
коли проти сонця на ньому лежав.
А той камінь стоїть і не має ні гадки,
що біля нього зайчик гріє холодні лапки.
Сергій Цушко
На ринку, в переході, в електричці:
– Купіть! Купіть! Купіть!..
Ховаю гаманець подалі –
вчорашній день не продасть ніхто,
а завтрашній прийде за так.
Не спустити б за безцінь нинішній…
Лідія Новикова
Коли життя земне залишу
Та відійду у вічну тишу,
Я буду з вами розмовляти
Як поетеса, жінка, мати.
Мій голос зможете почути,
А в ньому запах м’яти, рути,
Краплинки вічності й любові.
Я повернусь до вас у… Слові.
Юрій Бабенко
І пригублю тернового вина,
Хоч і не вперше, та, либонь, востаннє.
У серці вже пригас вогонь жадання,
Й поволі тане осені луна.
У перламутри збайдужілих плес
Пірнуло сонце, ніччю одержиме.
Лишилось так багато за плечима.
Та вірю – все-таки Христос воскрес.
Вже не для мене клени спаленіють,
Застигнуть у прозорій таїні,
І літо защебече не мені.
Когось родинний затишок зігріє.
Новій надії забринить у лад
Тривога струн, серпневий зорепад.
Тетяна Винник
Хай мете, і мете, і мете –
Замете хай усе – золоте,
Хай по обрисах власних паде,
Хай ти будеш – ніде і ніде…
Хай навиворіт – в грудях – душа,
Ти її не втішай, не втішай,
Бо сама обирала все – від –
Цим падінням розірваний світ.
Наталія Горошанська
Плахта синього небокраю,
Де зірок переможна рать –
Дірочки у підлозі раю
Наді мною всю ніч горять.
Я колись у Творця спитаю
Про одне з найдивніших див:
«Дірочки у підлозі раю
Ти навмисно для нас зробив?..»
Алла Диба
Травневий іній впав на мій причал,
Звелівши серцю змовкнути й забуть.
А навкруги була така весна,
Така краса, така жадана путь!…
І пахла вона яблуневим квітом
Із батькового саду…
Олег Завадський
Ще день за овидом куняє,
А вже корівок на луги
Голубоквіто підганяють
Хльосткі петрові батоги.
Коли ж вечірнє сонце млосно
Пахким розтане стільником,
Трава духмяна дзвінкороса
Стече в дійниці молоком.
Цілюща тишотерапія
Дрімливо скотиться з небес.
Лиш півень потемки запіє,
І басовито гавкне пес, –
Бо там, за виярком, де щемно
Судомить кров совиний зик,
Пасе вовків у хащах темних
Мохобородий лісовик
Адлер Королів
Глянеш праворуч – там сіро,
ліворуч подивишся – голо,
а попереду – холод
і десь ніби ворони крячуть.
Назад озирнешся кволо –
час твій за втраченим плаче.
Уже там сама пустота,
де міг би на крилах злетіти.
І стежка не надто крута.
…І річка ота вже не та,
яка в Геракліта.
Світлана Луцкова
Чумацьким Шляхом котиться гарба.
Як цвіркуни, скриплять її колеса.
Сльозини бджіл під віями кульбаб
Видзвонюють. Закохані у плесо
Божки латаття, кладочка оця,
Сліди човна, загубленого в Леті.
Усе життя – стебло о трьох серцях:
Одне – твоє, одне – моє. А третє?..
Леся Пронь
А над горбами земними
воронів крики чорні.
А на горбах обвітрених
сіре місто потворне.
Вікна – не вікна… Холодні.
Гульбище для морозу.
Люди пощезли. В норах
пишуть історії прозу.
Іван Складаний
Роздам себе по крапелині:
Беріть мій цвіт, моє стебельце!
Я сповідаюся калині,
Бо мамине в калини серце.
Ольга Ольхова
Їм ніколи не приручити
моїх летючих риб –
у моєму найглибшому нурті
водяться хмари.
Не переліпити, не переплести
на свій штиб
ані жодної пестощі,
ані єдиної чвари.
Котять глибини,
як слину, тугі валуни:
умерзаю в крижину
із всуціль віскозного пледа –
риби – літають,
люди – мовчать,
а крильми пестять і міряють небо
в екрані айпеда.
Дмитро Чистяк
Одлітає облетілий сад.
Тільки ми розквітли понад вечір.
На обличчях – сонячні утечі.
На обіймах – тихий зорепад.
По смертях, по летах і літах –
Це мовчання в білині лелечій
І ріки обітниці далечі,
І в очах – висока туга птах.
Скрізь розлився пізній виноград.
Перші ночі укривають зорі.
Сни пливуть од моря і до моря.
Сад не озирається назад.
Наталія Швень
Я – ніч. Як близько сяють зорі.
Була рука твоя прозора…
Як тоне в пам’яті єства
Солоний присмак всеблаженства.
Яку мелодію нам грав
Зими незіграний оркестр
На інструментах протиріч…
Ти був мій сон. Я – ніч…
Ярослава ШекЕра
Щириться в небо розтрощене скло
Попід печатками підошов –
Ти як стій загинаєш пальці.
Зорі – урозтіч, і світла нема,
Сіється, сіється дикий туман –
Твориться світ на п’яльцях.
Плесо. Вершини. Льоди, сніги.
Хтось неминуче йде на загин.
Тіло в цілунках сонця.
А із глибин, із блакиті, із дна
В небо зростає зимна стіна –
Пошепти невгомонні.
Ти не один – онде світло іде,
Переливається з ночі у день,
Ти відімкни сю межу…
З дна джерела – прохолода ногам.
Впасти у хвилі не терпиться й нам.
Перемовчи, поки цвіт не пожух.
№5 (193) 10 березня 2017