Антиукраїнські (або “україноскептичні”) та проросійські партії в Європі поступово нарощують вплив.
Не завжди це напряму пов’язане зі ставленням до України чи якоюсь особливою нелюбов’ю до українців.
Україна тут скоріше стає заручницею одразу кількох загальноєвропейських трендів: підйомом популістів з їхніми “простими і зрозумілими” рішеннями, зростанням тривог через імміграцію, а також все більшим прагненням європейців до ізоляціонізму.
Приплив мігрантів (не лише з України) та відсутність відчутного економічного зростання часто створюють “плацдарми” для популістських партій. Особливо в часи війн, глобальної інфляції та свіжих спогадів про пандемію.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І так вже склалося, що антимігрантські праворадикали, ліві “пацифісти”, євро- і НАТО-скептики, а також антивакцинатори з антиглобалістами дуже часто мають ще й проросійські погляди.
Такий собі “набір популістів” початку 2020-х.
Тож далеко не завжди європейські виборці, які підтримують антиіммігрантські партії в Німеччині чи Нідерландах, виступають при цьому і проти України.
Але в результаті владу можуть отримувати політики, які вважають, що критично важливу допомогу Києву треба припинити.
Такі сили різного ступеня впливовості й популярності є у кожній європейській країні.
“Не думаю, що всі партії, які виступають проти військової підтримки України, є антиукраїнськими. Часто це партії, що мають “націонал-егоїстичні”, ізоляціоністські погляди – вони вважають, що їхнім країнам не варто втручатися у те, що відбувається за межами ЄС. А їхні виборці не цікавляться зовнішньою політикою”, – пояснює Антон Шеховцов, дослідник ультраправих рухів та керівник європейського Centre for Democratic Integrity.
Утім, якою б не була ця партія – відверто проросійською чи “егоїстично-нейтральною” – її реальний вплив на європейську підтримку України в умовах війни на виснаження може мати (а десь вже має) цілком реальні наслідки.
НІМЕЧЧИНА
Нішу головної “проросійської” сили в країні, а можливо – і в нинішній Європі – займає “Альтернатива для Німеччини” (Alternative für Deutschland, AfD).
“AfD в ідеологічному плані можна назвати і проросійською, і антиукраїнською. Загалом це партія, яка не поділяє цінностей ліберальної демократії”, – каже Антон Шеховцов.
Створена 10 років тому як противага мейнстримовим німецьким партіям, AfD починала з критики єврозони та пропонувала переглянути відносини з ЄС, щоб повернути частину повноважень з Брюсселя до Берліна, або й взагалі відмовитися від євро та вийти з Євросоюзу.
Згодом, після прийому урядом Меркель тисяч біженців з Сирії та інших країн, “Альтернатива для Німеччини” стала використовувати радикальні антимігрантські гасла, що додало їй популярності.
І в 2017 році партія вперше отримала місця в Бундестазі, причому одразу 94 мандати, що зробило її третьою за величиною фракцією. Після останніх виборів у 2021 році представництво AfD трохи зменшилося, але зараз її рейтинги зростають.
Весь час “Альтернатива для Німеччини” була дуже скептичною щодо України, війну на Донбасі називала “громадянською”, виступала проти санкцій для Росії, а її представники відвідували анексований Крим в 2018 році.
Після початку повномасштабного вторгнення додалася ще й жорстка критика передачі будь-якої зброї Києву від Німеччини.
Одна з лідерок партії Маріанна Хардер-Кюнель, наприклад, лякала виборців тим, що надання “Леопардів” Україні перетворює Німеччину на сторону конфлікту і ставить життя німців під загрозу.
AfD повторює тези російської пропаганди, що “Росію неможливо перемогти військовим шляхом”. Партія навіть проводить демонстрації “за мир в Україні”, де переважно критикує уряд Шольца за “ескалацію” та “войовничу риторику”.
Водночас рік тому у службі німецької зовнішньої розвідки заарештували двох людей за підозрою у шпигунстві, які начебто мали передавати Росії дані про HIMARS та IRIS-T. А познайомив їх між собою член AfD, чиї листівки виявили в одного із затриманих.
Нарешті влітку 2023 журналісти The Insider та Spiegel оприлюднили можливі докази того, що “Альтернатива для Німеччини” отримувала фінансування з Росії на те, щоб через суд заблокувати постачання озброєнь Україні.
Завдяки великому представництву в Бундестазі і непоганим рейтингам AfD зараз фактично є не лише найпопулярнішою праворадикальною партією в Європі, а й найбільш впливовою антиукраїнською політсилою Старого Світу.
Але в Німеччині вона не єдина.
На лівому боці політичного спектра колишня “зірка” партії Die Linke Сара Вагенкнехт створює власну політсилу, яка поки що існує як об’єднання “Альянс Сари Вагенкнехт – за розум і справедливість”. Приєднатися до неї вже планують кілька депутатів Die Linke.
Сару Вагенкнехт вважають однією з “тих, хто розуміє Путіна” (Putinversteher) – вона послідовно виступає за економічну співпрацю з Росією, заперечувала російське вторгнення в Україну в 2014 році, а зараз наполягає на припиненні військової підтримки Києва й публікує маніфести “за мир в Україні”.
На своєму сайті вона пише: “Ми вимагаємо від Німеччини вступити в переговори з Росією про відновлення постачання газу і нафти”.
Тож майбутня партія Сари Вагенкнехт у випадку свого успіху цілком може стати ультралівим союзником ультраправої AfD у політиці щодо України.
З урахуванням того, що Німеччина є найбільшим європейським постачальником зброї для ЗСУ, такий союз може мати не найкращі наслідки.
ФРАНЦІЯ
До недавнього часу саме французька партія “Національне об’єднання” (колишній “Національний фронт”) під керівництвом Марін Ле Пен вважалась головною європейською “проросійською” силою.
Ці ультраправі в 2014 році отримали 9 млн євро кредиту від російського банку на вибори, виступали проти санкцій за Крим і Донбас, відвідували “ДНР” і “ЛНР” та “не вірили” у загрозу від Путіна.
У 2017 році Марін Ле Пен, яка вийшла у другий тур президентських виборів, обіцяла налагодити близькі стосунки з Москвою у разі перемоги.
З листопада 2022 року пані Ле Пен формально вже не очолює партію (її місце посів 28-річний Жордан Барделла), але залишається можливою кандидаткою на виборах президента Франції у 2027 році.
З початком великої війни в Україні вона змінила риторику щодо Москви – засудила повномасштабне вторгнення росіян, схвально висловилася про прихисток для українських біженців і навіть підтримала відправку Україні “елементів оборони” (але не важкого озброєння).
Через такі зміни титул “найбільш проросійської сили в Європі” і перейшов до AfD.
“Мені здається, росіяни абсолютно дарма визначили “Національне об’єднання” як потенційних союзників для просування антиукраїнських наративів. Тому що партія Ле Пен вже не та партія, яка в 2014 році брала 9-мільйонну позику в російського банку на свої місцеві вибори”, – відзначав Антон Шеховцов в ефірі подкасту “Медузи”.
І разом з тим, Ле Пен, як і її німецькі “колеги”, продовжує залякувати перспективами поразки Росії.
“Якщо Росія виграє війну, це буде катастрофою, тому що всі країни з територіальним конфліктом будуть думати, що можуть вирішити його зброєю. Якщо Україна переможе, це означатиме, що НАТО вступило у війну, адже я переконана, що Україна без сил НАТО не може військово перемогти Росію. А це означає, що Третя світова війна розв’язана”, – заявила вона в інтерв’ю EL PAIS у квітні 2023 року.
Так само Ле Пен не раз стверджувала про готовність відновити відносини з Росією після завершення російсько-української війни.
Тож навіть після зміни відверто прокремлівської риторики після 24 лютого 2022 року Ле Пен та її партію навряд чи можна вважати проукраїнською чи хоча б нейтральною політсилою.
УГОРЩИНА
На відміну від Німеччини і Франції, Угорщина є країною, де проросійська сила не просто представлена у парламенті, а є правлячою партією.
У середині 2000-х років помаранчеві партійні кольори консервативної партії “Фідес” (Fidesz) в Україні вважали “наслідуванням” переможної “Помаранчевої революції” – мовляв, так тоді опозиційна партія лідера Віктора Орбана бореться за демократію.
Але коли в 2010 році “Фідес” справді отримала владу, Угорщина під її керівництвом почала рухатися в бік крайнього консерватизму, який сам Орбан описував як “неліберальну християнську демократію”.
Своїми головними принципами “Фідес” зробила націоналізм з християнськими цінностями, протидію мультикультуралізму та руху мігрантів, а також постійні суперечки з ЄС з різних приводів.
У такій суміші ідей і виникла симпатія до Росії – навіть попри пам’ять про придушення Радянським Союзом Угорської революції 1956 року.
Уряд Орбана послідовно виступає проти санкцій ЄС щодо Росії, а сам угорський прем’єр став одним з європейських “друзів Путіна”.
Паралельно з цим Угорщина з “Фідесом” на чолі протистоїть інтеграції України в ЄС і НАТО.
Не змінилося це і після лютого 2022 року.
Хоча угорський уряд на початку і засудив повномасштабне вторгнення росіян, згодом Орбан повернувся до заперечення санкцій проти Росії і вступу України в ЄС.
“Україна відома як одна з найбільш корумпованих країн світу. Ми не можемо схвалити рішення про початок переговорів про вступ”, – заявляв нещодавно Віктор Орбан.
До антиукраїнських сил в Угорщині ще донедавна можна було б віднести і суперників Орбана за правоконсервативний електорат – партію “Йоббік”.
Цю силу в Україні підозрювали у підбурюванні сепаратизму на Закарпатті, а її лідер Мартон Дьондьоші був так званим “спостерігачем на виборах у ДНР” у 2015 році.
Але зараз “Йоббік” змінив свою позицію на проукраїнську.
А Мартон Дьондьоші вибачився: “Я захищав угорців, коли виступав проти України – на жаль, визнаю, робив це у співпраці з Росією. Зараз я б вже не поїхав би до Донбасу, бо розумію наслідки та приховані наміри Росії… Тепер, коли я підтримую Україну у цій війні – то роблю це через те, що угорці воюють під українським прапором проти російського агресора”.
СЛОВАЧЧИНА
Це ще одна країна, якою віднедавна почали керувати проросійські та україно-скептичні політики.
З осені до влади тут прийшла лівопопулістська партія “СМЕР-словенська соціальна демократія” на чолі зі словацьким однодумцем Орбана Робертом Фіцо.
Вони вели відверту антиукраїнську кампанію та обіцяли припинити військову допомогу України та зупинити її рух в НАТО.
Роберт Фіцо на одному з мітингів заявляв “що війна в Україні почалася у 2014 році, коли українські нацисти і фашисти почали вбивати росіян на Донбасі і в Луганську”, а боротьбу української армії за деокупацію захоплених росіянами територій називав “наївною”.
Відверто проросійською є і праворадикальна Словацька національна партія, яка увійшла в коаліцію зі “СМЕР”.
Її лідер, Андрей Данко, єдиний європейський гість на параді в Москві у 2019 році, згодом заявляв, що окуповані Росією райони України не є “історично українськими”.
Таким чином Фіцо та Орбан зі своїми партіями і союзниками утворили “проросійську вісь” у Центральній Європі – просто біля західних кордонів України.
НІДЕРЛАНДИ
У листопаді тут відбулись парламентські вибори, на яких найбільше голосів здобула ультраправа “Партія свободи”, яку очолює Герт Вілдерс, місцевий політичний ветеран.
Вілдерс з 2014 року робив критичні заяви як щодо України, так і щодо санкцій проти Росії.
“Відновлення зв’язків з Росією – пріоритетний напрямок для традиційно торгової країни, якою завжди були Нідерланди”, – розповідав він у 2016 році російській газеті “Известия”.
У тому ж році його “Партія свободи” була однією з сил, які виступили проти угоди про асоціацію ЄС з Україною, через що в країні проходив референдум.
У 2018 році Герт Вілдерс виступав у Держдумі РФ та постив фото значка “російсько-нідерландської дружби”, через що родичі загиблих у катастрофі рейсу MH17 вимагали від нього вибачень.
А під час нещодавньої своєї кампанії Вілдерс обіцяв припинити відправляти “нашу дефіцитну техніку в Україну”.
Утім, для Герта Вілдерса та “Партії свободи” антиукраїнська риторика якраз є “причепом” до основної ідеології, яка базується на боротьбі з мігрантами, протидії ісламізації та євроскептицизмі.
“Герта Вілдерса важко назвати саме антиукраїнським політиком. Він справді повторює деякі тези російської пропаганди, але для нього це не є якимось важливим пунктом, його не можна визначити через позицію щодо війни в Україні”, – каже Антон Шеховцов.
“Для “Партії свободи” важливо боротися проти ісламізму та перешкодити незаконній міграції з Ближнього Сходу й Африки”, – додає він.
Наразі незрозуміло, чи може Вілдерс сформувати під себе уряд та виконати обіцянки згорнути допомогу Україні – коаліційні переговори в Нідерландах тривають.
“Але він може зробити коаліцію лише з більш поміркованими силами, які навряд чи дозволять сильно переорієнтувати Нідерланди в бік непідтримки України”, – вважає Антон Шеховцов.
ПОЛЬЩА
У Польщі партією, яка відверто просуває антиукраїнські наративи, є ультраправа “Конфедерація свободи і незалежності” (відома також як просто “Конфедерація”), утворена на основі коаліції кількох правих сил.
Під час недавніх виборів вона активно використовувала “українське питання” у своїй агітації: обіцяла обмежити будь-яку допомогу Україні, припинити всі програми підтримки для українських іммігрантів та навіть критикувала українок у Польщі через ревнощі полячок.
Має “Конфедерація” й історичні претензії – найактивніше вимагає провести ексгумацію польських жертв Волинської трагедії та змусити Київ визнати ті події геноцидом.
Водночас члени партії неодноразово висловлювали проросійські погляди.
Наприклад, екслідер “Конфередрації” Януш Корвін-Мікке відвідував анексований Крим, а у квітні 2022 року висловлював сумніви про те, чи справді вбивства у Бучі скоїли російські військові.
Він вибудував цілу конспірологічну теорію, за якою вбиті в Бучі – це розстріляні українськими силами російські колаборанти та дивувався, чому рідні розстріляних бучанців не поховали їх нормально, а залишали тіла на вулиці або звозили у братську могилу.
Нарешті, саме до лав “Конфедерації” належить Рафал Меклер – головний організатор блокади польсько-українського кордону для вантажних перевізників.
На жовтневих виборах “Конфедерація свободи і незалежності” отримала 18 мандатів у Сеймі (що на сім більш ніж на попередніх) й залишається парламентською силою в Польщі, нехай і опозиційною.
АВСТРІЯ
Нинішній австрійський уряд, який очолює Австрійська народна партія, хоча й не надавав підтримку України озброєнням, утім виділяв великі кошти для Києва.
“Уряд Австрії вважає, що у них нейтральна країна у воєнному плані. Але це не означає, що Австрія перебуває на якихось антиукраїнських позиціях”, – пояснює Антон Шеховцов.
Утім, у майбутньому може припинитися і фінансова допомога, а також, що найгірше, політична підтримка Києва в ЄС з боку Відня — якщо до влади в країні прийде ультраправа Партія свободи Австрії.
Саме представники цієї партії демонстративно виходили з зали австрійського парламенту під час виступу Володимира Зеленського через нібито порушення “принципу нейтралітету” Австрії.
Паралельно Партія свободи активно виступає за припинення санкцій проти Росії.
Ця політсила має всі шанси прийти до влади в Австрії наступного року.
“Партія Свободи має свою історію співпраці з російськими діячами, але в останні два роки вона виступає скоріше з ізоляціоністських позицій”, – відзначає Антон Шеховцов.
У будь-якому разі, прихід до влади цієї політсили нічого позитивного для України не означатиме й може стати доповненням угорсько-словацької “україно-скептичної осі” в Центральній Європі.
ФІНЛЯНДІЯ
Проросійська партія є навіть у Фінляндії, яка з часів Другої світової війни змушена була вести зовнішню та економічну політику з постійною оглядкою на вимоги Радянського Союзу (явище, відоме як “фінляндизація”).
Що не додавало популярності Росії серед фінів, чиї батьки й діди обороняли Лінію Маннергейма у “Зимовій війні”.
З усім тим, тут виникла відверто проросійська, хоча й досить маргінальна, партія Valta kuuluu kansalle (VKK – “Влада належить народу”).
Її лідер – колишній паверліфтер Ано Туртяйнен – у 2019-2023 роках був депутатом фінського парламенту від південно-східного регіону.
Він відкрито висловлювався за дружбу з Росією, а у війні в Україні звинувачував НАТО.
Один з кандидатів від VKK на недавніх парламентських виборах Йоуко Міеттінен писав у блозі на сайті партії, що “НАТО як інструмент глобалістів” провокує Росію на конфлікти з сусідами, що й стало причиною війни в Україні.
“Три мирні договори української війни: Мінськ-1, Мінськ-2 та Стамбульські домовленості були зроблені, щоб виграти час на озброєння України”, – казав Йоуко.
А ще один учасник VKK Йохан Бекман був “міжнародним спостерігачем” під час псевдореферендуму в Криму в 2014 році, є частим гостем російських ток-шоу та призначив сам себе “представником ДНР” у Фінляндії. Його ж звинувачують у причетності до “фінських добровольців” які воювали на Донбасі проти України.
З таким набором політиків партія VKK на парламентських виборах 2023 року не набрала жодного мандату. Але в наступному році Ано Туртяйнен планує балотуватися у президенти Фінляндії.
ЩО ДАЛІ?
Список умовно “антиукраїнських” та проросійських партій в Європі можна продовжувати далі: це і русофільська партія “Відродження” в Болгарії, і рух ANO 2011, який має високі рейтинги в Чеській Республіці, і чергові “пацифісти” “Альянс за об’єднання румунів”, що набирає рейтинги на антиукраїнській риториці в Румунії.
Всі згадані вище партії (окрім хіба що фінської VKK) мають шанси у майбутньому нарощувати вплив у своїх країнах, а з ним – і просувати своє бачення щодо України. “Проросійська вісь” має простір, куди рости.
В умовах, коли “привид ходить по Європі – привид підйому крайніх правих”, як пише The Economist, перспективи підтримки в Європі для Києва починають все більше ховатися у тумані невизначеності.
І справа не лише у правих силах (зрештою, в Італії праві партії “Ліга півночі” та “Брати Італії” цілком підтримують Україну, тоді як деякі європейські ліві виступають проти неї).
Проблема також у поширенні згаданого європейського “відсторонення” від ситуації в Україні.
“Є відверто проблемні проросійські сили, такі як AfD чи партія Фіцо. Але на другому місці по проблемності йдуть партії, які підтримують ізоляціонізм у своїх країнах, а також нейтралітет щодо російсько-української війни. Але цей нейтралітет технічно виявляється на користь Росії, адже бенефіціарами таких нейтралітетів зазвичай стають саме агресори”, – відзначає Антон Шеховцов.
За його словами, викликом для Києва стає те, що європейці все більше схиляються до своєрідного політичного егоїзму і не бачать сенсу підтримувати країну, яка не входить ні в ЄС, ні в НАТО.
“Цей “націонал-егоїзм” і формує той фундамент, який у підсумку шкодить Україні. Але в ньому більше не стільки антиукраїнських настроїв, якоїсь нелюбові до України, скільки просто егоїзму”, – додає він.
На перспективи практичної підтримки Києва від європейських країн багато в чому впливатиме і ситуація на фронтах в Україні.
“Політики більше підтримують Україну, коли вона перемагає, а не коли відступає і щось не виходить. Тут діє психологічний момент”, – каже політолог.
Тож перед Україною в найближчі роки в Європі стоятиме завдання не лише протидіяти відверто проросійським силам, а й доносити до все більше “егоїстичної” Європи аргументи, чому підтримка України – екзистенційно важлива і для неї самої у стратегічній перспективі.
Сергій Морфінов
для BBC Україна