«Його погляд золотаво-карих очей»

 
 
Вірші для дітей, оповідання, новели, есеїстика… Він писав про звичайних людей і любив природу. Знакова постать в українській літературі − Євген Гуцало. Ювілейний вечір з нагоди 80-річчя від дня народження письменника відбувся 20 січня в Українському домі.
 
Концертна зала на 477 місць була заповнена задовго до початку вечора. Люди стояли у проходах і до кінця запланованої на півтори години програми (хоча тривало усе дві години) не полишали залу. Ведучою та організатором була дружина письменника Леся Воронина. Розпочався вечір з демонстрації проморолика фільму «Євген Гуцало – уроки непокори» (студія «ВІАТЕЛ», режисер − Василь Вітер).
Після цього почесні гості Дмитро Павличко, Іван Драч, Юрій Щербак та Любов Голота виступили кожен зі своїми спогадами та теплими словами про Євгена Гуцала. Так, Дмитро Павличко акцентував увагу на книзі «Ментальність орди»: «Це найвидатніша книжка, на яку здобулися шістдесятники, тому що ця книжка ніколи не забудеться доки буде існувати Росія. У цій книжці подана наша неволя, тільки з другого боку, щоб ми зрозуміли, хто ми є і хто той народ, який взяв на себе функцію пригноблення нас. У Гуцала є панорама імперської культури, якій право жити між народами давали геніальні росіяни, які служили царю − Пушкін і Достоєвський».
Юрій Щербак бачить творчість Євгена Гуцала вічнозеленим українським островом: «Творчість Євгена Гуцала бачиться мені вічнозеленим українським островом, сповненим дивовижних квітів посеред похмурого океану зросійщеної попси, суржикових уламків мови та дико капіталістичних підробок постмодернізму. Цей острів Гуцала зберігає в собі ще не засвоєне нами розмаїття скарбів української мови і розмаїття українських характерів. На острові тому панує язичницька, зворушлива любов до української природи як до живого творіння, що вимагає до себе поваги і співчуття. Я назвав би це особливою екологією. Екологією пам’яті і серця письменника». І декілька штрихів до портрету: «В пам’яті звучить його голос, його звернення, він називав мене «доктор», його погляд золотаво-карих очей, його чуприна. Я згадую, як він після довгої мовчанки спалахував гнівними монологами з приводу якихось світських подій у Спілці письменників. Формально він не був дисидентом. Він обрав собі інший шлях. Це шлях мовчазного внутрішнього опору бандитській владі, шлях боротьби проти нищення України. І це був свідомий його вибір».
Любов Голота пригадала своє знайомство в Ірпені з Євгеном Гуцалом:
«Він ніс глечик з березовим соком. Я завжди дивилась на нього знизу вгору. Він був надзвичайно цікавою людиною. І коли говориш слово «був» про Гуцала, так само, як і про Тютюнника, так само, як і про інших людей, які є знаковими постатями, а не просто талановитими, в українській літературі, надзвичайно важко говорити слово «був». Його перо знало про що писати. Він писав Людину. Люди, які належать до стихії землі, ростуть повільно. Вони йдуть так, як йдуть за борозною, вони засівають, вони ростять і вони мали збирати свій урожай. На мій погляд, Гуцало не дожив до тої осені. Він десь у жнива упав. Помер великий Пан цієї землі. Померла людина, яка була повна любові і щоб не плакати від цієї любові, іронічно всміхалась, похитувалася на носках і щодня дуже красивим почерком писала сторінку із цього страшного, прекрасного, великого життя».
У залі панувала дивовижна атмосфера − глядачі насолоджувались виступами сестер Тельнюк, гурту «Шпилясті кобзарі», Тараса Компаніченка і «Хореї Козацької», Ігоря Жука та  Кирила Стеценка. Дві пісні на слова Євгена Гуцала проспівав його син Дмитро Гуцало.
До пізнього вечора тривав концерт і люди, навіть ті, кому довелося стояти, не розходилися. Не було виступів депутатів, високопосадовців і будь-кого, причетного до політики. «Женя не любив офіціозу», − сказала Леся Воронина.
Коли вечір завершився, на вулиці вже було темно. На небі з’являлися зірки. Одна з них – зірка великого українського письменника, людини, яка «щодня дуже красивим почерком писала сторінку із цього страшного, прекрасного, великого життя».

Спеціально для «УЛГ»

Ніна СКОЧКО

№2 (190) 27 січня 2017