“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
Славетний історик Дмитро Яворницький у повісті «За чужий гріх» відтворив образ професора-славіста Олександра Потебні під прізвищем Хмара. Будучи студентом професора Потебні, Дмитро Яворницький згадує, що «маючи великий розум і певне глибоченну ученість», професор Хмара «казав і доводив, що мова українського люда нівовік не пропаде і не згине; а як не згине мова, то не згине і література на цій мові». Бо мова і література, як і всесвітня історія, світовий розум і сама природа – «усе являє нам, що все жило і все живе в різномаїтности, а не в одномаїтности».
Я ж розгортаю на будь-якій сторінці словник понять під назвою «Скарбниця української мови. Природа» і мимоволі зринають у пам’яті спогади Дмитра Яворницького про Олександра Потебню, його міркування про ріжномаїтність природи, людського роду, «розуму чоловічого – це основа прогресу і культури».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Ріжномаїтність в природі – це її краса», – цей вираз так і «проситься» в епіграф цього першого українського тезауруса (від грецького – скарб), авторства відомого перекладача і лінгвіста Олекси Синиченка, творця унікального («Лексиконів, подібних до цього, у світі не існує», – свідчить автор) ідеографічного словника-довідника, слова в якому розташовуються за тематичним принципом. Ці лексичні скарби, що їх визбирував невтомний словникар, а в цьому величезному, за тисячу сторінок, томі понад 35 тисяч слів і понять, протягом майже пів століття, надзвичайно цінні тому, що це не просто подається список слів, як це практикується в світі при укладанні тезаурісів, а відкривається майже все про поняття, позначене цим словом: його значення, частота вживання в художніх текстах, зразки образного відтворення поняття, фразеологізми, перифрази, епітети до цього слова, сполучуваність слів, їхня стилістична характеристика.
Вражений «величним паралепіпедом» цього тому знаний мовознавець і письменник Дмитро Пилипчук захоплено висловився так: «Синиченко своєю працею збудував для нас лабораторію, в якій можемо тепер не за алфавітом, а за систематизованими значеннями та інтегралами й диференціалами логіки вивчати і слово, і лексику та фразеологію загалом, і всю парадигму граматики і синтаксису, а може, й закони мислення і штучного інтелекту» («Слово Просвіти», ч.5, 10-16 лютого 2022 р.)
Ще задовго до появи друком «Скарбниці української мови. Природа» земляк Олекси Синиченка Михайло Слабошпицький вражався оприлюдненою видавництвом «Дніпро» його книгою «Сто уроків української лексики» і зобов’язався опублікувати у видавництві «Ярославів Вал» – оприсутнити в нашому духовному просторі цей «своєрідний, оригінально вибудуваний підручник української мови, ба навіть енциклопедичний довідник» («Літературна Україна», № 37-38, 12 жовтня 2019 р.)
Цей благородний намір незабутнього Михайла Федотовича виконала Світлана Короненко-Слабошпицька, яка опублікуванням унікального тезаурусу гідно оцінила багатолітню роботу видатного картвеолога-ерудита, перекладача. Так визначав Михайло Слабошпицький творчий образ Олекси Синиченка, «який з приреченістю ченця, що взяв на себе обітницю, справувався в облюбованій темі».
Цією облюбованою темою і стала тезаурусна тлумачна лексикологічна праця, яка охоплює лише одну тему – природу. Про роботу над тезауросом Олекса Синиченко також розповідає в своїй книзі «Свій шлях широкий», яку він розпочинає словами «Не перестаю дивуватися з неповторності природи». І як тут знову не повторити вислів Дмитра Яворницького: «Ріжномаїтність в природі – це її краса …»
Цю «ріжномаїтну», образно відтворену і науково класифіковану красу природи Олекса Синиченко зобов’язав себе систематично укладати зразу ж після виходу на пенсію та після опублікування перекладених ним романів видатного грузинського письменника Міхеїла Джавахішвілі «На ласкавім хлібі», «Білий комірець» та «Гіві Шадурі». Навіть зафіксував у щоденнику цей день: 21 січня 1992 року і назвав цей день своїм святом – День словника. Насправді цю «Скарбницю української мови» Олекса Синиченко розпочав наповнювати словами і поняттями значно раніше, ще в 1958 році, коли працював у видавництві «Дніпро».
Я з Олексою Пантелійовичем познайомився, здається, в 1984 році, коли він готував до друку свій переклад творів тоді надзвичайно популярного грузинського письменника Нодара Думбадзе. Мені тоді видавництво замовило передмову до видання «Творів у двох томах» Нодара Думбадзе в перекладах з грузинського Олекси Синиченка.
За ці десятиліття визбирування величезного словникового багатства української мови видатний перекладач-грузиніст, цей, за визначенням Петра Перебийноса, «невиправник самітник» і «невгамовний Словникар» скромно визнає, що йому вдалося зібрати лише ту важливу лексику, яка відображає неживу природу і то лише з окремих тем: земна поверхня, суходіл і води, небо й небесні світила, світло й тепло, пори року й частини доби. Та навіть ці лексичні скарби, навіть цей огром словесних означень вражає і захоплює, дивує і наповнює гордістю за одну з найбагатших мов світу.
Останнім часом ми з Олексою Пантелійовичем обмінюємося листами. В одному із листів він порушив питання про тлумачення двох лексем: «дунай» і «дунайвода». Гадаю, і так вважає Синиченко, це питання заслуговує на наукове осмислення. Тому й пропоную для опублікування лист Олекси Синиченка, звісно, за його згоди.
Отже, щоб створити словник, який би дав ключі до ідеографічної панорами мови, треба використати всі відомі джерела тлумачення й дослідження нашої української мови, а головне – знайти потрібну класифікаційну схему, яка б допомагала виходити на потрібний синонімічний ряд. Тезаурус Олекси Синиченка засвідчив, як складно осягнути весь обшир української мови. Цей перший поняттєвий, тематичний тезаурус української мови є і першим в українській лексикографії загальномовним словником, де слова подані за тематичним принципом. Лексичні засоби супроводжує інформація, яка полегшує вибір слова. Зрозуміло, що автор в своїй роботі використав відповідну частину лексичного масиву академічного «Словника української мови» в одинадцяти томах, і, при цьому значно розширив свої лексикографічні, тлумачні й орфографічні можливості за рахунок використання лексичної картотеки видатного знавця мови Миколи Лукаша.
Що говорити про скарби нашої мови, коли сам Господь починав творити цей світ зі Слова. Магія слова, його інформативний зміст, помножений на міфологічну ауру народів і націй, загострений і поглиблений нині оцифрованим і комп’ютеризованим словом. Слово, як міфічний Протей, може мати безліч форм і змістів, його смислова палітра увиразнюється, ущільнюється, розпросторюється й поглиблюється з плином часу.
Нагадаємо, що ця «Скарбниця української мови. Природа» побачила світ у 2022 році, саме тоді, коли рашистська навала не тільки окупувала частину українських земель, а й почала методично знищувати осередки нашої культури. І це символічно, що систематизована скарбниця нашої мови є відповіддю на людиноненависницькі заміри новоявлених «реформаторів» світового порядку. Глибинні підвалини нашої мови – це той стрижень, на якому тримається українська ідентичність. Тисячолітня історія української мови – наочний приклад виживання й розбудови української нації. Наша мова пережила неймовірні випробування і є для нас потужною духовною силою у нашій священній боротьбі з осереддям світового зла.
ЛИСТ ОЛЕКСИ СИНИЧЕНКА ДО МИКОЛИ ЖУЛИНСЬКОГО
Дорогий Миколо Григоровичу!
Того, що оце пишу, я майже не бачу, а написати Вам мушу.
І почну зовсім для Вас не сподівано – і з синонімічного ряду слів на позначення високого рівня води у природних водоймах.
У своєму словнику понять «Скарбниця української мови. Природа» в цей ряд я поставив 5 лексем: багатоводдя, повноводдя, велика вода, дунай, дунай-вода. Останні двох ви не знайдете в жодному тлумачному словнику, навіть у двадцятитомному «Словнику української мови», але дунай як загальну назву зафіксовано в «Етимологічному словнику української мови» – у значення «приплив, повінь; великий потік».
Цю загальну назву поступово витіснила з мови власна назва ріки, що протікає через багато країн Європи. І треба віддати належне поетові Івану Виргану та мовознавиці Марії Пилинській, які напівзабуте, якщо не зовсім забуте слово повернули в ужиток, запропонувавши його в своєму «Російсько-Українському словнику сталих виразів». Як один з варіантів перекладу російського виразу «Большая вода».
У повторному виданні мого словника понять до слова дунай буде ось така літературна ілюстрація: «Полетіла [за милим] у діброву, у зелений гай, полетіла б, чорноброва, за (це співає Настуся з поеми – Шевченка «Сотник»), «тихий Дунай». Ще 2004 року в своїй статті «Про яку воду писав Шевченко», надрукованій в журналі «Урок української», я звертав увагу на те, що поет слово дунай вживав у загальному значенні – велика вода.
Знаходжу наведені вище шевченкові рядки в одному з останніх видань «Кобзаря» – і що я читаю? Чорнобровій хочеться полинути за коханим не в затишний куточок рідної природи, в діброву, зелений гай, за тиховоддя, а в чужий, далекий край, аж за ріку Дунай. Питається: а що їм там робити?
Скільки поколінь учених досліджували шевченкові тексти, і ніхто не подумав, що з логікою тут не гаразд?
Є недогляди і в інших творах Шевченка. Так у баладі «Причинна» читаємо, що козак, їдучи з козацького війська до коханої дівчини, напуває коня в Дунаї (з великої літери). А де Січ, а де Дунай, низов’я якого тоді топтали турки?
У «Словнику мови Шевченка» зареєстровано 20 випадків вживання слова дунай – і всі з великої літери, хоч, мабуть, майже всі слід писати з малої.
І з Доном не все ясно. В шевченковім переспіві «Слова о полку Ігоревім» Ярославна, плачучи в Путивлі на валу, промовляє: «Та понад Доном полечу». Летіти їй із Сумщини десь на Донеччину, до місця полону її пораненого лада, а на цьому маршруті ніякого Дону немає. Очевидно, «Понад Доном» слід розуміти «Понад водою». Може, слово дон вживалося в значенні «водний простір»? Хай помізкують мовознавці.
До названих і не названих перекручень змісту шевченкових творів, гадаю, спричинилося забуття одного слова – гарного українського слова дунай, і я радий, що в алфавітному покажчику українських слів, які увійшли до моєї «Скарбниці…», стоїть і це слово – з адресою 107 Б/2.
Сам Бог велів Вам, Миколо Григоровичу, подбати про те, щоб у шевченкових текстах зроблено було потрібні виправлення.
Зі щирою пошаною
Олекса Синиченко.
Р.S. Якщо Ви вважаєте, що цього листа варто опублікувати, я не буду проти.
4.ІХ.2023 р.
О.С.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.