Микола Хвильовий (справжнє ім’я Фітільов Микола Григорович; літературні псевдоніми Юлія Уманець, Стефан Кароль, Дядько Микола) (1 [13] грудня 1893, Тростянець, Охтирський повіт Харківської губернії — 13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з основоположників пореволюційної української прози. Один з найвідоміших представників розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!».
Син дворянина. Учасник Першої світової війни, з якої вийшов переконаним більшовиком. У квітні 1919-го вступив до КП(б)У.
З 1921-го мешкав у Харкові, активно друкувався. Входив до багатьох літературних організацій – «Гарт» (1923), Урбіно, ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) (1925), Пролітфронт (1930).
У своїх памфлетах виступав проти русифікації української культури.
«Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стилів українська поезія повинна втікати якомога швидше, – писав Микола Хвильовий. І пояснював: – Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зазнав нищівної критики і звинувачень в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», намаганні відірвати українську культуру від російської». Був змушений публічно каятися і відмовлятися від своїх поглядів. Однак, попри спроби писати в руслі «партійної лінії», був майже цілком ізольований від літературного життя.
13 травня 1933-го покінчив життя самогубством у Харкові на знак протесту проти свавільного беззаконня радянського тоталітаризму.
«Велич Хвильового зовсім не в тому, що він кинув гасло «Геть від Москви» – це гасло було кидане й перед ним. Велич його не в тому, що його Аглая – активна волюнтаристка, такий собі Донцов у спідниці, – пише у статті «Непророслі зернята» літературний критик і славіст Юрій Шевельов. – Вага літераторів і літератури того часу полягає насамперед у тому, що вони були повними людьми, що вони не боялися говорити правду і хотіли творити повну літературу, а не пісну».