“Українська літературна газета”, ч. 11 (355), листопад 2023
Віктор Капуста. У вір вись увірвись: сонетні прозори. –
К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2023 – 96 с.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Коли сучасні творці, теоретики або й просто ентузіасти-апологети призабутих новацій пишуть-говорять про традицію зорової чи то візуальної поезії в нашому письменстві, беручи до уваги головно формалістичні експерименти (від часів літературного бароко з Іваном Величковським та його ефектними шедеврами з іскрометним «раком літеральним» до Михайля Семенка з небувалими доти віражами «мертвопетльованих» віршувальних експериментів початку минулого сторіччя), то мені згадуються й інші класичні приклади справді дивовижної художньої сили. Ось як у юного Павла Тичини:
Гаї шумлять –
я слухаю.
Хмарки біжать –
милуюся…
Щось мріє гай –
над річкою.
Гей неба край – як золото.
Мов золото – поколото,
горить-тремтить ріка,
як музика.
Чи ж не зорова поезія? Та ж звісно! — ще й як вишукано, омузичено візуальна. І без особливого силування помічними атракціонами словограйними, розрахованими на ефектне й здебільш таки поверхове глядацьке враження. Так, справжня поезія, мабуть таки, завше й неодмінно зорова, та ж для правдивого витворення й сприймання свого потребує особистісної духовно налаштованої оптики, внутрішнього зору. У кожного він свій, своєрідний.
Отже, змалку гострозорий Тичина, в юні літа семінарист, який походив зі священницького роду, трепетно вдивлявся в незглибиме небо, одухотворяючи й тим свою конгеніальну ранню лірику…
Й чи не так само одухотворено проникливий терноокий школярик із Охтирки вдивлявся в розпростертий перед ним безмірний континуум шахівниці, з якою поріднив його батько Лев, знаний на Сумщині журналіст й визнаний в Україні майстер шахової композиції. У книзі «Левова доля. Партитура для маестро з шахівницею» (2000 р.), присвяченій пам`яті батька та матері Алевтини, відомий нині не тільки на батьківщині, але й у світах далеких шаховий композитор Віктор Капуста постає перед збентеженим й вряди-годи, либонь, дещо спантеличеним читачем і як шахопоет. Вже на перших сторінках його «Партитури» зустрічаємо блискучі зразки-прообрази шахопоезії, в яких композиції-першодруки з батькового архіву та задачі, складені сином спеціально для цього видання, гармонійно поєднуються не тільки з фаховими коментарями вже визнаного майстра композиції, яким на той час став автор книги, але й з власне поетичними, художніми, хоча й не обов’язково віршованими його текстами.
Прикметно, що свою напрочуд виразну графікою композицію №1 («Левова доля»), де «на шаховій скрижалі виник великий хрест» — автор епіграфічно супроводжує заповітом поета-любомудра Григорія Сковороди: «Перш за все батька й матір шануй і служи їм. Вони-бо видимі портрети тієї невидимої істоти, яка тобі стільки подає». І в цьому лаконічному поєднанні зорового образу й промовистого тексту – чи не перший вчитаний мною зразок візуальної поезії мого земляка, якого доти ще з часів нашої з ним журналістської юності знав здебільш як талановитого публіциста й уже відомого в Сумах шахіста.
Знайомлячись із наступними, безумовно, небуденними для українського письменства поетичними збірками Віктора Капусти «Картатий материк» (2003), «Негарантована мігрантіана» (2020), «У вір вись увірвись: сонетні прозори» (2023) , у кожній з них вловлюю відлуння згадуваного сковородинівського камертону з «Левової долі» – як на моє відчуття, заспівної книги шахового композитора й українського поета. Того, хто, засвоївши мудрі батьківські уроки, й сам став гросмайстером України, міжнародним майстром FIDE, срібним призером чемпіонату світу (2004), володарем кубка світу (2013).
Й, як авторитетно зазначив його колега професор і поет Анатолій Мойсієнко, «гросмайстер, він і в поетичній творчості воліє підкорювати ґросмайстерські вершини.
Його панторимний вінок сонетів – чи не єдина унікальна з’ява в нашій літературі, і, мабуть, не лише в нашій. Його шахопоезії – ще одна сторінка оригінальних мистецьких пошуків автора».
У «Левовій долі» вчитуємо сокровенні свідчення автора, які допоможуть нам зрозуміти засновану на гранично чіткому розмислі й добросерді розважливу дерзновенність його ліричної вдачі, витоки й притоки літературного таланту, а зрештою і феноменальність творчого внеску Віктора Капусти у вітчизняну літературу. Першоджерелом тут, здається мені, слугує рідна мова, а ще – родовід охтирських Капустів, де «…Іван народив Мойсея і доручив йому карти і шашки. Мойсей народив Лева і доручив йому шахи. Лев народив Віктора і, доручивши шахи, навчив композиції…»
На думку поета-інтелектуала, фрагменти шахової історії – чинники буття. «Не виключено, що змій передав заборонений плід едемцям під час гри в шахи. Інакше з якого дива на останній лежить відбиток первородного переступу?» — запитує й висновує він у розділі «Із книги Мойсея і Лева», в якому цікаве все: і частково згадуваний родовід Капустів, що чималими розгалуженнями так чи інак діткнулися шахівниці; і де в Охтирці з діда-прадіда можна було навчитися шахів; і де саме сусідили предки Віктора Капусти з прославленим співцем Слобожанщини поетом-класиком Яковом Щоголевим і тодішнім гімназистом, а згодом відомим російським прозаїком Михайлом Арцибашевим…
У розділі «Збіги. Матеріали до шахового словника долі» наводиться цікавий етимологічний факт, що побіжно перегукується й з доленосним фахом Лева та Віктора Капустів як шахових композиторів. Отже, лексема «Капуста», за свідченнями ряду джерел («Етимологічного словника української мови», 4-томного словника Макса Фасмера та ін.) — очевидно, результат видозміни запозиченого з латинської мови compos(i)ta (буквально – «складена, змішана»), пов’язаного із словом «композиція». Такий зворушливий та навіть схожий на добрий жарт збіг прізвища з мистецьким добродіянням-доробком нашого поета і, власне, з творчою долею обох Капустів – яко шахових композиторів.
Проаналізувавши шахосонетні добірки Віктора Капусти на матеріалі його книг «Картатий материк» та «Негарантована мігрантіана», професор А. Мойсієнко академічно засвідчив уписану цим дивовижно самобутнім трударем-поетом «нову сторінку в українську візуалістику, запропонувавши рівноправне поєднання чітко структурованої літературної форми із шаховою задачею».
Зорова поезія В. Капусти не споглядальна, а саме творча, комбінаторна, надзвичайно зосереджена й спружинена, сфокусовано напружена. В начебто одноманітному й усталеному ритмі її робітні мені вбачається-вчувається тісна й утаємничена палахкотінням горна стара кузня у рідній Косовщині, де дітлахи змалку любили надивлятися, як з-під метких і віртуозних ударів молота й молотків над ковадлом у хмарці мигтючих іскор з`являється в жарінні золота підкова. Таки тяжку, пітну, але ж і чарівну роботу мав мій незабутній косовщинський дядько колгоспний коваль Василь Савченко…
Й мимовільна згадка ця, може, не випадкова: саме в ті ж часи школярик-земляк Вітя Капуста вже мудрував щось над шахівницею свого батька Лева… Минуть роки і зорова поезія таки викрешуватиме іскри з-під його пера.
Те, що творить поет Віктор Капуста в царині українського сонета, як на мій погляд, подібне до чуда словотворчого. І це сповна підтверджує нова його книга з побожною, а з тим вистражданою у блискавичній експресії назвою – «У вір вись увірвись». До збірки увійшли деякі тексти з попередніх книг, а також переважно нові твори, зокрема, унікальний навкісний вінок сонетів «На лаврському меридіані». Всі вони – і сонетний вінок-хрестослів`я «Тернові терени» , й неповторний панторимний вінок сонетів «Рокірування. Зір гербарій», і ронделе-сонетні варіації, й, за словами автора, витканий на ткацькім верстаті іронії сонетний рушничок «Ідіоматичне», всуціль орнаментований фразеологізмами, буквально трудять-тішать зір і збуджують думку, ведуть читача прямими й круто прямовисними і навіть скісними стежками рядків до осяйних сонетних смислів, а то й у «густе затемнення тремких словес», й туди, де все «в апатії завмерло – пат»…
Шанувальники літературної класики, які за давнім означенням жанру звикли чути-бачити у сонеті (sonet – пісенька) в першу чергу ідеально легке пливке й миле звучання, чіткі карбовані рими, ритуально узвичаєне чергування чоловічих та жіночих рим та інші прикмети милозвуччя, можливо, на початку й спіткнуться об височенькі сходинки з сонетних верховин, що їх неухильно й конструктивно вибудовує Віктор Капуста. Чіткість ритму, паузи й інверсії в його рядках суголосні глибині авторського розмислу й потребують чіпкості читацької уваги й неухильного стеження за пропонованими автором й увиразненими з допомогою шрифтів дороговказами зорових прикмет у тексті, цілковите прочитання яких обдаровує новими й неочікуваними почуттями й розуміннями у зовні грайливих та глибоко продуманих й напрочуд складно і навіть по-своєму граціозно вибудованих сонетних поєднаннях.
Втім, перечитуючи щільні й щедро насичені як щільники сонетні тексти нової книги Віктора Капусти «У вір вись увірвись», переконуюся: агітувати за неї нема потреби, вона за неповторною суттю своєю видається мені читабельною як мало яка поетична збірка.
Наближенню до читача, безперечно, слугуватиме й прецікава авторська передмова до книги сонетних прозорів. Ця написана в доброму гуморі, але ж яка по справжньому глибока просвітницька стаття «Римоловля в акваторії зору» – допоможе неофітам увійти в живий і рухливо-мінливий, заманливий і неповторний, як калейдоскоп, а зрештою й далекосяжно прозорливий, як телескоп, світ сонетних відкриттів Віктора Капусти. Аби зрештою справдити своїм прочитанням й авторову довіру, явлену в такій промовистій панторимній назві книги: «У вір вись увірвись». Я читав її у великодні дні. Читаючи,
занотовував мимовільно відгуки, які не втрапили до й без того розлогого мого «поесею» (так би автор без рецензентських претензій уточнив жанр своєї статті). Подаю кілька побіжних записів на полях прочитаного:
*Поет як жрець. Зі своїми тайнами. Сам. Поділитися таїною, висловити не сказане і навіть несказанне – то ж наче й опрозорити, опростити, опростати її. І, можливо, втратити для себе. Але з тим і – помножити поміж інших.
*Герметичність у такій поезії – це не тільки застережлива, а для когось і цілковита її закритість, особлива щільність непроникної оболонки. Це – й ущільненість, помноження питомої ваги її вмісту.
*Сонетний замок. Останні рядки вірша. Кінцівка. Зрив. Вибуховість відкриття. Спалах, осяяння. А з тим і вибухова хвиля, і тепло, тиша. Мо` й дзвін, і шум у вухах.
*Зримі ефекти «візуального віршування» – акровірші й мезо- та телевірші , анаграми, паліндроми тощо – майстерна і талановита гра-заман. Це як у шахах – ходи класичні.
Але ж ходи – лиш прояв задуму, оболонка, в них і за ними – думка, почування, бачення супутнє й посутнє. Й усього з того лиш устигай вичитувати. Мати смак до такого читання.
*«Овва! Намедозборив літер рій
І… раптом засадив сп`янілі жала».
Вражаючий сонетний замок вірша «Жалі і жала», який відкриває збірку. Неодмінно повертатися до цього тексту, прочитуючи книгу. В сонеті цьому є таки щось від авторського маніфесту.
Титульне фото: Віктор Капуста
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.