“Українська літературна газета”, ч. 11 (355), листопад 2023
***
Діду, пробач,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
З війною знову прийшли фашисти.
Ні, не німці, діду, –
Російська Орда.
Ті, з ким ти у 45-ому мир підписав,
Щоб «подібне ніколи не повторилося».
Діду, пробач,
Знову димом смерть над твоїм містом,
А вночі його пронизує плач
Тисячі жертв,
Вони вівтар
Знущанням заповняють урочисто…
Діду, пробач,
Іде війна. З мирним народом
Воює підла саранча мерзотників,
Прикриваючись брехнею, як щитом,
Перекручуючи зло-добро, мов кадри
Чорно-білої стрічки. Канделябри
Ледве тримають свічки душ:
Харків…
Маріуполь…
Буча…
Амінь.
Діду, пробач,
Встань, відкрий очі
Та, як Вій, подивися навколо,
Одним поглядом своїм змети
Нечисть, що з кремля за світом стежить,
Але хоче повністю знищити той світ…
І пробач,
Що я, на жаль,
Не ти.
***
В сонце, мов ковдру, вдягалося небо
Під лютих дощів бріг-данс,
Хоч і не мало у цьому потреби…
Все вже було, не було тільки нас.
Харкали віршами, нібито кров’ю,
Вкотре в повітрі знов сіяли сказ,
Щоб поплатитись за це головою…
Все вже було, не було тільки нас.
Падали й знов піднімалися мальва,
Мавка, чорнобиль, Пегас:
Тихим відлунням їх пісня прощальна…
Все вже було, не було тільки нас.
Криком кричали: ні, знову ніколи
Пекло війни не натисне на газ,
Полум’я смерті не знатиме волі…
Все вже було, не було тільки нас.
Жорна історії кості ламали
сталінам, гітлерам… і напоказ,
Начебто кров, з воску сік витісняли…
Все вже було, не було тільки нас.
Колом, по колу, у колі… Забули?
Тяжко почути нащадків наказ?..
Ні, його просто, мов крихту, здмухнули.
Все вже було, не було тільки нас.
***
Навіть сонце відходить на захід
і не має особливого бажання повертатися,
щоб не розділити долю розстріляного
гірського, гірського
реху…
щоб не опинитися зі зв’язаними руками за спиною
і смердючим кляпом у роті
в тюремній камері разом із лелеками,
яким було наказано змінити
неправильне біло-червоно-біле забарвлення
на правильне біло-зелено-біле,
а вони у відповідь заспівали «Перемін»,
та з дітьми 5-ти, 7-ми та 9-ти років,
оголошеними терористичною групою
за плакати в руках з гаслом “Ні війні”.
Сонце відходить на захід, але
знову і знову повертається на схід,
щоб нищити орків-людожерів
з літерою Z на зморщених безмозких лобах,
бо, на відміну від них,
воно – людина.
***
Покажіть мені, люди, країну, де земля росте з неба,
Де вчорашній о шовк вже сьогодні – породистий пес,
Де святкує народ (якщо зверху наказано: “Треба!”)
Перемогу в війні над собою ж… під ріг небес…
Покажіть мені, люди, країну, де мову держави,
Ніби юнку, ґвалтують і дико над нею ржуть
Недолюди: їх мозок, мов труби, ржавий,
Як і руки, що в крові, і ніяк їх не відітруть…
Покажіть мені, люди, країну, де неуцтво – сила,
Де науки і книги – злочинні; у піч їх, у піч;
Де для справжніх творців за життя уже риють могили,
Бо в суспільстві рабів вони – зайва зіпсована річ…
Покажіть мені, люди, країну, де ґвалт – тільки норма,
Там, де слабшого з ніг варто збити і варто убить,
Там, де вдень від навали чортів у погонах аж чорно,
Ну і тільки вони мають право по-справжньому “жыть”…
Покажіть мені, люди, країну, де брехня лиже правду,
Як вогонь у багатті, і з’їдає її на обід,
Й позирає опісля навколо у злісній погорді,
І відстежує нові місця для знущань і для бід…
Покажіть мені, люди, країну…
А вона – за вікном.
ДРУГОВІ
Янку Лайкову
Дні настали – як вірші Купалові,
Вечори – наче повісті Коласа…
І несуться гарячою лавою
Два життя наших. Маминим голосом
Кличуть їх давно доля з недолею,
Мов з вікна, мов дітей неслухняних:
Чи поснідали Янка з Миколою?
Чи стежини таємні пізнали?
Ми старіли, як дикії яблука,
Наливалися соком містерії
У сумному саду, що, мов фабрика,
Дивно марив усе про імперію.
Нас хитало, ламало і кидало
На підлогу буденності п’яними,
Бо тверезими їхнього ідола
Не сприймали й вареники варені.
Смакував, мов десерт, нас час-реквієм.
Хоча й досі, напевно, ще гидиться…
Бо лице його, степом обвітряне,
Досі поруч, покривджене, кривиться.
Лісосклад, не життя, він міжчасовий:
Ми хвилини рубали по-тихому.
Під сідло запрягали пегасів ми,
І платили за це щедро римами.
Дні настали – як вірші Купалові,
Вечори – наче повісті Коласа.
До світанку, мов дзвонам танталовим,
Їм звучати хоробро і голосно.
ДРУГОВІ
Олександру Букатюку
Очі вагітної світлом і неспокійної ночі
Граються в дивоглядки з зорями за вікном.
Кроки твої в кімнаті образами шепочуть.
Наче вино, верлібри душі п’ють перед сном.
Муза пилом двокрапок, наче бджола, збирає,
Перетворивши вірші в екзистенційний мед.
Доля твоя між пеклом і вірогідним раєм
Мусила зупинитись, щоби іти вперед…
Сонце тебе не зрадить спекою свого літа,
Гори втамують біль твій каменем Боркунів.
Ти народився, скажуть, Друже, усе ж поетом,
Щоби правдивим Богом стати для світу слів.
***
Не пробачай мій світлий сум,
Коли ночей твоїх не бачу,
Коли вони тебе несуть,
Мов коні, у країну ПлАчу
І полишають там одну
В сукенці білій і шовковій,
Допоки світлий сум кляну
І в нім сиджу, немов в оковах.
Не пробачай же своїх книг –
Моєї дивної любові,
Що, наче стогін, наче крик,
У власній пристрасті сваволить…
І мудрість поглина твою,
П’є її з літер, наче каву.
Допоки куриш, я стою
Й курю твою солодку славу.
Не пробачай моїх років,
Що в сивині, мов сни, дрімають –
Незримих досвіду слідів
У біографії не з раю…
Землі моєї чорний страх,
Хоча у нім не винуватий,
Однак, як інші, я пропах
І пахну ним, мов піт солдата.
Ніколи не прощай мені
Себе ж на іспиті пробачень…
Не бійся, біль таки мине.
Бо я за двох усе пробачу.
***
Моє серце – наче спалена сонцем земля у Шахтинську:
Потріскане, порепане, сухе, покрите сіллю,
Мовби снігом, і нібито сиве…
Після Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Харкова, Маріуполя…
Сумніваюся, що воно воскресне і зацвіте
Червоними, мов кров, маками.
Вірші пишуться від емоцій.
Від чого тоді цей вірш пишу я?
Напевно, від втоми,
Від втоми реальністю,
Яку ненавиджу, не зважаючи на мертве серце.
Можливо, тому мене кинуло у фантастику,
І я хапаюся за неї, як потопельник за соломинку.
Щоби що? Жити?
Життя тепер нагадує ерзац.
Але так, щоб жити хоча б там,
В обіймах Синьоокої.
Аби просто писати,
Я вмовляю себе щодня,
Бо у цьому мій сенс,
Бо ніхто за мене не напише
«Хроніки Білих Рос».
Можливо, і серце тоді оживе,
Зацвіте червоними трояндами –
Зовсім так, як Буча, Гостомель, Ірпінь,
Харків, Маріуполь…
Вірші пишуться від емоцій?
Я кохаю тебе, Україно!
***
Останнім поетом згасає світанок,
Брехня – наче патока з телеефірів.
…А в Києві сніг свіжі злизує рани,
Якими війна поквиталася з миром.
Заплющують очі лелеки і білки,
Ховає обличчя ведмедик дитини:
Кривавою ковдрою вкривши гомілки,
Лежить нерухомо малятко-дівчИна…
Прихильників миру на мирних протестах
Збивають, мов кеглі; їм голови зносять
Нащадки сексотів, абортів, інцестів.
А судді штампують їм вироки досі…
Війна – божевільної влади коханка,
Коханка, але за шалені за гроші.
Й хоча вона хвойда, не пані-шляхтянка,
Задарма не буде смоктати їй мощі.
Із вікон квартир та будинків погордо
Мир стріне війну смертоносним салютом,
Бо він не за гроші боронить свободу
Від всіх божевільних і всіх «звіздонутих».
***
В Україні – Стус,
В Білорусі – Сис,
У Росії – “очі Батия”.
В Україні – Шевченко,
В Білорусі – Купала,
У Росії – “очі Батия”.
В Україні – Українка,
В Білорусі – Тітка,
У Росії – “очі Батия”.
В Україні – Франко,
В Білорусі – Колас,
У Росії – “очі Батия”.
В Україні – Драч,
В Білорусі – Короткевич,
У Росії – “очі Батия”.
В Україні – Гоголь,
В Білорусі – Достоєвський,
У Росії – “очі Батия”.
В Україні – Жадан,
В Білорусі – Бахаревич,
У Росії – “очі Батия”.
В Україні – Букатюк,
В Білорусі – Адам,
У Росії – “очі Батия”.
У Росії – Пушкін, Лермонтов, Гумільов, Єсенін,
Блок, Маяковський, Цвітаєва, Висоцький,
Рубцов, Тальков, Цой… –
Росією вбиті,
бо у неї “очі Батия”.
Переклад з білоруської Юлі Полісянки
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.