«Життя VS війна», літературно-художнє видання, редакторка та упорядниця Ольга БОРТНІКОВА. Одеса: вид. «Олді+», 2023. – 68 с.
Так, невигойний біль. Так, страшна туга і неодмінна вже зажура… Але не розпач, не паніка і не зневіра. Дарма, що страх – непозбутній супутник жорстокого щодення – теж нікуди подіти. Все-таки краще опанувати себе і з останніх, можливо, сил підбадьорити перепудженого сусіда. Підставити плече немічному і бодай трішечки зарадити знедоленому й недужому. Поки є милосердя, не може бути поразки.
Так, нам важко. Нам дуже-дуже важко. Аж до неймовірності. Іноді здається, що винести цей тягар понад усі сили і спроможності. Але ми певні того, що ніколи не полишає нас Бог. Тому й розпачу не може бути. А натомість постає така страшна лють, що здатна зневаженого ворога спопелити. Таки не на порожньому місці здобувається нечувана відвага і плече до плеча стають в оборону рідної землі найдостойніші сини і доньки. Й увесь світ завмирає у страшенній здиві від нечуваного героїзму і разючої самопожертви. Подвиги наших звитяжців он-лайн пишуться на скрижалях вічності, вселяючи святу віру в нашу перемогу…
І народжується поезія. Межово щира, пронизлива, ніжна і глибока. Переповнена безмежною любов’ю… То нічого, що ні-ні та й вириваються на волю гнівні інвективи. Вони – на часі. Без них фальшиво звучатимуть усі нинішні голоси.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А ще з’являються неймовірні за висповіддю світлини, зроджені не холодними сторонніми реєстраторами, а безпосередніми учасниками буремної епохи. Фотолітописці Андрій Дідківський, В’ячеслав Ратинський, Тарас Орєшніков, Леонід Шевчук, Марта Яроцька та Ольга Бортнікова невтомно фіксують нашу міць і впевнену ходу до перемоги, не закриваючи при цьому очі на важкі втрати на тому тернистому шляху. Тому й віддають сердечним болем знімки сплюндрованої окупантами землі, нагло зірваних із насиджених місць людей, поруйнованого сучасними варварами храму…
Але як же потужно звучить музика життя! І вже, дивись, дитяча рука впевнено заштриховує на мапі назву сусідньої держави, яка втратила моральне право називатися росією… Милосердний янгол, який нишком витирає сльози… Неймовірні вишиванки, як символ щасливого майбуття… Заквітчаний Житомир… Лелека, попри війну, повертається до рідного гнізда…
І над усим тим витає високий дух чудової поезії Ольги Бортнікової…
Ніхто й ніколи нас не здолає.
Слава Україні!
Героям слава!