“Українська літературна газета”, ч. 10 (353), жовтень 2023
Вони – бібліотафи, ліброкубікуляристи, що внаслідок бібліосмії завжди мають цундоку. Вона дратує його собачими вухами, а він її – екслібрисом. Їх можна назвати «союзом бібліоклептів». Як сідають, бува, увечері за бібліомантію, в обох «епіфанія»…
У вас трапилася лексична спантеличеність? Що ж, не біда.
Двері в улюблену книгарню чи бібліотеку. Сторінковий натовп. Як і люди, книжки теж мають свої життя, свої обгортки, свій запах – духмяну мішанину історій, що так і вабить не покидати цього місця, ходити між стелажами, придбати щось нове. На вас діє ефект, який називають бібліосмією, якщо вдихання ароматів новодруків чи старих примірників для вас є задоволенням чи натхненням на прочитання. А, як повернетеся додому, розділяючи слова Олександра Довженка, що «кімната без книг – усе одно, що людина без душі», умощуватимете їх на полицях чи будуватимете з них поряд із ліжком Пізанську вежу потенційних читацьких вражень. Це буде ваше цундоку: комбінація японських ієрогліфів «цунде» (нагромадження речей), «оку» (залишати на потім) і «доку» (читати). Цей термін легко сплутати з «бібліоманією». Різниця полягає в тому, що бібліоманія описує людей, які не можуть припинити колекціонувати книги, тоді як у випадку із цундоку їх купи назбируються випадково.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Українці пропонують свій переклад – марнокнижжя. Та японці кажуть, що їхнє слово не образливе. І дійсно: наявність переповненої збірки непрочитаного свідчить про культивовану допитливість. Ось Умберто Еко закликав до створення «антибібліотеки». Письменник і вчений запевняв, що неосягнуті книжки набагато цінніші, ніж прочитані, і полиця має містити стільки всього, чого людина не знає, скільки дозволяють фінанси. До речі, по світу створюються Бібліотеки непрочитаних книг, розміщуються в мистецьких просторах та музеях. З’явилися в таких містах, як Маніла, Утрехт, Мілан, Прага, Дубай та Сінгапур. Там обмінюються літературою, позичають книги, що не бачили схиленого над ними людського обличчя.
Та чи не споконвіку ми боїмося втратити цінне назавжди? Для того, щоб уберегтися від ненавмисних книжкових крадіїв – бібліоклептів – усі знаходять свої способи: від звичайної недовіри до маній. Бібліотаф – саме так називають того, що ховає свої надбання за сімома замками. Але є й інший, набагато легший та естетичніший, хоча не надто надійний спосіб:
і в таких бібліотеках, й у своїх мініатюрних (ще від часів, коли книга була не масовою, а статусною річчю) люди маркують фоліанти графічними мініатюрами – екслібрисами. В Україні, стверджують фахівці, друковані екслібриси були започатковані на початку XVII століть. Від традиційних елементів до голих жінок – що на них тільки не зображували. І навіть зараз кожен книголюб має можливість замовити свій унікальний екслібрис, який засвідчуватиме його особистість, і буде своєрідною візитівкою його літературних уподобань.
Свідоме псування книг? Для кого як. Є й грубіші способи: серед них і собачі вуха. Ймовірно, ви могли помічати таких типів особистостей, що, здається, зневважають кольорові закладинки та на заміну зараджуються загинанням куточка сторінки, що дійсно нагадують собачі слухові органи? Сміливо можете називати таких знайомих живодерами, або ж, пишномовно, бібліокластами. Їх є безліч підвидів: ті, хто отримує задоволення від калічення оригінальних палітурок, щоб розкішніше оформити певний том; ті, хто займаються ліброцидом (здебільшого використовується політологами як «книжковий геноцид»). Вам, як приклад, спало на думку спалення книг нацистами чи пожежниками за «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері. Та автор найвідомішого роману-антиутопії каже: «Є злочини гірші, ніж спалювати книги. Наприклад – не читати їх».
Тож, узявши до рук незавершену «вухату» історію чи якусь ще непочату, але промарковану екслібрисом, прямуєте до ліжка. Ви – ліброкубікулярист, якщо полюбляєте занурюватись у сюжет, занурюючись під ковдру, ласуючи жанровим смузі. Походить цей доволі складний термін від латинської, де liber – «книга» і cubiculum – «спальна кімната». На відміну від екрану мобільного телефону, книги не посилають синє світло в мозок і цим не шкодять та забезпечують нормальний перехід до дрімання. Це й шанс унаслідок побачити сон із героями книги, або можливість мозку спродукувати фанфік (від англ. fan fiction – фанатська творчість; вигадана розповідь за мотивами чинної історії: «до», «водночас» чи «після» подій). Можливо, це все літера «ф», але в цьому слові відчутно щось ніби фантастичне.
Та більш магічним здається процес, який ви точно могли спостерігати чи й самі практикували. Бібліомантія – передбачення майбутнього чи отримання відповідей за допомогою книг. «Ворожбити» ставлять питання в повітря і називають зовсім випадкові два числа: номер сторінки й рядка. «Чи зможу я прочитати своє цундоку?» Сторінка, рядок… Схрестивши пальці шукаю названі. «Ну, що то сказано, як хто робітний та здужає…» – каже «Лісова пісня» Лесі Українки. І ви спробуйте: на світі дуже мало бібліогностів – не всі пам’ятають найдрібніші деталі кожної сторінки прочитаного та знають усі книги.
Хоч яким би коротким не залишалось життя, корисно пробуджувати епіфанію – окрилене відчуття, нехай і не часте й завжди неочікуване – осяяння, нечуване розуміння, що тільки може огорнути вас і зрушити поступ. Треба тільки тримати в голові: це зерня сіє мистецтво.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.