“Українська літературна газета”, ч. 10 (353), жовтень 2023
ПРО КНИЖКУ НАТАЛКИ ФУРСИ «ВЕРНИГОРА»
Війна не оминула нікого – ні на фронті, ні у відносному тилу. Адже тилу як такого немає взагалі. Бо будь-якої миті в будь-якому куточку України може пролунати повітряна тривога, і небо почне падати на землю – ракетами, дронами, бомбами…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Останнім часом (після так званого широкомасштабного вторгнення) про війну написано багато – переважно віршів, бо хороша проза вимагає глибокого осмислення і узагальнення, а поети реагують на події безпосередньо, емоційно. Варто лише згадати слова Генріха Гейне: «Весь світ надірваний по самій середині. А серце поета — центр світу…. Через моє серце пройшла велика світова тріщина».
На жаль, не всі видані нині збірки «воєнних віршів» можна віднести до справжньої поезії. Часто це абияк заримовані рефлексії або агітки – добре, якщо написані щиро. Бо є й такі, які автори нещадно вичавлювали з себе – аби хоч щось написати на «задану» популярну тему. Ім’я їм легіон, але годі про них – час усе розставить по своїх місцях.
Поговорімо краще про справжню поезію, а точніше – про книжку «Вернигора» Наталки Фурси (Львів, «Видавництво Старого Лева», 2023). Збірка має 280 сторінок і містить вірші, написані після Вторгнення (з 2014 року) – вибухові вірші, що вирвалися з глибини душі, бо «…обійми мене, Горо, – час ставати вулканом або розсипатися на пісок». І йдеться в них не лише про війну, а й про перемогу любові над ненавистю, життя – над смертю, віри – над безнадією:
…Іменем ЗСУ
святиш свою любов –
щоби перемагала.
Наталчина поезія щира, ллється невимушено, вільно – навіть непомітно, яка величезна праця за цим стоїть (на це натякає тільки наявність під деякими віршами другої дати – коли авторка їх удосконалила). Ллється в ритмі серця, а коли серце збивається («…аж серце вистрибує із грудей – бо й там укриття нема»), – що ж, тоді й вірші гублять рими, стаючи верлібрами, але поезія від цього нічого не втрачає.
Наталчина поезія народна – вона говорить за всіх тих, хто позбавлений дару слова. Недарма в коментарях під її віршами читачі часто пишуть, що це – саме про них.
П’ють зі щастя біда й вина.
Пахне ружа і в трутнім зіллі.
У сусіда в дворі – труна,
а навпроти – цвіте весілля.
І ще:
тиша –
як після вибуху
страшно –
як перед боєм
в кожнім
надія випекла:
Боже
постій за мною
Наталка Фурса, як сама зазначає, прагне повернути таким звичним і навіть затертим поняттям, як віра, надія, любов, первісну свіжість – протерти шибку вікна, через яке ми дивимось на світ. Її поезія образна, яскрава, самобутня – ні з чиєю не сплутаєш: Вечір ночі позичив не меч, а щит. «Ніч до ранку об тишу точила голос», «…спечу з борошенця свого пиріг – з калиновим болем», «…бо враг Його любов’ю чобіт витер…
Присутні тут і філософські роздуми про життя та смерть, про сенс існування. Вони прості й глибокі, як народна мудрість, без спеціальних термінів, які зазвичай використовують, аби здаватися розумнішими:
Хрестяться вікна ґратами.
Плутають крок сандалі.
Інколи треба вмирати –
щоб жити далі.
Людина така маленька й беззахисна на своєму маленькому клаптику землі, під дахом, який щомиті може обрушитися на голову, під небом, яке перестало бути надійним:
Мабуть, добрим словам буде краще в чужих краях –
там, де тепло, бо тут – знову темно, і твердо, й гірко…
І я знову рятую не світ,
а сирітку «я»:
вона знову шукає гірку, а в гірці – нірку.»
Або:
«Час «Ч» переноситься на щодня,
час пік – на кожну годину.
Рости тигреням, полохке кошеня, – бо в лісі загинеш.
Але, навіть коли «Од мови лишилися вигуки і наказові слова. Од мене лишилась ознака одна, головна: жива», все одно природа бере своє: рани Землі затягуються, шрами заростають: «Ходить по саду Марія – сльози квіткам утирає».
Мені пощастило бути присутньою на презентації «Вернигори» Наталки Фурси у Львові, а саме в бібліотеці ім. Іваничука, що на площі Ринок, 9. Пощастило почути вірші в авторському виконанні. Керувала цим дійством наша єдина і неповторна Таня Пилипець. А як Наталка читала – аж мороз ішов поза шкірою!
Я ще тут. Ще живу, точніше –
п’ю життя, як дощі – трава.
Засиляю у вушко тиші
давні спомини про слова.
Часом вітер лихий і дужий:
дім гойдає, дашок зрива.
Засиляю у вушко душу:
згадуй, люба, і світ зшивай.
Презентації «Вернигори» відбулися також у Києві та Кракові. Книжка пішла у світ – побажаймо ж їй і її авторці високого польоту, достойних читачів і високих нагород.
P.S. Скажете, забагато цитат? Ні – замало! Якби моя воля – всю книжку процитувала б!
м. Львів
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.