"Некласне" видання творів Григора Тютюнника

 
 
Олексій Неживий
 
Коли тримаю в руках нове видання творів Григора Тютюнник не полишає хвилювання: чи не порушили видавці волі автора? Чи враховано при виборі  основного тексту останні текстологічні дослідження?
Назва цієї книжки Григора Тютюнника вибрана не випадково, адже талановита новела вивчається в 11 класі усіх загальноосвітніх навчальних закладів України й пропонується на ЗНО, отож може мати справді багатотисячну армію читачів. На це, мабуть, і сподівалися у видавництві «Знання», готуючи в серії «Класна література» книжку: Тютюнник Г.М. Три зозулі з поклоном: вибрані твори / Григір Тютюнник. – К.: Знання, 2015. – 180 с.
Спершу насторожили орфографічні помилки, наприклад, правопис частки не з дієсловами (нетакі на с.53), прийменника з іменником (вчорта на с.53). Але ці правописні правила вивчаються ще в початкових класах і випускники можуть сприймати їх як своєрідне мовне завдання.
Однак справжнє текстологічне віроломство вчинило видавництво «Знання», опублікувавши новелу „Три зозулі з поклоном” із давніми, ймовірно  цензурними втручаннями. Вперше цей літературний твір із насильницькими втручаннями до тексту друкувався на сторінках журналу „Ранок” (1977. – № 5. – С. 14 – 15). Відхилення від авторського тексту, на жаль, збереглися і в пізніших виданнях, навіть останніх років, наприклад: Тютюнник Григір. Холодна м’ята : Оповідання, повісті, твори для дітей / упоряд. і передм. П. Засенка. – К. : Укр. письменник, 2009. – 843 с.
Особливо видавництвом «Знання» допущено багато текстологічних помилок саме в літературному творі «Три зозулі з поклоном», що не сумісно із основним текстом. Це особливо стосується вставної новели, тобто листа каторжанина сталінських концтаборів.
«Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова вся, а  й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею – ні, не іній…
Більше не дивитимусь.
Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що,  буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі… А руки як не свої. Дерево тут хороше, у нашій  стороні з нього білі палати робили б. Але сире. Та й інструмент не той, що в мене був. Ти його ще не спродала? Як буде скрута – не жалій. Коли повернуся, на новий розживемось. Соню, аби ти знала, як хочеться вижити. Не  так– то й далеко я зайшов, та далеко вертатися [c.178]».
Здебільшого тут наявні зміни лексичного характеру, а для такого художника слова як Григір Тютюнник кожне слово мало неабияке художнє значення. До того ж відчутний насильницький характер редагування, що підтверджується конкретною метою: щонайперше позбавитися тих слів, які вказують на перебування головного героя в ув’язненні. Тому в тексті слова «ходила з передачею аж у Ромни»  змінено «ходила аж у Ромни» [c.177], «ложки хлопцям ріжу на дозвіллі» [c. 178] пропущено слово крадькома, а з виразу «це надворі було, не в бараці» стало «це надворі було» [с.178]. Речення «Він мені, мабуть, уже не пригодиться» теж набуло істотних змін: «Коли повернуся – на новий розживемось» [c.178].
До того ж у подібних виданнях класичної літератури має бути обов’язкове посилання, де вказано, за яким джерелом здійснюється передрук.
Про цензурно-редакторську сваволю за життя письменника, нестерпні умови в процесі підготовки книжки „Коріння” до друку читаємо в листі Григора Тютюнника від 31 січня 1978 р. до П. Т. Малєєва: „Оповідання („Кізоньку”) в журналі зняли з другої верстки. Цензура. Чиїсь руки дужче й дужче, жорстоко, чую, стискають мою шию. За кожним моїм рядком стежить чиєсь вандаляче око… Вибране уже півмісяця читають і перечитують у тій же цензурі. Звірили все з попередніми українськими виданнями, тепер звіряють з російськими книжками, шукають чогось. Тобі легко уявити тепер, як я себе почуваю. А ще ж треба і працювати: думати, відчувати, шукати душевної рівноваги, забуватися, щоб було слово і світло на папері”.
Текстологічний аналіз цього літературного твору дає можливість стверджувати, що за основний текст варто обрати варіант новели «Три зозулі з поклоном» за аудіоавтографом, що зберігався в особистому архіві фотохудожника з Лубен Володимира Білоуса. Першодрук у журналі «Українська література в загальноосвітній школі»  (2012. – № 12. – С. 5 – 9) «Проблема основного тексту творів Григора Тютюнника (новела «Три зозулі з поклоном»), який сумлінним видавцям треба брати до уваги для подальших публікацій.
 

№21 (183) 28 жовтня 2016