“Українська літературна газета”, ч. 10 (353), жовтень 2023
Писати такі історії дуже сумно…
Микола Кагарлицький (1937-2015) членом НСПУ став у 1985-му, а через 3 роки пішов на творчі хлібИ. Учитель, редактор, музико-, мистецтво- і літературознавець, перекладач, заслужений діяч мистецтв, лауреат премій ім. П.Чубинського, Д.Нитченка, К.Білокур.
Мав – як місію! – свою творчу дорогу розвідника-відкривача: писав про знаних і забутих світочів нашої культури. Одна за одною з’являлися книжки (загалом понад 10 видань його авторства): про Оксану Петрусенко, Катерину Білокур, Михайла Донця та ін. 30 років Кагарлицький збирав листи-перлини геніальної богданівської художниці і відкрив їх для світу. І його книжки про славетну богданівку стали справжньою сенсацією не лише для України.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
2009 року Богданівка висувала Миколу Феодосійовича на здобуття Національної премії імені Т. Шевченка…
Громадський діяч – запальний, пристрасний, вулкан енергії та дії, – саме завдяки його наполегливим старанням у Києві з’явилися вулиці: Івана Козловського, Михайла Гришка, Михайла Донця, Бориса Гмирі, Лариси Руденко, Катерини Білокур.
А скільки доклав душі й праці, аби Шевченківської премії були удостоєні Іван Гончар, Ніна Матвієнко, Леопольд Ященко!..
Син «ворога народу», Микола мав характер гордий, незалежний, не дуже спішив кланятися спілчанському та іншому начальству, а тим паче запобігати в нього уваги та ласки, тож набув негласної слави «дивака». Проте його – співучого, невтомного, чесного правдоруба – по-справжньому шанували багато письменників.
А кияни любили і навіть обожнювали Миколу за численні мистецькі вечори – здебільшого у Будинку вчителя, – надзвичайно цікаві й багатолюдні. На презентацію книжки про Оксану Петрусенко я прибігла перед самими початком – і не потрапила на неї: люду було так багато, що директорка закладу наказала перекрити вхід і молилась, аби не завалився другий поверх…
29 липня 1989 р. Микола біля Верховної Ради заступився за львівських хлопців, яких ОМОН пакував у заки, – і був жорстоко побитий. Могутній організм тоді витримав, хіба допікала велика моральна травма. Проте згодом пошкоджені нирки дали про себе знати, і останні роки життя письменник, терплячи страшні муки, мусив тричі на тиждень їздити на діаліз (транспортом забезпечували друзі – возили на процедуру). І була вже Жовтнева лікарня – остання…
Дружина Кагарлицького Ольга Зіновіївна – теж філолог. Добра й світла, як і він, але дуже непрактична. Вже хворіючи, Микола часто скрушно зітхав: «І що вона робитиме, як мене не стане?..» Мовби передчував.
Дуже тужила за чоловіком, пробувала займатись його величезним архівом, із великими зусиллями допрацювала й видала частину Миколиних рукописів – книжки про долю свого батька «Україна, батьку, в нас одна (Сповідь сина)» та про Михайла Донця (останню фінансувала Леся Ткач із Австралії). Перевидала кілька частин книжок про Катерину Білокур, додаючи нововіднайдені листи художниці.
А потім і зовсім розгубилась. Дітей подружжя не мало, проте друзів було багато. Всі пробували якось розрадити, підтримати Олю. А вона металась у ваганнях, весь час говорила-мріяла про музей у квартирі, хапалась то за одну пораду, то за іншу…
Та прийшов ковід, ошелешив-ізолював усіх. В Олі боліли ноги, допікала самота. І в цей час до неї пригорнулись «опікуни»: твердо обіцяли всіляку поміч та «обов’язково пам’ятник на могилі Миколи в Жулянах – уже й камінь купили» (а Оля цією ідеєю просто снила)…
Півріччя 2021-го – страшна темна сторінка. Почалась обережна обробка Олі: вже з квітня до неї не можна було ні прийти, ні додзвонитись – «опікуни» практично ізолювали її від світу. Київським союзянкам (Оля належала до Союзу українок) мовилося: «Прийшов – чи прийде – лікар», «Оля спить і не може взяти трубки», «Оля погано почувається»…
26 травня в неї день народження, але ніхто привітати і почути її голос не зміг. А 7 червня найнастирливішим Катерина Носенко (так представилась «опікунка») сказала, що Оля… раптом померла, кремована і вже похована…
Потім телефон «опікунки» зовсім відрубався. І мовчить донині…
…Війна поруйнувала наше життя і розметала по світах. Лише цьогорічного травня група союзянок спромоглась навідатись на Жулянський цвинтар, де колись поховали письменника Миколу Кагарлицького біля його мами. А дружину Олю?.. Де поховали її? Ні хрестів, які були раніше на могилах Миколи та його мами, ні табличок…
Знайти потрібну могилу допомогла директорка кладовища. На запитання, хто опікується цим сумним і таким занедбаним останнім прихистком Кагарлицьких, відповіла загадково: «Звертайтесь до нашого центрального офісу…» Хоча у цвинтарних талмудах обов’язково мусить бути запис про тих, хто робив поховання.
Спілка письменників негайно звернулась. Літо проминуло без відповіді. У вересні Спілка запит повторила. Від «Ритуальної служби «Спецкомбінат ПКПО» прийшла формальна відписка. Ще й нагадали, що «діяльність у галузі поховання базується, зокрема, на принципі конфіденційної інформації про померлого…». Але ж ми запитували про зовсім інше!
Отже, минає 8 років, як відійшов справді непересічний український письменник Микола Кагарлицький, і 2,5 роки, як покинула світ його Оля. Всі маєтності (київську двокімнатну квартиру й сільське родове обійстя) вона переписала «опікунам» – напевно ж, у нотаріуса і, сподіваємося, таки притомна. Афера? Схоже на те.
Що з архівом цього письменника та його великою бібліотекою – не відомо.
А запущена могила на Жулянському цвинтарі волає про, м’яко кажучи, неподобство! Бо ж ні совість, ні гріх у цьому світі ще ніхто не відміняв. І ті, хто лежить у могилі, просять-вимагають відповіді: «За що така непам’ять? І кому ж ми довірились?!!»
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.