“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023
РИВОК ДУМКИ
В житті ніхто не відає,
Що криє творча мить.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Шукати можна Індію, –
Америку відкрить!
(Віра Ворскло, з книжки «Лада»)
Це ж знати треба міроньку,
Адже в натхненну мить
Писати можна лірику, –
Пародію створить!
ПІДЖАХИ
Старі піджаки мої – ось піджачок невеличкий,
На рукаві його дві радзагонівські лички,
Надірваний ґудзик, а права кишеня в чорнилі…
….
Ось сірий піджак мій – зі знаком весільного торта…
….
А цей ось піджак для суботників лише хороший –
Вантажив цемент в ньому я…
Піджак найохайніший, строгий, в коричневу клітку –
Залишив учительський стіл свої мітки на ліктях.
(Михайло Пасічник,
«Українська літературна газета»
від 25 лютого 2022 р.)
Мої піджаки, я усіх вас люблю й пам’ятаю.
Я вас, як старі фотографії, перегортаю.
Ось сірий піджак – зі слідами весільного торта.
Оцей – для роботи, від нього смердить, як від чорта.
А цей – новорічний, іще видно розводи від «шуби»,
В оцього – подертий рукав, це чиїсь постаралися зуби.
Мої піджаки, я усіх вас як пам’ять лелію.
Ні в яку хімчистку я вас віднести не посмію!
Всі немов на підбір, славні й ситі трудами і днями!
Це ще я не хвалився своїми старими штанами…
СОПЛЯРІЙ
…Мене лікують,
Хворого на вірші.
(Віктор Лінник, із книжки
«Пшеничний пам’ятник»)
І, віршами невиліковно хворий,
Колись яскравим спалахом згорю.
(Ярослав Карпець,
газ. «Літературна Україна»
від 11 вересня 2021 р.)
Кого вони статистикою дурять?
Читачу, публікаціям не вір!
Від віршів двоє душ температурять?
А скільки тисяч дрищуть на папір?!
ЄДИНО ПРАВИЛЬНИЙ МЕТОД
батько мене навчив найважливішого:
перед тим як поґльобинувати взуття
його треба спочатку почистити
(Мирослав Лаюк, вірш «Ґльобин»,
із книжки «Метрофобія»)
досвід мене навчив найважливішого:
перед тим як вилитись у вірш
треба спочатку спустити штани
ХРЮННАТ
У осінньому саду
Яблука вишневі
Облетіли майже всі
Разом з павутинням…
(Тарас Федюк, із книжки
«Дві хвилини уваги»)
І садок вишневий біля школи,
Біля школи яблуневий цвіт…
(Дмитро Кремінь,
газ. «Літературна Україна»
від 27 травня 2010 р.)
У садку вишневім біля школи
Яблуневий цвіт – як диво з див!
Певно, це Тарас Федюк нашкодив:
Яблунь там вишневих насадив.
ПОМПОЗИЦІЯ
Як нам розмовляти із народом,
Подруго – поезіє моя?
(Олесь Лупій, з книжки «Майовість»)
Налий по другій, подруго Поезіє…
(Олександр Яровий, з книжки
«Небесна твердь»)
Поговори зі мною, друже вірш!
(Світлана Йовенко, з книжки
«Безсмертя ластівки»)
Налий по другій, подруго Поезіє,
Поговори зі мною, друже вірш,
Тоді свої римовані претензії
Я висловлю народу сміливіш!
ШКУРА
Сергійко Шкура любив мед. Але Шкуру не любили бджоли. Через це шкура Шкури часом страждала. Найчастіше – від господаря пасіки.
– Ну, чо ти ото прешся з ложкою до вуликів?! Думаєш, одкриєш вулик – і отак зразу меду набереш? – дивувався на всю вуличку пасічник, поганяючи хлоп’ятко принагідно висмикнутою з-під паркану лободиною до хати його батьків.
Там пасічник укотре пояснював ситуацію, вибачався за бджіл, батьки малого медолюба вкотре вибачалися за синочка, пригощали господаря пасіки медовухою й на тому до наступного разу все затихало.
Сергійко Шкура любив яблука. Але не миршавенькі, зі своїх двох прихатніх яблуньок, а з сусіднього фермерського господарства. Через те шкура Шкури часом страждала. І не так від сторожа саду, як через об’єктивні обставини.
– Ну, чого ти туди поліз? Попросив би – я б тобі сам тих яблук нарвав! – бурчав сторож, виводячи малого за ворота саду.
– Та так неціка-аво… – хлипав Сергійко, припадаючи на ліву ногу.
– А мати подерту холошу й подряпаний штахетиною зад – цікаво? – не виходив сторож із дива. – Добре хоч собака був на цепу!
Сергій Шкура любив дівчат. Але Шкуру не любили хлопці тих дівчат. Через те частенько страждала не тільки Шкурина шкура, а й м’які тканини, а часом навіть кістки.
Війни Сергій Шкура не любив ні в якому вигляді. Але Шкуру любив військкомат. Через те шкура Шкури… Ну, ви розумієте. Я оце був у нього в шпиталі. Він має твердий намір підлатати свою шкуру і якнайшвидше повернутися в стрій та бити в шкуру ворога, аби побільше було «хароших русскіх». Бо, як він каже, «хароший русскій» – це той, якого не видно в тепловізор. Це Сергіїв шкурний інтерес.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.