“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023
ДУША КРИЧАЛА З ВІДЧАЮ І БОЛЮ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Читаючи записник Ірини Родченко жінки-«насінинки» «ЦІЛУЮ НЕБЕСА», просто самому і не скажеш, якою мовою хочеться заговорити, закричати чи заплакати. Отак би прикував тих, хто затіяв цю світову бойню, розіп’явши їм руки до стіни, і читав би цей текст, доки б вони… доки б! Цей страшний літопис болю, часопис крику людської душі поставив би перед відповідальністю за одну людину весь світ, якби тільки той світ не спостерігав за тим, що роблять варвари (у чому він – світ! – інколи зізнається сам), а пройнявся всім болем, який принесла людині війна!
У відчаї авторка не обирала жанру – у відчаї жанр один – відчай! І я, читаючи рукопис, сам часто спинявся і кусав губи, щоб не допустити сліз (хай простять мені Вищі Сили!).
Ірина не підбирала сюжетів, не підшукувала дат чи територій – вона писала, як дихала: душа кричала з відчаю і болю.
Я – зернинка.
Насінинка.
Макове зернятко…
Шпилівки рідної зоринка.
Землі родючої барвника…
Срібнокрилая вітринка.
Ясної райської землі.
Так, згарячу, у відчаї вона заявляє себе (і кожну людину!) у цьому світі.
А тоді бурею, і громом, і огнем – усім, що ворог обрушив на кожну людину, вибухає так, що ця трагедія накриває тебе всього. А за тобою й весь народ. А тому й іде список усіх її ближніх людей, усіх, чия доля їй не байдужа, а за тим і всього людства. Можливо, й підсвідомий, але це абсолютно новий художній прийом змалювання безміру трагедії і він, мабуть, знайде свій розвиток, своє продовження в майбутньому, що залишить в історії багато конкретних постатей. Можливо.
Але вражає і своєрідна документальність відчаю і віри в себе окремої людини. Ось «Спроба самоіронії в укритті»:
Оголошено тривогу.
Знов думки летять до Бога.
Хто? Хто?
Чи буду жити?
Бачить очі голубі?
…Знов сповідуюсь Тобі!»
І далі:
Таких, як я, немає на планеті,
Де кожен має право на життя.
Хтось для молитви, хтось – для науки.
А хтось енергію пульсарів розсипа.
Це – я.
Таких, як я, більше нема!
Дивуєшся. Але не сумніваєшся: нема! І згоджуєшся без вагання, хоч і пам’ятаєш, скільки разів сперечався раніше навколо того, чи правда, що кожна людина – єдина у світі!
Все письмо цієї праці таке, з яким не можна сперечатися, його не можна правити – його можна сприйняти повністю, або повністю не сприйняти (це якщо ти не допускаєш, що все світі колись народжується вперше, а отже й такий жанр письмо можливо оце саме і явився на світ).
Проте і в такому жанрі в Ірини Родченко знаходить така поезія, якою вона жила й раніш – вільний вірш. Ось «Молитва за Бахмут»:
Вогонь пекучий люто все спалив:
Оселю, мрію світлого чекання.
Лукаво, згубно, люто спопелив
Промінчик Божий світлого бажання.
Так тяжко, темно і пустельно.
Все знищено… Все втрачено…
І чорний дим запеленав стежину радості
повернення до дому рідного.
І саме така поезія органічно вплітається в такий стихійний текст, де запечена і любов, і жаль, і відчай, збурені таким дійством довкруг! І саме в такій поезії так чисто бринять отакі рядки:
У нерівній борні встала горда країна
Боронити свій дім. Захищати життя.
Об’єдналась родина. Вкраїнська. Єдина.
За свободу свою! За своє майбуття!
Ці слова вже стали піснею. А пісня, справжня пісня, завжди летить у народ.
Хай понесе вона до людей усе, чим у любові, у відчаї, у мужності нашого часу цвіте душа Ірини Родченко – нашої Ірочки!
І найближчим часом забудеться все, про що вона кричала в такому відчаї!
Михайло ШЕВЧЕНКО, поет, заслужений діяч мистецтв України
МИ – УКРАЇНЦІ
Немає значення,
хто ви –
кадирівці,
а чи буряти,
а чи рашисти
матюкливі…
Ви всі прийшли
нас убивати!
За що?
Раби ви –
сатани.
Ви – виродки його рогаті.
Ми вас здолаєм все одно:
Господарі ми
в рідній хаті.
А хто ви, зайди,
нам скажіть?!
Раби з болота!
…Ніхто в нас
не одніме волю.
Війна.
Велика йде війна.
Всі Перемоги
вершать долю.
Нам важко. Тяжко.
Горя ми
вже напились
по самі вінця…
Але на те ми
й Українці,
щоб нечисть
ницу подолати.
ЗА ЩО?
І коли лихослів’я гнівливе
Одержимістю сипле в лице,
Злістю й осудом розпинає
Лиш за те, що у світі я є.
Знов канонада
ворожа
гримить.
Знову для думки
з’явилася
мить.
Думки гіркої,
Їй я не рада:
Злістю і осудом дихає
зрада.
Зрада –
Голгофа.
Люта.
Страшна.
Всіх на землі
розпинає
вона.
Люди у відчаї.
Люди не знають
За що Україну
орда розпинає?!
НАСТУПНА МИТЬ
Наступний дощ,
Наступний вітер,
сонце,
весни…
Наступний ранок,
день
і надвечір’я…
Наступна мить – серцебиття!
Без тебе – не життя.
Удвох ми – сяйво почуття,
яке ординцям
не згасити…
- Наступна мить –
Це все моє життя –
Сьогодні. П’ятий день
Кривавої війни.
ВЕСЛА РОКІВ
Сама собі під гуркіт канонади…
Веслом роки перехлюпочу.
Сказати: «Дякую» вам хочу!
За те, що страх переборола.
За те, що я звернула гори.
Плекала мрію золоту.
Дорогу мала. І мету.
І людям щедро їх несла!
І квітла піснею яса…
Роки. Роки.
Я вам вклоняюсь.
Сама собою залишаюсь.
І прийме Вічність, і віки –
Як квіти – всі мої роки!
…Веслом роки перехлюпочу.
Війна іде. Я жити хочу!
Вас зустрічать. Нові роки!
І мати радісні думки.
Як всі, я жити в мирі хочу. \
…Веслом роки перехлюпочу.
Відсію страх. Печалі змию.
Знов людям принесу надію
На Перемогу золоту.
Не відступлю в лиху годину.
Ані на мить не розгублюся.
За Світло день і ніч молюся.
…Усім страхам
Кажу я: «Ні!»
Ми переможем в цій війні.
І човен мій –
на бистрині…
ЖИТТЯ ТРИВАЄ
Солоними слізьми загою вирви ран.
Цілющим словом мрії воскрешу.
Блаженну мить життя перстами освячу…
Дороги болем скривдила війна.
Осиротілі мрії у мовчанні тиші…
У бомбосховищі дитинку хтось колише.
Сирена виє.
А життя трива!
Раз Бог в війну дитинку посила –
Він вірить в нас!
Ми з ним – перемагаєм
І біль, і страх,
І фейкові погрози…
Молитвою сприяєм Перемозі!
ЄДИНОМУ
Молюсь за тебе день і ніч!
Мій вірний, мужній охоронцю!
Коли за тебе я молюсь –
Душа моя – в обіймах Сонця…
БУТИ ПОЧУТОЮ
Бути почутою тобою.
Бути почутою струною.
Бути почутою у Всесвіті
Молочнім,
Світлім,
Росянім,
МОЇМ.
Почутою,
зігрітою,
коханою
На всі часи,
віки,
роки,
хвилини,
дні…
Бути.
Собою бути.
Для тебе бути всім.
І від щастя просто забути,
Що днів у тижні – сім.
Що ти – на фронті.
Я – одна.
Гартує
почуття
війна…
Я – СВІТ
Я волею – вільна.
Зорею – зорійна.
Світлом – сонцесяйна.
Водою – живильна.
Я – гнітик свічі.
Оберіг – для душі.
Я – ніченька мрійна.
Я – світ твій.
Ти – мій.
Ми вистоїм, виживем –
Щоб не було.
Нас світло з тобою
В житті цім звело!
ДО ТЕБЕ ХМАРКОЮ ПЛИВУ
Ми переможемо чуму!
Найкращі встали вже до бою…
А серце запеклось:
Чому?
Нам випала війна?
З тобою розлучили ці сирени?
Невже я досі ще живу?..
Жду меседжа – з передової.
До тебе, рідний сину, хмаркою пливу…
СИРЕНА ВИЄ
Біжу до лісу сховатися від світу,
в якому гнів, агресія і злість.
Спішу до річки, щоб роздивитися
в гнучкому молодому очереті
гніздо бугайчика*…
Біжу містком веселки, щоб
просити Небо… захистити нас.
Біжу.
Лечу.
Кричу.
Благаю.
Почуй, Всевишній Боже!
Я прошу.
Почуй мене!
Почуй!
Спаси. Помилуй нас.
І зупини цей час:
Війну!
* Пташка, що вміє бути невидимою. Дуже потайний і обережний птах.
ПОЛЕ ВОЛОШКОВЕ
Засію небо полем волошковим.
Усі дороги я з’єднаю ув одну.
Очищу їх і освячу молитвою до неба.
Моє життя – з тобою і для тебе.
Моя найкраща, Мамо-Україно!
В буремний час для тебе я живу!
…А поле ніжне, волошкове
Засію неньці – із любові!
НЕ ВПАДУ
Написано в укритті
станції метро «Голосіївська»
Не стану на коліна попри зливи люті.
Не стану на коліна попри лід слизький.
Не заблукаю у пітьмі.
В пустелі не згорю.
Я замовчу сльозу…
Не стану на коліна, не впаду,
Бо я змужніла,
Я світлом сповнена Христа.
У Вічність принесу святі чесноти віри й честі.
По хвилях йтиму.
Із засмаглим сонцем світ зігрію.
У Вічності Людиною залишусь…
ЖАДАНА МИТЬ
Під звук сирен творю свою молитву.
І Слово шукаю – гостріше за бритву.
І ненависть чорна шепоче прокляття:
Своїми руками убила б я ката!
За Бучу.
Гостомель.
Ірпінь.
Мощун.
Мотижин.
Скибин.
Горенку.
Димерку.
Бородянку.
Макарів…
За сонце, що нині в імлі.
Не рашки – це
демони
нині
на нашій
землі!
Як знищити їх? –
запитую в Бога.
Любов’ю до Світла.
Очищенням душі
Твори повсякчас Перемогу!
Моя щира молитва за
Бучу.
Гостомель.
Ірпінь.
Мощун.
Мотижин.
Скибин.
Горенку.
Димерку.
Бородянку.
Макарів…
За сонце, що нині в імлі.
ОСТРІВЕЦЬ ЖИТТЯ
Душа країни у руїнах чорної пітьми.
Душа пустельна, як струмки,
річки й озера
без води…
Холодний струмінь смутку
пронизав закатовані серця.
Перегукуються
у паралельних вимірах
невинні душі.
Бахмут.
Соледар.
Херсон.
Харків.
Шахтарське.
Мар’їнка.
Лиман.
Авдіївка.
Рубіжне.
Сватове.
Кремінна.
Білогорівка.
Маріуполь.
Красногорівка.
Куп’янськ.
Ягідне.
Берхівка.
Покровське.
Опитне.
Ясинувата.
Вугледар.
Гусарівка.
Балаклія.
Великий Рогачик.
Нова Каховка.
Нікополь.
Лисичанськ.
Чорнобаївка.
Первомайськ.
Курахове…
Кров холоне від свавілля,
від наруги,
зла…
Найтемніша ніч…
Найчорніший день…
Колесо життя призупинено.
Не забудемо!
Не пробачимо!
Боже, захисти,
відведи біду,
сили дай.
Відродити:
Бахмут.
Соледар.
Херсон.
Харків.
Шахтарське.
Мар’їнку.
Лиман.
Авдіївку.
Рубіжне.
Сватове.
Кремінну.
Білогорівку.
Маріуполь.
Красногорівку.
Куп’янськ.
Ягідне.
Берхівку.
Покровське.
Опитне.
Ясинувату.
Вугледар.
Гусарівку.
Балаклію.
Великий Рогачик.
Нову Каховку.
Нікополь.
Лисичанськ.
Чорнобаївку.
Первомайськ.
Курахове…
Божі острівця життя.
ЦІЛУЮ НЕБЕСА
Затьохкали сердечні струни
променем ранковим.
З душі злітають –
мов із гнізда пташа.
Моя мелодія летить
увись безмежжя синьокрилого…
Цілую небеса –
в них погляд милого…
Цілую небеса –
вони завжди високі.
І знають лиш вони,
що ти – мій Сокіл!
Під Бахмутом,
під Куп’янськом,
мій Сокіл сизокрилий.
Цілую небеса, прошу для тебе сили.
Мій соколе!
Мій милий захиснику, сміливий.
Любов’ю до Вкраїни –
Ми – рівні.
Ми – щасливі.
Із битви, мій коханий, ти вернешся, я знаю.
Цілую небеса, що нас обох тримають.
Цілую небеса.
Цілую небеса!
Редакція «Української літературної газети» дякує шановній Ірині Родченко за фінансову пожертву для газети.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.