“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023
ДЕ!?
Скажена яка веремія –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тікає з-під ніг опертя,
Зійшла із ікони Марія,
Притисла до себе дитя.
І нікуди страх їй сховати,
Нове покоління гряде
І буде свій храм будувати –
На крові, на згарищі… Де!?
ПЕЙЗАЖ З ВІКНА
Під вікном синичі пересвисти,
Вигляну – і диво: сніг лежить!
Скільки треба мати йому хисту,
Білий світ щоб так заворожить;
Від землі до неба розчиниться,
Вибілити хмурі вітражі,
Вчора нашорошеним синичкам
Дарувать космічні віражі.
П’ЯТА КОЛОНА
Хто це сичить, що аж бризкає слина,
Хто це сьогодні з Іудою в змові?
Це малороси твої, Україно,
Хочуть для тебе москальської мови
Їм аплодують «братики старші»,
Ждуть-не діждуться хохлів до полону…
Знову на марші (спішить до паРаші!)
П’ я т а к о л о н а! П’яна колона.
ОСТАННЯ ВІЙНА
Воїнам УПА і ВВВ – живим
і полеглим, їхнім дітям і внукам..
Тут обеліски, там хрести… Колишні вої.
Поміж cобою вороги, комусь – герої.
Була війна і по серцях
пройшла шрапнеллю,
Ті захищали зло від зла, ті – рідну землю.
Ті віддали життя за мир, а ці – за волю…
Одна земля їх прийняла, одні в нас болі.
Коли ж закінчиться вона і чи остання?
Не перемоги хочу я, а покаяння.
ПУТИВЛЬ
Пам’яті О. Педяша
У древньому Путивлі глупа ніч –
Одна із тих, що сни дарує віщі.
А ми по місту, не зімкнувши віч,
Блукаємо… Сашко читає вірші.
Він їх читав – навіщо й ліхтарі,
Слова палахкотіли так яскраво,
Що на валу – о тій нічній порі –
Я бачив, як голосить Ярославна.Лілея
Благословився світ зорею,
Торкнувся пензликом ріки.
В широкій заводі лілея
Заворушила пелюстки.
О, як вона їх розтуляє,
Немов цілує хто її
І красномовніш промовляє,
Аніж усі слова мої.
КРИМСЬКИЙ ЕТЮД
Останні проблиски проміння
З-за гір ковзнули навмання.
Приємна прохолодь вечірня
Цикад зі шпарок виганя.
Защебетали їхні хори,
Вступивши з тишею в двобій,
Мов суходіл і навіть гори
Заполонив морський прибій.
Музика життя
Передосіннє колосіння,
Передзимове передзвоння,
Передвесняне воскресіння –
Грози травневої озоння…
Живу від дива і до дива,
Життя мина, а я не звикну:
Невже ця музика – зрадлива,
Невже колись вона затихне?
НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ
Отча земле моя, недоспівана пісне
Про бездонну блакить і роздольні поля,
Я її доспівав би, та знову зловісно
Двоголовий орел над тобою кружля.
Він кружляє, лишаючи смерть і руїну,
Серце плаче, забувши найкращі слова…
Але ми переможемо і неодмінно!
Як не встигну – онук мій все’дно доспіва.
БАЛАДА ПРО МІФ
Пам’яті М. І. Френкеля –
викладача Сумського педінс-
титуту, який підтримував,
що я пишу вірші рідною
мовою. У 80-х роках він
виїхав до Ізраїлю.
1.
Дивним здавалось начало,
Вухо вловило той збіг
Літерки ініціалів
Чітко вписалися в міф.
2.
Січень втопав у заметах,
Лащивсь морозом до рук,
Йшов я у гості – студентик –
До кандидата наук…
Кралися сутінки сірі
В білі обійми зими.
Вірив: зайду до квартири –
Люстри, паркет, килими.
Зліва залишився ринок,
Прямо – козацький узвіз,
Сквер обігнув і будинок,
В двір завернув і під’їзд.
Швидко до нього пірнаю.
Темрява… Десь в глибині
Світло скупе вирізняє
Двері не надто щільні.
Осліп намацую сходи
(Стогне їх видих і вдих).
Ще й не піднявсь, а господар
Ніби чекав біля них.
«Друже, нарешті! Напевне,
Не врятував і кожух?
Чесно, сьогодні і в мене
Теж холодрига, скажу.
Прошу, заходь, не спіткнися,
Не потривож цей затор».
Глянув: книжкові полиці
Через увесь коридор.
Капа в кутку батарея,
Лампочка гола вгорі…
«Господи, – вирвалось, – де я!?
Чую: «В монастирі.
Та не возися з кожухом,
Кинь його там – під вікном!
Душу зігріємо духом,
Тіло – домашнім вином
Це у житті не найгірше,
Краще до столу сідай.
Перш, ніж ми вип’єм за вірші,
«Батька» свого прочитай».
Довго ми ще говорили,
Більше про ямб і хорей,
Я, українець безкрилий,
І невгамовний єврей.
Ні, ми якраз не хміліли,
Рідних вождів не кляли,
Ми тільки тіло зігріли,
Душу свою почали.
А як дійшли до площини
Там, де словам не до рим:
«Тут не моя Батьківщина. –
Тричі мені повторив.
Все на словах в ній красиво,
Гасла – мов райдужні сни!
Де тільки брати нам сили
Думати так, як вони.
В нас є одне тільки право:
Слухать з трибуни слова…
Міф – про щасливу державу,
Міф – про свободу й права!..
4.
Тепло душі, а чи терпко,
Натроє ніби роздер.
Марк Ізідорович Френкель,
Що вам не йметься тепер?
Чому донині тим духом
Віє мені звідтіля?
Знаю, що стала вам пухом
Обітована земля.
Пам’яті в’ється вервечка,
Згадую очі сумні…
Став мені міфом той вечір,
Міфом ви стали й самі.
1977, 2006
с. Миколаївка, м. Суми.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.