“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023
1.
Ще не прочитавши третю книгу безцінних записів Романа Киселюка «з народних уст», я вже мав бажання, аби з’явилася наступна. І далі. Доки вистачить зібраного «за власним бажанням» матеріалу. На щастя, це збіглося з намірами автора. Зрештою, я і після перших двох ошатних томиків збагнув, що назване мною похапцем «матеріалом», є насправді невичерпною криницею. До неї ще дуже давно Роман підійшов не з цікавості, а з потреби втолити спрагу. Змалку цікавила його, як і всіх нас, міфологія наша, демонологія, а тут трішки йнакше. Хто б не «озвучував» найзліших духів і добрих духів, навряд чи викличе він довіру, бо навіть добрий чугайстер, роздираючи лісну – така от карма в нього – невідомо, чи виголошує суворий вирок. Які слова вживає? В якому порядку?
А плинета і, яка (який? яке?) перейде вам дорогу, не доведи Господи, в несподіваному місці, мабуть, і не треба слів– від страху кожному не тільки уста заціпить, із арідником також будуть проблеми, не говорячи вже про мару, навіть про босорканю, а золотоволосу нявку хтось би й вислухав… У всякому разі, «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, більше пів століття тому екранізовані Сергієм Параджановим, відомі по всьому світу.
А спрагу можна втамувати водою із тих джерел, до яких упродовж віків підходять щодня ті, що назвали злих і добрих духів, а вірили в Бога Живого. Його до першого Пришестя виражало Сонце Ясне, різдво якого в їхніх душах збіглося з Різдвом Ісуса Христа. Про це переконливо і захоплююче розповів URBI ET ORBl у своєму дивовижному романі «Дідо Иванчік» гуцул із села ГОлови Петро Шекерик-Доників. У першій половині двадцятого віку.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
2.
Петро Шекерєк (так по-гуцульськи) також не знав, як розмовляє нечиста сила, але мову мольфарів знав. На той час багатющий арсенал («засоби впливу») карпатських чаклунів був уже відомий не тільки збирачам фолкльору, але й зацікавленим читачам публікацій цих пошуків. Тож автор «Діда Иванчіка» познайомив сучасників і вже нащадків із тодішніми мольфарями – людьми із плоті і крові. Їхні складнющі стосунки з краянами, а особливо між собою – нинішні «бої екстрасенсів», звісно, програють у зіставленні. Чого варті хоч би опубліковані у першій книзі прокльони! Наскільки вони функціональні саме нині?
Опублікував славний Шекерєк і понад сотню оповідок про опришків – більшість зачислимо також до художньої літератури. І колоритні записи гуцульських набутків підчас релігійних свят (за календарем) теж – маємо у висліді широкоформатну картину.
Але попри все – це не є гуцульська епопея, а хотілось би саме її – неповторної симфонії карпатського життя-буття у всьому розмаїтті характерів і пригод – того, що не повториться ніколи і ніде – у жодному часі на жодній планеті. Можна, безперечно, замість гуцулів поставити лемків чи бойків – будь-кого у цій юдолі, але тільки не без музики. У нашому з Романом Киселюком випадку це буде гуцульська музика. Звісно, що й не без мольфарів, чортів та опришків, але насамперед – з маленькою дівчинкою біля маленької карпатської церкви, де щойно святили паску черешневим цвітом. І також не без суворого чоловічого обличчя, у зморшці якого тої миті котиться сльоза. Бо гуцули перемовлялися не ідіомами і численними народними афоризмами, але і ними теж, і ті ніколи не холонучі зблиски нашого мовлення хай би супроводжували кожного до могили (і нас, і наших ворогів), по-різному зриваючись із кожних уст…
3.
У назві третьої книги є «радість». Можливо, комусь дисонансним виглядатиме сьогодні, коли ми переживаємо трагічні миті надто часто, бо надто дорого доводиться платити за нашу свободу, за саме наше перебування під небом, бо не москалям, звісно, вирішувати, кому тут жити. На гадку приходять незабутні кадри із незабутнього фільму «Білий птах з чорною ознакою», коли на дарабі, яка в середині минулого століття несе нашим Черемошем нашого месника, і він каже: «Я ґазда в цих горах!»
І РАДІСТЬ як один із дарів ДУХА СВЯТОГО ніхто ніколи не зможе у нас відібрати.
Не дамо!
Хочеться вірити, що ми (у будь-якій українській версії) дочекаємося своєї епопеї. Щодо гуцулів, то ми вже знаємо, як вони (герої того твору) спілкуватимуться. Тут нам допомагає (повторюю: і продовжуватиме) Роман Киселюк. Сам він нещодавно зізнався, що його вже переслідують різні голоси. Більше того – йому вже сняться ці голоси. Як це? – важко сказати, але ще важче не повірити.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.