“Українська літературна газета”, ч. 8 (352), серпень 2023
Андрій Демиденко. «Київський зошит»
Iнтерес до книги починається з iм’я її автора. Так би мовити, класика жанру. Збiрка «Київський зошит» – це майже 100 оригiнальних вiршiв i 2 фiлософськi поеми єдиного (неколективного) автора про наш стольний град Київ. Уже одне це засвiдчує унiкальнiсть i безпрецедентнiсть цього знакового i очiкуваного видання, не кажучи вже за його поетичнi вiдкриття i художньо-iсторичну значимiсть.
Київ – прима-любов поета! Особливу трепетнiсть i порив викликають його глибокi небеса – священнi, зворушливi, поетичнi. Поет тут в ударi. Вiн вiдкритий i натхненний:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Київські небеса!
Вас люблю, коли ви над Дніпром.
Коли ви у шовковім зеніті.
Я люблю, коли ви після гроз.
І коли ви в салютах блакиті!
«Київські небеса»
Тема магiї київських небес для Андрiя Демиденка невичерпна, вона окрилено зринає знову в його програмному вiршi «Вiчний Київ», де митець молитовно освiдчується в любовi, занурюючись уявою у їх дзвiнку височiнь:
У небесах твоїх така замрія.
Крізь лебединий цвіт іду, немов пливу.
Який же ти бентежний, зоре-Київ,
Я кличу знов тебе на рандеву!
«Вічний Київ»
Поет наснажливо бачить і чує як
Чуприниться вітер
І баркароляться трави…
Соло й хорали! –
Усе веде
Свою мелодію.
«Ранок»
Мимоволi пiд впливом цих витончених рядкiв зринули в пам’ятi поетичнi розчулення творця «Сонячних кларнетiв» i я вiдчув їх поетичну спорiдненiсть:
Слухаю мелодію
Хмар, озер та вітру.
Я бриню, як струни
Степу, хмар та вітру.
Тодi, на зорi нацiонального вiдродження, душа молодого поета величально пiднялася до київських небес на музичних хвилях космiчного оркестру. Гадаю, i на нашого сучасника Андрiя Демиденка благодатно нахлинула поетична мелодiя, напоєна музикою високих сфер, у яку вслухався i Павло Тичина – цей провiсник грози нацiонального вiдродження i духовного омолодження нацii:
Вогнем схопився Київ
У творчій високости! –
Так закоханий «в хмари й музику» молодий Тичина вiдкриває себе, свою душу Києву, втiшаючись золотим гомоном вiльного i дужого народу.
Баркарольний i також грозовий Андрiй Демиденко теж своїми креативними одкровеннями рiдному мiсту здiйснює своєрiдне поетичне паломництво до священного Києва – колиски схiдноєвропейського християнства i української цивiлiзацiї. Зачудований «солов’їним свiтком на кручах Днiпра» поет завдяки талановитому образному слову зумiв покнязювати в Києвi, спiвпереживаючи його iсторичну долю.
Водночас Андрiй Демиденко емоцiйно чутливо сприймає в новочасi подiї, такi як Чорнобильська катастрофа, Помаранчева революцiя, Революцiя Гiдностi…
Може, з тужних днів і дат
Вернемося колись…
Крізь підлогу наших хат
Проростає ліс.
«Чорнобиль. ХХІ вік»
Я – на Майдані.
Це сьогодні мій фронт.
І анфас,
І у профіль
Я – вкраїнський народ!
«Я – на Майдані»
Iз нуртуючих поезiй, безпосередньо освячених спiвпереживанням недавнiх подiй, учасником або свiдком яких був сам поет, виростає панорамно-iсторична картина бурхливого суспiльно-полiтичного життя нинiшнього Києва та динамiчної громадянської активностi сучасного українства.
Київ для поета феноменально важливий орiєнтир – як власного творчого призначення i громадянського покликання, так i українства в цiлому.
Вiчний Київ – визначальний духовний стимул для глибоких iнтерпретацiй iсторичної мiсiї столицi Київської Русi та долi українського народу. Тому поет i прагне «вжитися», втiлитися в його образ:
Я – Київ.
Моя корона – Софія!
…
Відімкну журавлиним ключем
Я ворота свої Золотії.
«Я – Київ»
Очима п’ю
Твої зелені акварелі.
Де дзвін віків.
Й Богдан розкриливсь на коні!
«Вічний Київ»
Андрiй Демиденко повноцiнно творчо живе як в нинiшньому, так i в часах минулих, iсторично вкарбованих i значимих у судьбi свого кревного народу. Час набирає в його пам’ятних поезiях безперервностi, нерозривної єдностi епох, хоча домiнантою, поза сумнiвом, виступає час його – творця i патрiота України. Адже вiн образно «озирається» в минуле вiчного мiста крiзь призму сьогодення, осмислюючи його актуальну сутнiсть.
Живий i захоплюючий лiтопис переживань нацiональної iсторiї, iсторiї самого Києва твориться поетом через особистiсне сприйняття iсторико-культурних кодiв, духовних символiв та топонiмiчних знакiв. Це гора Щекавиця, рiчка Либiдь, Золотi Ворота, Свята Софiя, Андрiївський узвiз, Хрещатик, Михайлiвський собор, Подiл, Голосiєво, Пуща-Водиця, Солом’янськi дуби, Гiдропарк, фунiкулер, Бесарабка, Оболонь, Майдан, Марiїнський палац, пам’ятник Шевченку, Сковородi…
Андрiй Демиденко дуже майстерно опановує своїми поетичними рефлексiями столичний культурно-духовний простiр, його поезiя всуцiль просотана образами i музикою, яку поет вловлює в духовнiй пульсацiї Києва – непорушному символу кiлькатисячного буття українського народу:
О, Києве славний, билинний і мрійний,
Солов’їний наш світку на кручах Дніпра.
Ти – матір міст руських!
Ти – серце Вкраїни!
Ти сонячна пристань
Любові й добра.
«О, Києве славний, билинний і мрійний»
Хвилюючий лiричний герой Андрiя Демиденка вдихає свiт, вiдчуває його гармонiю i дисонанси. Вiн бачить, як «на нiчному небесному возi зорянiють чумацькi пiснi». Пристрасно насолоджується сповiдями київських солов’їв – цих «двохкрилих Моцартiв мелодiй». Скорботно вклоняється Свiчi Голодомору:
Поле моєї Пам’яті –
Я прошу берегти.
Поле моєї Пам’яті –
Не перейти. Не переплисти!..
«Я – Україна»
Серцем i болем вслухається в реквiєм бiля Вiчного вогню:
І до тих пір загиблі будуть жити,
І доти вдовам ніч писатиме листи.
«Біля Вічного вогню»
Вдивляється з подивом i захопленням у невагомий танок снiжинок:
Гарцюють сніжинки
У білім екстазі,
Гортають завії
Білі псалми.
«Київські білі псалми»
Всiм обширом душi освiдчується в любовi своєму духовному наставнику великому Дмитру Гнатюку, свiточам слова – Лесi Українцi, Павлу Тичинi, Максиму Рильському, Андрiю Малишку, Iвану Драчу, чиї слiди i до тепер – на київських вулицях, бульварах i площах…
Андрiй Демиденко в своїй поетичнiй творчостi смiливо йде на змiну ритму, на нарощення образiв-символiв, завдяки цьому його поезiя набуває новизни, нових смислових значень i непередбачуваних вiдтiнкiв. Тому вона улюблена, потужно дихає, живе, вкарбовується в серце i час. Її вiдчуваєш в собi. В поетичнiй насиченiй палiтрi Андрiя Демиденка поезiя i фiлософiя завжди нероздiльнi:
Дуби – валторнами.
Берізки – арфами.
Сосновий бір – скрипалів унісон.
Їхня музика міниться барвами.
В них талант, як веселка з небесних вікон.
«Оркестр природи»
На лiтературно-музичнiй картi нашої держави iм’я поета Андрiя Демиденка, який духовно творить українця-патрiота i зворушує Україну, естетично виразно i публiчно, яскраво й продуктивно утвердилося. I немає потреби повнiстю розгортати урочистий сувiй уславлень i високих пошанувань цього надзвичайного i рiдкiсного поета-фiлософа, поета-лiрика, поета-пiсняра – їх вiн здобув чистим золотом свого таланту. Андрiй Демиденко по праву тричi народний: народний артист України, народний поет України, народний Посол України. А ще заслужений дiяч мистецтв України, нагороджений кiлькома орденами Ярослава Мудрого, повний кавалер орденiв «За заслуги» та двох Святого Володимира, володар мiжнародних Гран-прi. Лауреат Народної премiї України iменi Тараса Шевченка, багатьох авторитетних мiжнародних лiтературних i мистецьких премiй. Чи не найсвiжiша – висока Мiжнародна лiтературна премiя iменi Джека Лондона (США) за 2021 рiк.
Та я зупиняю цей благородний перелiк, хоча маю нагадати, що Андрiй Демиденко – професор, вчений-українознавець, фольклорист, новелiст, перекладач, сценарист…
Що ж забезпечило йому таке велике визнання i широку популярнiсть, глядацьку i читацьку сердечну прихильнiсть, народну любов? Насамперед пiсня. Колосальнi улюбленi пiснi на його надихаючi поезiї, завдяки яким його iм’я звучить в багатьох країнах. А головне, музика його поезiй звучить пiд київськими небесами, в самому серцi України, в серцях мiльйонiв киян. Тому «Гiмн Музицi» в книзi уславленого поета з’явився не випадково.
Адже за своєю сутнiстю Київ сам є гiмном Музики – iсторичної, духовної, волелюбної. I постає вiн у поета могутньо, схвильовано, грандiозно, планетарно i сповiдально автобiографiчно:
О, Музико свята! – мiй нiжний океан.
Моя любов. Моє життя. Мої вiтрила.
О, скiльки раз зцiляла душi ти вiд ран…
О, Музико свята. Ти – найсвiтлiший храм!
Мiй найдорожчий рай! Дорожчого не буде…
Cпасибi, що ти є! Що ти в менi – зоря.
О, мiй полiт. Моя судьба.
Моя ти сповiдь людям.
Дуже почесно i дуже непросто народити самобутню, красиву, пам’ятну поезiю про Київ. Андрiй Демиденко це змiг:
І тільки вікам осягнути твій вимір.
І у вирвах століть – незнищенний твій глас!
Тут ходив по бруківках
Світлий князь Володимир
І спинивсь між тополь
У задумі Шевченко Тарас.
«Признання»
…Де сонця ніжний бриз
І паруси чаїних крил –
Усе зійшлось перед очама.
І ти плюєш на біг авто!
Й зелені арфи круч –
У тебе за плечами.
На набережній Києва ми з вами,
Де, забуваючи Париж,
Прогулювавсь Кусто.
«На набережній Києва»
Книга «Київський зошит» вростає в душу. В помисли. Вона афористична i цiлiсна. Сповнена метафоричної свiжостi та експресiй. Її хочеться читати, слухати, спiвати, вивчати.
А завершити своє слово хочу улюбленим мiсцем всiх киян i всiх гостей столицi – знаменитим Андрiївським узвозом, про якого вже стiльки написано. Та Андрiю Демиденку це вдалося по-особливому. Всього чотири рядки, а яка картина, що гiдно б увiнчала iсторичний вхiд у це святе мiсце, у цю мистецьку Мекку:
Тут постаті каштанів,
наче стражі,
Стоять в ескорті –
зверху вниз.
Весняні
й літні
вернісажі
Заквітчують
Андріївський
узвіз.
Микола Жулинський,
академiк, директор iнституту лiтератури НАН України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.