Як уже повідомлялося, урочиста церемонія вручення Всеукраїнської літературної премії імені Дмитра Креміня її першому лауреатові письменникові та науковцю Ігорю Павлюку за поетичну книжку «Танець Мамая» відбулася на Закарпатті в адміністративному приміщенні Довжанської ТГ. Автор цих рядків мав честь від керівництва Національної спілки письменників України вітати з престижною нагородою новоспеченого лауреата, а також прочитати свою присвяту Поетові, котрий не дожив до свого ювілейного 70-ліття.
СВІЧАДО СЕРЦЯ
Світлій пам’яті лауреата
Шевченківської премії Дмитра Креміня
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Не я пишу, то мною пише Бог…»* –
це не просте зізнання, Пане Дмитре,
його ніхто із вічності не витре.
Можливо, призабудуть нас обох
й усіх, хто нині слухає мене
чи лихословить, хоч оце негоже,
бо слово не Дмитрове – Слово Боже,
воно святе й ніколи не мине…
Минає все, бо всьому є свій час,
про це ще будуть бесіди окремі.
Свій ювілей мав святкувати Кремінь,
на жаль, тремтить душа й оця свіча.
В тім сяєві – скарби і суть, і борг,
і навіть ненаписане Тобою…
Глаголю всім, кажу за нас обох:
слова з небес – народжені любов’ю –
«Не я пишу, то мною пише Бог…».
__________________________
*«Не я пишу, то мною пише Бог…» – це
заспівний рядок з вірша Дмитра Креміня.
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ
Ігор Павлюк
P.S. Перед славною родиною Кременів, односельцями незабутнього Майстра слова, лауреата Шевченківської премії Дмитра Креміня, відомими українськими письменниками, громадськими діячами та активістами територіальної громади виступив із промовою Ігор Павлюк – поет, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, викладач Львівського Національного університету, співробітник Інституту літератури НАН України, котру можна прочитати в «Українській літературній газеті».
Син високообдарованого поета Тарас Дмитрович Кремінь – український політик, науковець і громадський діяч, нині Уповноважений із захисту державної мови – справедливо відзначив:
«Я не знаю такої іншої громади в Україні, в якій так уважно ставляться до вшанування пам’яті видатних українців, особливо тих, хто є батьком відновленої Незалежності України. Дякую голові Довжанської ОТГ Віктору Симканичу за підтримку найбільшої премії України імені мого тата – Шевченківського лауреата, Національній спілці письменників України, а також членам журі, всім землякам, хто доклався до чину пам’яті.
Слався, українське слово! Слава Україні!».
Довжанський сільський голова Віктор Симканич лаконічно та хвилююче висловився про підтримку рідного красного письменства й увічнення пам’яті незабутніх майстрів слова, а також подякував присутнім у залі письменникам, які несуть у серці іскру божу й з неї роздмуханим вогнем діляться з шанувальниками української літератури та своєї творчості…
Опісля омбудсмен Тарас Кремінь і голова Довжанської ОТГ Віктор Симканич урочисто вручили Диплом лауреата літературної премії імені Дмитра Креміня поетові Ігорю Павлюку з сертифікатом, номінал якого становить 100 000 гривень. Приємно зауважити, що грошовий еквівалент цієї престижної премії Ігор Павлюк перекаже ЗСУ.
З вітальним словом виступили письменники: лауреат Шевченківської премії Анатолій Кичинський, заступник голови НСПУ Ярослав Ткачівський, літературний критик і голова Івано-Франківської організації НСПУ Євген Баран, доктор історичних наук, професор Ужгородського Національного університету Сергій Федака, поет, кандидат філологічних наук, засновник та власник знаменитої корчми-музею “Деца у нотаря” Павло Чучка, літературознавець, вчитель-методист вищої категорії, викладач української мови та літератури, найпотужніший популяризатор української поезії серед освітян Василь Маровді та уродженець села Довге поет-пісняр, голова Закараптської організації НСПУ і водночас директор Довжанської публічної бібліотеки Василь Кузан. Він же й вів літературне дійство, представляючи кожного з гостей, і принагідно подякував українським письменникам – Ігорю Павлюку, Анатолієві Кичинському, Євгенові Барану та Ярославу Ткачівському – учасниками творчої зустрічі в Довжанській публічній бібліотеці, котрі подарували свої нові книжки, читали найсвіжіші поезії, а також відповідали на запитання бібліотечних працівників і місцевих шанувальників красного письменства.
Ярослав Ткачівський і Тарас Кремінь
Насамкінець авторові цього допису хочеться акцентувати на тому, що саме в час війни та не з вини письменників, а сильних світу цього знівельовано престижність Національної премії імені Тараса Шевченка (частково це на совісті членів Комітету з присудження цієї премії як попереднього складу, так і нинішнього через не прозоре його формування)…
І в той же час не держава та її чільники, котрі є тимчасовими розпорядниками фінансів, сформованих українським народом як платником податків (до речі, які й на передовій, і в тилу на своїх плечах несуть увесь тягар війни, наближаючи Перемогу в російсько-українській війні), а невеличка територіальна громада – Довжанська ОТГ – заснували найвищу в Україні літературну премію імені свого земляка Тараса Креміня. Це б мало стати прикладом для всіх українських общин, які обирають собі владу й котра не завжди є своєю.
Можновладці минають, а письменники живуть у своїх творах, бо СЛОВО ВІЧНЕ. Тож шануйте й увічнюйте його творців не лише після смерті, а як у свій час казав світлої пам’яті лауреат Державної премії імені Т. Шевченка Степан Пушик «Любіть живих!». Щоб у чині пошанівку майстрів літератури, ми всі усвідомили, що славимо українське слово на рівні з кличем «Слава Україні!».
Я. Т.