Візантійський імператор Константин Багрянородний (Порфирогенет) в трактаті “Управління імперією” засвідчив, що столицю Русі, давній Київ, називали також “Самбат”. Обидві назви – Київ і Самбат – синонімічні і мають значення “Родень” (пор.: Женева – “Genf”). Назва “Київ” має грецьку лексичну основу “κυεω” /κυω/ – “нести зачаття, нести плід, родити”, як і назва “Самбат”- теж “Родень”, але має в основі санскрит “sambha” того ж таки значення “родити, споріднені”. Двоїсті назви міст, або й країн не поодинокі.
Від того, що українці називають столицю Австрії “Відень” від іспанського “vida” – життя, буття, життєвий лад, живучість, життєва енергія, джерело життя, а іспанці називають австрійську столицю “Viena”, сутність “життєдайності” у назві “Wien” не змінюється. Опріч того, “життєдайність” у назві дунайської столиці пов’язана з назвою Дунаю “Істр” (англійське Easter – Схід) та назвою “Donau” (англійською “dawn” /don/ – світло дня, розвиднення). Назва `Donau` присвячена богу, який народжує день. Так само назви “Київ” і “Самбат” узгоджені з назвою Дніпра у значені “родити”: “Βορυσθενος” – “Врожайний”, “Dhanapr” – Хлібородний. Київ і Дніпро зберігають у собі значення образу “Родень” (санскрит “dhana” – родити хліб, як і давньоєгипетське “Nepera” – Бог-кормилець), а санскритське “D`nipa” має значення “Зрошуючий” (про бога дощу). Первісно покровителем хліборобів вважався Посейдон, бог вітрів, морів і океану, володар Тризуба, який приносив дощі. Береги Дніпра – святі, або, як засвідчив автор “Слова о полку Ігоревім”, – “темні брезі” від грецького “τεμνω” (τεμενος) – земля присвячена богу, свята земля, храмова земля.
У германомовних народів практикувалася своя назва Києва – “Kunnugard/stadt/” від слів ”kunni” (chunni) – рід, спорідненність, родичі; готською “kuni” – народ, сім’я, родина. Аналогічне значення має назва Женеви “Genf”, де грецьке “γενος” – рід; латинь “genus” – рід; староірландське “fini” – рід, сім’я у назві “Finow”, що біля Берліну (старовинне – Julin); фінікійське “natus” у назві “Наталівка” в Києві. Цікаво, що у Влесовій книзі зафіксований термін “родичі”, як “старійшини” та “поріднені”, як “родимичі” (дощечка 6B).
Цей факт засвідчив Прокопій Кесарійський у VI сторіччі (“Історія війн”, IV, 21-25): “Анти (ανται) і склавини (σκλαβηνοι) не правляться однією людиною, а з давніх давен живуть у народоправстві. …. Та й назва в старовину у склавинів і антів була одна – родимичі”. Вжите Прокопієм слово “σπορους” (спори) належить перекладати значеннями “родина, рід, нащадки, діти, онуки – “родимичі”. До того ж, “склавини”, які мігрували в Баварію, називалися “Base” (побічна форма “Wase”) – родичка, рідня, „Basenschaft“ – рідня, родичі, спорідненість.
Що питомо українська назва Київської землі – “Роденська”, свідчить прадавній топонім біля гирла ріки Рось ”Родень”. Така назва вказує на той факт, що й сама ріка Рось в давнину мала назву “Рода”, адже згідно з легендою скіфів, ріка була донькою Дніпра– Бористена і матір’ю Таргітая (в грецькій міфології – Геркулес, знаний як Claviger, Sclavens, Scythus – Булавоносець).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ім’я “Таргітай”, батька легендарних братів-скіфів (Геродот, “Історія”, кн. IV, §5) пояснюється на основі санскриту “tar–gita” як ”Богуслав”, а цей образ на мапі України збережений у назві “Гостомель” (санскрит “go–stoma” – хвалебний спів Богу, Богині). На берегах ріки Рось (Рода) збережені назви міст на честь перших легендарних скіфів: Богуслав – на честь Таргітая, Юр’їв (нині – місто Біла Церква) – на честь Щека (Юр, французьке “jurer” – журити), місто Родень (біля Дніпра) – на честь правителя Кия, Корсунь – на честь Хоріва, а місто Лебедин назване на честь сестри Либеді.
Принципово важливо, що санскритська назва престольного Києва “Самбат” (samb, sampati, sambandha – спорідненність, дружба, угода, або союз) цілком синонімічна значенню назви , України як “Земля Трояня” і суспільного ладу в Україні як “Віці Трояні”. Йдеться про те, що термін “Treue” /troye/ (truwo, trur, traustr) має значення “надійний, вірний, самовідданий” і використовується у Новому Заповіті для перекладу грецького διαθηκη – договір, заповіт. Себто, суспільний лад в Україні, чи то при виборах князів та інших довірених осіб, чи то в земельних відносинах, був заснований на договірних засадах і взаємних обов’язках між громадами і довіреними особами. Для українців угода-Treue (готське trausti) – це непохитність права (правосуддя, судівства), незламність і дотримання громадських і суспільних угод і домовленостей (Трояній жереб при виборах і стезя Трояня у відносинах). Саме тому т. з. Переяславська угода у 1654 році де-юре і де-факто не сталася, не відбулася. І саме тому царський режим викрадав і знищував українські архіви і фальшував історію України. Як химера 1654 року, так і “союз” 1922 року були використані для злочинів проти України. Минулі війни і нинішня кривава війна московії проти України це агресія орд варварів супроти християн. Укладач списку “Баварського географа” назвав свавілля “розгнузданістю”.
Історія України характерна тим, що 3000-літні міфи і легенди, які були записані в “Історії” Геродота (книга IV “Мельпомена”), збережені і нині існують у назвах на географічній мапі України від Сяну до Дону, від Дунаю до Прип’яті та від Осколу до Тамані. Порівняймо дві назви – “Скіфія” і “Києво-Печерський монастир”. Ці назви мають синонімічні значення. Назва “Скіфія” була утворена від грецької основи “κυθε” (корінь слова “κυθ”, κευθω, κευθος) – сокровенне місце, печера, лігво (родове місце), що цілком синонімічне назві “Києво-Печерський Патерик”. Ім’я першого правителя Скіфії “Колаксай”, записане на основі латині “colo”, має характерні значення: місце проживання, жити, проживати, обробляти, славити. Себто, греки нічого не придумували з голови, а взяли для назви ”Σκυθικη” вже існуючий образ міста на подолі побіля Бористена-Дніпра. А тому й назва “Київ” як “Родень” існувала вже у добу Геродота, недарма ж він називає край, з якого витікає ріка Синюха, “Ек-сам-паіс” (“Родова країна”), а рід першого правителя – “паралати” – роденці (латинь pario + latus – родовий край). Звернімо увагу й на той факт, що Геродот називає місто Гелон (Переяслав), але не називає головне місто землі “Ексампаіс” між Південним Бугом (Гіпаніс) і Дніпром (Бористен), при тому, що сам історик написав, що побував тут і бачив на власні очі виготовлений мідний чан та вказав Гери, як місце поховання героїв (з повідомлень іноземних хронік, у руслі ріки Мертвовід – автор).
Згадаймо ще один факт: основа “κυθε” у назві “Скіфія” творить назву як острова Κυθηρα, так і ім’я-величання богині Κυθερεια. На острові (порівняймо його назву з прикметником ”кітна” – несуча плід) знаходився храм Афродіти. Згодом, цей острів перейменували на назву “Цериго” на честь богині злаків, зерна, плодів Церери (Cerus). Традиційно храм богині споруджувався на подолі біля ріки, як і Церква Святої Пірогощі у Києві, до якої князь “Ігор іде по Боричеву…… України (за)ради” – так автор “Слова о полку Ігоревім” називає Покрову воїнства і хлібів (грецьке πυρος – вогонь, πυρος – жито). Землі Подніпров’я – землі “скіфів-орачів і скіфів-хліборобів”, як їх пояснив Геродот (“Історія”, книга IV, §18, §19, §53).
Таким чином, Київ-Родень, або ж, Самбат-Родень живе в лоні індоєвропейської традиції вже понад 3000 років. В індоєвропейському ареалі зародження держав завжди відбувається в центрах розвитку і концентрації землеробства, факт, що й сьогодні засвідчений у назвах стародавніх центрів життя, як породження Логосу і які завжди присвячені богині землеробства, або її характерним образам. День Церери, богині урожаю хлібів і плодів, відзначався 12 або 13 квітня; в Україні дарування богині і нині освячують у Великодню неділю (в “Історії” Геродота Святочний день в Україні згаданий в IV книзі за §7). У номад таке свято відсутнє. Перейдемо до наступного історичного факту, який засвідчує тяглість української історії від часів Трої..
Земля між Південним Бугом (Гіпаніс) і Дніпром (Бористен), як засвідчив Геродот, називається “Ексампаіс”. Грецький композит лексем “Εκ-σαμη” та “pais” (pays) творить значення “У-рідній-країні”, при тому, що іонійська основа назви “σαμη” (земля-рода, роділля, родова), як і афінське “γη” (земля, родити) співпадають зі значенням назви “Київ” (“κυεω”, “κυω” – “нести зачаття, нести плід, родити”, як і перською “kyia” – родюча (пташка). У назві “Самбат”: санскрит “sambandha”, “sambandhita”, “sambandhon”, “sambandhi”, “sambhar”, ”sambhava” – родичі, споріднення, живити, родити, або народжувати. Аналогічно перекладаються старовинні німецькі назви України та Києва “Kunniland”, “Kunnigard” (“kunni, chunne” – рідня, спорідненність, родичі, genus), або назвою “Гардаріха”.
Назва “Гардаріха” (gard, garda = οικος, як садиба проживання, гражда) означає також “Kreis” – “коло”, “округ” (heiva, domicilium), а “garda richa” має значення “достеменно родова частина країни”. А ось в готській мові “domus”, як закритий простір (гражда), передається через “gards” (садиба), а “domus”, як коло всіх персональних відносин, передається формою “heiwa” (у назві Гайворон – повіт). Так відбувається перехід від значення “сім’я, рід” до значення “посполитий” та “співгромадянин”. Назва “Гардаріха” фіксує цей перехід від сімейного “дому” до дружніх відносин в межах землі (richa – земля, країна), у назві прочитується значення “Res Publica”, “Gutpiuda” – “Спільне добро” , як ось у назвах козацької Січі за Дунаєм: Немогард, Трофеум Трояні (Добруджа в Румунії).
Побіжно зазначимо, що у давній Греції селяни називалися “родичами” (τικτω від τεκε; τεκων – батько, родич), тому що вони “родили” урожай (від посіву, догляду до збору урожаю). Тому й “русичі Даждь Богові онуки” (латинь “rura” – rus, ruris – селянин, родак). Це зауваження важливе з погляду на існування різних версій і здогадок про назву “Русь”, яка стосується населення в центрах землеробства, як наприклад, назва “етруски” – “agricola”, “ruricola” (rura – rus). Самоназва скіфів у Геродота “сколоти” – “жителі своєї країни” – ближча до назви “українці”, аніж до значення “Рурікола” (у Влесовій книзі “Руськолань”).
Грецька Вікіпедія про Україну свідчить так: “Державний устрій (лад) на теренах України відзначається вже значно більше як 3000 років. Від 1400 року до нової доби по 200 рік нової доби греки називали українські землі “Скіфія””. У 444 році до н. д. Геродот назвав метрополію Скіфії “Ексампаіс”, населення метропольної землі назвав “паралати”, а загальну назву населення України пояснив на основі латині як “сколоти” (латинь “colo” – colui, cultus – жити, проживати, обробляти, займатися землеробством, agrum, vitem). Про значення назви “Київ” свідчать топоніми “Вітичів” (vita – живити), “Жуляни” (jul – родити), “Житомир” (“жита” – влада, сила, засоби життя, багатство), “Погребище” (німецьке Grebe, Griebe – зародок у плодах), тощо. Пояснення назви “Ексампаіс”, як “Ойкумена” стане зрозумілим, якщо історики засвоять той факт, що назви “Поляни”, “Полянська земля” мають грецьку основу “πολευω” – жити, проживати, обробляти землю, а грецьке “πολιας” – Рідна земля, Головна частина країни.
Аналогічне значення (жити, проживати, бути метрополією) мають також назви населення України у Плінія Секунда “скіри” (грецьке “κυρος” – влада), у Клавдія Птолемея – “ставани” (тут санскрит “stha” і дунайська латинь “sta” – проживати, жити); в списку “Баварського географа” – “сіттичі” (германо-франко-шведське “sitten” – жити, проживати, або “жити на своїй землі”). Себто, назва “Житомир” (1240 рік) нагадує українцям, що саме означає назва “Ексампаіс” у Геродота, при тому, що “Повний церковно-слов’янський словник” Григорія Д’яченка пояснює слово “жита”, як “κυρος” – “влада, сила, багатство”.
Вислів “жити у своїй країні і назва народу “українці” – цілковиті синоніми. Якщо б українські лінгвісти, історики не ледарювали, то крім грецького відповідника “πολευω” (жити, проживати, орати) та “πολιας” (“рідна земля”, “метрополія” у назві “поляни”), вони обов’язково взяли б для пояснення назви “сколоти” інше грецьке слово – “οικεω” (жити, проживати) і, відповідно, іменник “ойкумена” – рідна земля, рідна країна. Хіба ж, не так сприймають українці назву “Україна” – “Ойкумена”? Прийнятним було би пояснення назви населення через грецьке слово “χωρα” – країна, земля – “χωριτης” (житель країни), “χωριτις” (жителька країни). Однак, до грецького “χωρα” фонетично близька латинь “chors” (cohors), що стосується воїнства: когорта, легіон.
Той факт, що грек Геродот використав для пояснення назви населення “Скіфії” не грецьке ”οικεω”, а латинь “colo”, свідчить не тільки про відчуття культури етнографії батьком історії, але й про певні виклики того часу в самій Греції, що засвідчив Йосип Флавій в ”Єврейських старожитностях” (том I, глава V): “Греки ввели за правило, писати всі назви сусідніх народів на основі грецької лексики”. Це правило ввела й церква при християнізації ще не хрещених народів. Але ж!
Як бачимо, всі автори історичних хронік які писали про Україну-Скіфію, поспіль на протязі 1 444 років (від доби батька історії Геродота до автора “Баварського географа”) завжди дотримувались однакових значень назв населення України: “сколоти” – народ, який живе у своїй країні – українці, які живуть в “Ойкумені”, яку Геродот назвав “Ексампаіс” – Роденська країна, Метрополія. У самій назві “Ексампаіс” присутня назва столичного міста: відділимо від назви слово “pais” (pays) – “країна” і розглянемо першу частину назви “Εκ–σαμη”, де “εκ” означає прийменник “в”, “у” і стосується слова “pais” (pays), а іонійське “σαμη” – земля у значенні “Рода” (Гея, Апі), як і староірландське “to eks sam” (eksam) означає “народжувати” . Таким чином знаходимо образ назви “Київ” і “Самбат” у добу Геродота. А якщо врахувати той факт, що Дніпро, Прип’ять і Десна творять образ Тризуба Посейдона-Стрибога, основа якого символізує “зачаття” (народження), то незаперечно, що Київ-Родень-Самбат існував значно раніше доби Геродота.
Варто додати: Назва “Ексампаіс” могла бути утворена як від композиту грецьких (іонійських) слів “Εκ σαμη” та “pais” – Рідна земля-країна (Україна), але також від староірладського виразу “to eks sam” (народжувати, родити) і “pais” (тут: країна) – Рідна країна. В обох цих випадках назва розуміється як “Рідна країна”. Аорист “εξαμ-” (від αγω – вести) в сполученні з “pais” (країна) творить значення назви як “Головна частина країни” – Україна. На латині значення ”місце проживання” по мірі зростання від “села” до “країни” передається лексемами “Civilitas” (село), “Urbanitas” (місто), “Policies” (край), “Res publica” (спільне благо, країна).
На основі пояснень Геродота можемо визначити питомо українські імена богів.
Табіті – Говерла, богиня Вишньої, Провідної зорі, Одигітрія (Провідна, Указуюча, Клична, Переяслав (Яса – оголошення збору в похід), Пірогоща, богиня-творець небесної блискавки, берегиня домашнього вогню, печі). Ім’я богині утворене на основі староанглійського “tabet” – надприродна сила, спонукаюча, провідна. Образні назви: Говерла (англійськеою“govern” – правити, головувати), Березань (шведською “beresa” – мандри, плавати), Десна (Правиця), ріка Тиса – Караюча, Мста. Небесне сузір’я Провідної зорі (Великий Віз) в народній уяві мало назви “сокира”, “ярмо” (парус), “плуг” (розсоха), “чара” (чаша, судок).
Паппай – ім’я утворене на основі українського “паппа” – хліб; латинь “papa” – хліб; “pappeln” – годувати. Паппай – Бог, який дає “хліб насущний” – Даждь Бог у назві “Дніпро” (на основі санскриту “dhana”- родити, давати хліб) – Данапр, на основі староєгипетського слова “Nepera” (Бог-кормилець) – Нєпра.
Апі – ім’я богині Землі утворене від готського “aipei” – родити, мати: Рода. Апі – дружина Зевса-Паппая (Земля-Мати – Кормилиця, Віта, Жита) у назві ріки ”Рода” (нині – ріка Рось, ім’я якої присвячене богині Ранкової роси і Зачаття). Дівчата і жінки купалися в ранковій росі, щоб зачати. Інші назви богині: Бершадь, Дохна (ріка), Флорине, Савранка, Цибулівка, Цветеха, Цветоха, Барвіха та інші.
Гойтосір – ім’я утворене як композит німецького “heute” – сьогодні і латині “sir-” від “siriasis” – запалювати (світло дня); англійською “dawn” /do:n/ – світло дня. На латині – Урим (”Народжуючий день”) у назві “Сіверський Донець” (“Сіва” – Схід). У Геродота ріка названа “Сіргіс”, козацька назва – “Козацька Лопань” (lope – горіти, палати) про Січ, яка запалює Ранкову зорю і зачинає рік своїм місяцем.
Аргімпаса – ім’я утворене як композит слів “arg” – суворо, настійно і “passen” – стежити, дивитися, слідкувати (паралельні значення “arg” – біла, срібна) – “Діва Чиста”. Важливе пояснення Геродота, що “небесну Афродіту скіфи називали Аргімпаса” – “Наглядаючою”. Богині молитви і моралі присвячена назва ріки “Прип’ять” (“п’ятити очі” – настирно дивитися, рачити у назвах “Рача”, “Вижва”, “Суджа”, “Гуйва” – від латині “hui” – настирно, або суворо наглядати).
Фагімасад – в основі імені англійське “fag” (невтомний, страдич). Ім’я Стрибога має індоєвропейську основу “strie”/stri/ – “невтомний”. Ім’я бога “Посейдон”, на дорійському наріччі “ποτη” – “Потейдон” (Витаючий, Літаючий). Місячному Богу присвячена назва ріки Дністер (Тірас – гнівний, ярий, Щек і Юр – “докоряючий”). На Певтінгеровій мапі Дністер названий “Агалінгус” (Вітрило, або “Авратин”від латині і грецького “avra” – вітер), топонім “Великий Березний” (Великий Водчий) – про нічного Місяця). Бог Місяця лічить місяці року і дні тижня, визначає (веде) календар року (“мече времени поза хмарами”) і веде аграрний цикл, впливає на морські приливи і відливи, викликає вітри, посилає дощі, шторми (грецьке Ζαλη – буревій, шторм). Первісно Посейдон вважався покровителем землеробства.
На завершення можна привернути увагу істориків до згадки “Убіжного шляху” в трагедії Есхіла “Скутий Прометей” (рядки 712 – 716): „До Сходу поверни і спершу йди неорними степами Скіфії. Живуть кочівники там на возах з плетеним дахом й колесами великими. У них в сагайдаках стирчать смертельні стріли. За вдачею вони суворі і жорстокі, оберігайся й Убіжного тримайся шляху!“. Есхіл творив у добу Геродота і добре знав про східний бастіон України – козацьку Геррос від ріки Оскол до Старобільська і до Січової Тамані.
Оксентій ОНОПЕНКО
Відень, Австрія