“Українська літературна газета”, ч. 7 (351), липень 2023
«А Я СИДІВ І ПЛАКАВ РАЗОМ З ВАМИ…»
Вірш цей, оприлюднений у травневому числі «УЛГ», пронизує як удар електрострумом: це справжнє. Непідробне. Рідкісне.
Чирков, упорядник добірки автора: «Меморіал» належить до найдивовижніших і найзагадковіших в українській літературі. Поет написав його за десять років до появи «чорних вітрів», що забрали його з цього світу».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Добре, коли захват аргументований. Коли він свідчення розуміння.
Хто ж він, творець цього справді видатного тексту?
Прізвище його Шевченко. Псевдо Біливода. Мотивація зрозуміла: поет родом з селища Біловодськ, що на Луганщині.
До публікації в «УЛГ» я не читав жодного його рядка. «Меморіал» змусив уважніше заглибитися в добірку поета. Мав же бути той гумус, на якому виріс цей неабиякий у своїй сирітській самості злак.
Отже, Петро Біливода. «Меморіал». Від титла до коми.
Я вмер учора,
та моя душа
мені лишитись серед вас звеліла.
І я лишився – що я мав робити?
І разом з вами їсти й пити
я посадив своє порожнє тіло.
Ми поминали разом
день вчорашній,
ламали хліб
за світлий день прийдешній,
але душа пригубила вже чашу
і хліб зламала інший,
нетутешній.
А я сидів і плакав разом з вами,
а я сидів і плакав разом з вами,
а я сидів і плакав разом з вами,
від вас узятий чорними вітрами.
Тепер я бачу, що я був незрячий,
що і за мною хтось таки заплаче,
що ви без мене,
як душа без тіла.
Я вмер учора, та моя душа
мені лишитись серед вас звеліла.
Цитую вірш у тому вигляді, в якому він оприлюднений у газеті, хоча переконаний – авторська графіка порушена.
Якщо буде колись видана антологія української містичної поезії, то і в ній «Меморіал» не втратить своєї магічної притягувальної сили.
Чирков: «Спливло чверть століття після нерозгаданого березневого дня, коли поетове тіло було знайдено у напівзруйнованій бойлерні на околиці Києва. Його книжки досі виходять, вірші – читаються і перечитуються, захоплюючи трагедійним ліризмом, глибинною філософічністю, духовною щирістю і неймовірним відчуттям самоти, що супроводжує людину впродовж усього життя».
Коли я прочитав перший рядок «Меморіалу», мені пригадався знаменитий вірш Случевського, який починається так:
«Я помнюсвоепогребенье».
Але в Случевського – сатирична домінанта. «Реакція» небіжчика на рідню, яка переймається не втратою, а тим, що їй дістанеться зі спадщини.
«Меморіал» про інше. І те інше гостро сприймається на рівні неясних відчуттів. Логіка поступається її величності інтуїції. Тому так ранить цей інтроспективний алогізм у логічному вигляді.
Є вірші, які не повертається язик назвати віршами. Вони ніби поза літературою. Якась важко приборкувана словом, затаєна правда душі.
Кожен поет підсвідомо хоче викричати цю глибинну правду. Але вдається те небагатьом. Дуже часто – дорогою ціною. Як у цьому випадку.
Поета не стало, коли йому виповнилося трохи за сорок. «Меморіал» написаний за десять років до смерті. А за десять років до «Меморіалу» поет зронив симптоматичний рядок: «Я знаю свою долю наперед».
І доля автора, і його самозаглибленість, і домежна щирість несумісні з підозрою в намаганні «набити собі ціну». Усе краще у цій сповідальній ліриці вмотивоване й гармонізоване.
«Чи я один, чи двоє нас? Така в кімнаті порожнеча». «Я геть іду, а ти постережи мій дім, бо ночувать ночей я вже не буду в нім». «Я тобі призначаю побачення, брате, біля нашої хати. Біля хати порожньої будем стояти, будем мовчки мовчати, лише двері дощаті вітер буде хитати… Тільки кращої рими, ніж «хата» і «мати» все одно нам не вигадати і не згадати».
Органіка, як доказ духовної і душевної зіркості.
Світова поезія знає багато випадків вражаючого підтвердження провіденціальності поетів. Передбачення ними своєї долі.
У цей ряд вписується і достойний однофамілець найбільшого поета України.
Багато що дивує в «Меморіалі». Зокрема й відсутність художніх засобів, які би привертали увагу.
Маємо рідкісну природність. І це при тому, що мовиться про ірраціональне. Контраст рівного оповідного тону з надреальністю і породжує пронизливість тексту, який б`є по нервах чотириразовим повтором рядка: «А я сидів і плакав разом з вами».
«Меморіал» міг би й завершитися цим стриманим пресингом. Але ми би втратили важливе зізнання: «Тепер я бачу, що я був незрячий, що і за мною хтось таки заплаче, що ви без мене, як душа без тіла». Втратили би і не менш важливе: «Я вмер учора, та моя душа мені лишитись серед вас звеліла». Душа, що «пригубила вже чашу», яку їй судилося пригубити і «хліб зламати інший, нетутешній».
Не піддається розумінню, як можна було написати твір з таким містичним навантаженням у 33 роки. У віці Спасителя. Ще випроба на спроможність адекватної реакції нашої психіки.
Та якщо навіть вона з цим не впорається, не впадаймо у безнадію.
Шедеври на те й шедеври, що не завжди надаються анатомічному розтину.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.