“Українська літературна газета”, ч. 7 (351), липень 2023
СУПЛІКА (ІСТОРИЧНЕ: «ЗАЯВА, СКАРГА, ПРОХАННЯ») ПИСЬМЕННИЦІ, УЧИТЕЛЬКИ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ, ІНІЦІАТОРКИ СТВОРЕННЯ НОВОГРЕБЕЛЬСЬКОГО ШКІЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО МУЗЕЮ ЄВГЕНА ГУЦАЛА.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Упродовж останніх десяти-двадцяти років програму і підручники рідної літератури нашої української школи «штормить». Спостерігається перманентне переписування, «перелицювання», вилучення, поновлення, нагромадження нових імен і творів, нових переоцінок і ревізій.
Насамперед впадає у вічі відсутність чітких критеріїв у поцінуванні і класики минулої доби, і сучасного літературного процесу.
Приклади найсвіжіші: вилучення класичної «Землі» Ольги Кобилянської з програми десятого класу. Натомість залишено для вивчення «Меланхолійний вальс» та «Impromtu phantasie». Здається, істина лежить на поверхні: твір «Земля» – в рази знаковіший і в доробку письменниці, і в скарбниці усього українського красного письменства. Тема землі – сакральна і в нашій ментальності, і в нашій літературі. Про це свідчать «Fata morgana» Михайла Коцюбинського, «Камінний хрест» Василя Стефаника, «Зачарована Десна» Олександра Довженка, «Запах кропу» Євгена Гуцала, «Марія» Уласа Самчука та легіон інших письменницьких творів.
(До речі, «Землю» знято з програми того ж року, коли в Україні було прийнято закон про ринок землі. Випадковий збіг?!)
Приголомшує взагалі абсолютно якесь безпардонне ставлення до письменників-класиків. Приміром, безапеляційне зарахування до «модерної української прози», як вершини усієї творчості Михайла Коцюбинського, панібратська оцінка, яку дає генію «програма»: «еволюція художньої свідомості: від просвітницьких орієнтацій і реалізму до модернізму». Залишено лише для текстуального вивчення «Intermezzo» та «Тіні забутих предків». При цьому вилучено будь-які взірці соціальної прози, приміром, такі шедеври як «Коні не винні», «Подарунок на іменини».
Це не новели «просвітницьких орієнтацій та реалізму», від яких, як стверджує програма, письменник «еволюціонував» до модернізму. Це насамперед новели глибочезного психологізму, колосальної майстерності ліплення словом соціальних типів, епохи.
Важко збагнути, чи це бездумність авторів програми, чи примітивне пристосуванство, чи неймовірний страх чогось соціально-гострого, але в програмі не згадані ні Революції Гідності, ні поезії, присвячені Небесній Сотні, ні навіть сучасна повномасштабна війна росії проти України!
Приклад: в програмі зовсім не вивчається на уроці «Ментальність орди» Євгена Гуцала – твору-застороги, твору-пророцтва, в котрому майже за тридцять років до російсько-української війни письменник її відчув і попередив Україну. І спалив самого себе цим вибухом любові і правди. В новогребельському музеї експонується збірка мілітарної лірики поета-військового Володимира Тимчука «Вогнити! Вижити! Перемогти!» з дарчим надписом: «Музею Євгена Гуцала, мого вчителя, автора «Ментальності орди».
Чого так бояться автори програми, коли ревізуються і Олександр Олесь, і Рильський, і Малишко? Коли вихолощується їхній доробок? Великому Максиму «дозовано» лише два невеличких твори: «Солодкий світ» та сонет «У теплі дні збирання винограду». З цих мініатюр геть не уявляється весь огром особистості поета!
Загалом, програму «заклинило» на ліриці та прозі інтимній чи пейзажній. Байдуже, чи Олександр Олесь, чи Павло Тичина, чи Максим Рильський. Байдуже, чи Олесь Гончар – лише новела «Модри Камень». Байдуже, чи Володимир Винниченко – лише «Mомент». Суцільна ейфорія: «вітаїстичність, краса природи і любові!» і з цього суцільного «кайфу» вийти неможливо! Ми не виховуємо кайфариків, «гурманів» життя, а громадян-патріотів. Отож не обійтися без політичної, громадянської лірики, котра особливо в юності потрібна як кисень!
До речі, серед імен поетів мого покоління «програма» «забула» поетесу Наталку Поклад з її «коронними» книгами політичної лірики «Горить свіча у чорних водах», «Всупереч», «Хліби жертовні».
Не відведено жодної години на вивчення унікально талановитого поета Василя Герасим’юка з його найкращою вибухово патріотичною збіркою «Космацький узір».
Галина Паламарчук (книжка «Магнітні бурі», Любов Голота (збірка «Весняне рівнодення»)… Хай цей перелік продовжать мої ровесники!
Не згадано і потужну жіночу когорту прозаїків. Вивчається лише блискучий твір-мініатюра Любові Пономаренко «Гер переможений». Але не представлено більше нікого: ні Марії Матіос, ні Катерини Мотрич, ні Галини Тарасюк, ні Валентини Мастєрової…
«Ряхтить» програма, коли доречно, а коли й ні, прив’язками до європейського, світового мистецтва. Складається враження, що її автори будь-що прагнуть начепити «європейський костюм» на кожнісінький твір української літератури, в той час, як у європейську і світову родину треба входити у вишиванці української національної самобутності…
Іноді забагато жонглювання «авангардизмом», «модернізмом», усілякими «ізмами»… Хоча чого б не згадати добрим словом «старий добрий» реалізм – і класичний, і сучасний? Чим він «завинив»? Що в програмі є недоброго – це відсутність «конгеніальності авторів письменникам»; захотіли – і вилучили Євгена Гуцала і Бориса Олійника із «шістдесятництва». Захотіли – і не лише вилучили, але й не згадали драматурга Івана Кочергу. У «Вершниках» Юрія Яновського – вирішили і залишили новелу «Подвійне коло», розглядаючи її з точки зору християнської моралі, далі – вилучили. Зрештою, зосталась лише новела «Дитинство». А згодом заборонено і її. Насамкінець винесено остаточний вирок: «Вершники» – твір суцільно токсичний, «соцреалістичний».
Не вивчається твір Василя Шкляра «Чорний ворон», відзначений Шевченківською премією.
З програми викинуто навіть згадку про повість Михайла Коцюбинського «Fata morgana». Фобія «революційного реалізму»? Острах, що прочитавши твір, школярі підуть, як Андрій Волик, громити «гуральні» олігархів?
Та в жодній з цивілізованих країн так примітивно не трактують класичну і сучасну національну літературу! В найелітніших освітніх закладах Лондона, у тих, де навчалися «коронні» принци, поглиблено вивчають «Макбет» Шекспіра. І ніхто у вбивстві короля Дункана не вбачає, що автор показує «поганий приклад», який несе загрозу монаршим підвалинам Британії.
Зміна однієї суспільно-економічної формації іншою не означає автоматичної «ревізії» усієї попередньої національної культури. Теодор Драйзер назвав свій твір «Американська трагедія», а не «Американське диво». І США від того не перестали існувати, залишатися передовою капіталістичною демократичною країною!
По дорозі постмодернізму загублено навіть реалістичну прозу Архипа Тесленка…
У Наталки Поклад є поезія-присвята «черговому упорядникові антології». Річ різка, відверта, болісна:
І знов копил – а ти так бунтував.
Ти став чоботарем, і витяг мірку,
і лупиш власні блямби
на задвірку
на чола геніїв, що губляться
між лав.
І знов копил…
Найбільша загроза у нашому прочитанні рідного красного письменства.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.