“Українська літературна газета”, ч. 6 (350), червень 2023
АКТУАЛЬНІ РЕФЛЕКСІЇ МОВОЮ ЦИТАТ
…Це не літературознавча стаття й навіть не есей (для цих жанрів є інші простори авторського самовияву): це актуальні рефлексії звичайного громадянина, котрий бачить літературу як віддзеркалення життя – у різних часових проекціях.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Саме творчість Ліни Костенко має таку особливість, як «одночасність неодночасностей» – розгляд в одному художньому, умовно кажучи, дослідному просторі «різних зон досвіду» (Р.Козеллек) – досвіду темпорального. Тобто різних епох/різних історичних подій та їх історичних наслідків. За «два ікси історії зачеплена», поетеса має право сказати про себе: «на сто віків розмотую себе», позиціонуючи таким чином себе як своєрідного письменника-«археолога» й дослідника трагічної української історії. Долю сучасної України вона простежує як наслідок попередньої історії в усіх її потенціях і слабкостях, розгортаючи розлогу тему, вкладену нею в коротку фразу: «Є боротьба за долю України».
З початком повномасштабної російсько-української війни, тривожними київськими ночами під постійними обстрілами особливо резонує в моїй пам’яті її віршований історичний роман «Берестечко» з його глибокою екзистенційною мудрістю залишатися сильними у найскрутніших ситуаціях. Наскрізна теза цього непроминального твору «Поразка – це наука./І ти в цій Академії – спудей» заґрунтована саме в таку позицію – позицію сильної особистості, котрій у болючій поразці відкривається новий спектр інших можливостей: «Ніяка перемога так не вчить». Через катарсисний імператив, виразно заявлений на сторінках віршованого роману, письменниця підводить читача до теми поразки не як події абсолютної, а як до старту нових можливостей і потенцій: саме так ми оцінюємо нині події битви під Берестечком, знову й знову відчуваючи, як українська історія нібито іде по колу: «…отак тут споконвіку –/ Життя і смерть на відстані стріли».
Однак я не про це: не про вирішальну битву і не про поразку. Адже, кажучи вже зовсім співзвучними трагічному сьогоденню рядками поетеси – «Ми переможем. Не такі ми й кволі» (хоча й можемо повторити услід за нею зрозумілу аксіому: «Закон війни, тяжка його хода»…). Бо лине понад часом проста й глибока істина, засвоєна нами на гірких історичних перепуттях, яка нині звучить як засторога: «Не допускай такої мислі,/що Бог покаже нам неласку./Життя людського строки стислі./Немає часу на поразку».
Я про інше. Про сусідів, зловорожих північних сусідів, хоч і побачили вже всю їхню ницу суть, яку міцно тримає «дзьоб зоключений орла», і до побаченого нібито вже й нічого додати. Але мовою поезії це звучить так: «Сусід північний, хижий і великий./Дрімучий злидень, любить не своє./Колись у греків Янус був дволикий./ А в цих орел двоглавий. Заклює». І ще: «Не пощастило нашому народу,//Дав Бог сусідів, ласих до нашесть.//Забрали все – і землю, і свободу.//Тепер забрати хочуть вже і честь».
Розгортаючи також тему внутрішніх проблем, вкладену у місткі фрази: «Є боротьба за долю України/Все інше – то велике мискоборство»; «Всі хочуть булави, всі борються за власть.//Та й буде булава, як макова голівка. Отак поторохтіть, і знову хтось продасть. Не той, так той. Там зрада, там злодійство. Там вигнали Сомка, обрали слимака. Там наливайківці побились з лободівцями.//Там ті об тих зламали держака..», поетеса наголошує, що для наших північних сусідів Україна завжди залишається об’єктом чужоземних зазіхань: «Для них ці землі тільки ласий кусень», який виривають у нас із горла, цинічно маніпулюючи імперськими амбіціями й справжніми своїми цілями. Ба більше: «І мову нашу мають для зловтіх».
І відлунюють у свідомості рядки з «Берестечка»: «Це ж треба мати сатанинський намір,/ чаїть в собі невиліковний сказ,/щоб тяжко так знущатися над нами/та ще й у всьому звинуватить нас!» Отож бо: «Дрімучий світ. Ні слова, ні науки./Все загребуще, нарване, хмільне./Орел – двоглавий. Юрій – довгорукий./Хай Україну чаша ця мине».
Століттями українці виборюють свою незалежність. «Ідуть роки. Ідуть століття», вже й «Пройшла віків повільна череда». І вже в контексті ХХІ ст. оптимістично звучать рядки: «А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса». Ба більше: «Ми – щит Європи і свій хрест несем». Несемо гідно, хоч і ціною величезних жертв і неміряної самовіддачі. І навіть на колишнє резонне запитання, що прозвучало на сторінках того ж таки «Берестечка»: «Чи справді ми німі для світу?», можемо відповісти заперечливо: світ нас чує й допомагає нам заради нашої Перемоги. Так, «у майбутнього слух абсолютний», і нам самим судилося в цьому переконатися. На жаль, під звуки вибухів, ціною втрат і руйнувань…
Широченний контекстний простір, що лежить між цими пронизливими цитатами, читач заповнить власними спостереженнями, переживаннями, рефлексіями… Так, на жаль, під звуки вибухів, ціною втрат і руйнувань…
Бо боротьба триває.
Травень 2023
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.