Зустріч випускників фізичного факультету Львівського Національного державного університету ім.Івана Франка через 50 років випуску відбулась буквально за кілька днів до чергового злочину москальських рашистів = підриву дамби Каховської ГЕС, яка перебуває під окупацією москалів. Над Україною нависла загроза екоциду. Експерти порівнюють цю катастрофу з ядерною атакою, бо забруднено велетенські території найродючіших у світі чорноземів, знищено флору і фауну Дніпровського басейну, створено загрозу для Запоріжської атомної станції, яка замінована і теж під окупацією рашистів. На ЗАЕС зменшено рівень охолодження шести енергоблоків, п’ять з яких у стані холодної зупинки, один у стані гарячої. Біженців із затоплених територій, яким волонтери допомагають виплисти доступними плавзасобами, окупанти обстрілюють з гармат, мінометів і градів. Рашисти остаточно скинули маски «визволителів» від «нацизму» і вихваляються на своїх телеканалах вчинити геноцид українського народу і народів усього світу підривом інших ГЕС на Дніпрі, інших ріках і застосуванням ядерної зброї. Дурдом? Ні, щось страшніше!Агресивних ідіотів допустили до керівництва над «імперією зла» т.зв. росією. А як реагують на такі загрози НАТО, ООН? Провідні країни НАТО, як от США, Великобританія, Польща та інші, допомагають дозовано зброєю, спостерігаючи як гинуть найвідданіші оборонці України, ресурси яких не безкінечні на відміну від рашистів. Україні ж потрібно негайно стати членом НАТО і тоді війна справді припиниться, бо москалі розуміють тільки мову сили. Вільнюський самміт НАТО, що відбудеться незабаром у столиці Литви, мав би покласти крапку в цьому питанні і, оминаючи формальності, зосередитись на головному = порятунок Європи і світу від агресіїї рашизму і розв’язаної ним Третьої світової війни. Обнадійливу перспективу висловив 10 червня на телеканалі «Еспресо» депутат Польського сейму Мирослав Чех про те, що питання вступу України до НАТО вирішено, до того ж Угорщина не матиме можливості вплинути на це рішення. Благослови,Боже, вступ України До НАТО!
Президент Німеччини Олаф Шольц назвав цей новий теракт російських окупантів «новим виміром конфлікту». Однак, Секретар Ради Національної безпеки і оборони України Олексій Данілов в інтерв’ю радіо НВ зазначив, що новизни в цьому теракті немає, бо ще минулого року у вересні-жовтні Президент України Володимир Зеленський попереджав світову спільноту про те, що російські окупанти заклали вибухівку в машинне відділення Каховської ГЕС. Але водночас потрібно було зібрати всю доказову базу і тепер не було б спроб рашистськи агентів звинувачувати Україну в підриві КГЕС. «Наказ на зрив Каховської ГЕС, наголосив О.Данілов, = може дати тільки Кремль, тільки Путін, бо в Росії суцільний тоталітаризм, яким він керує. А в Європі в цей час – «театр абсурду», святкують день російської мови; і це в той час, коли з Кремля поступив наказ викрадати українських дітей (викрадено і перевезено до росії кілька десятків тисяч, вбито понад 400 українських дітей, повідомляють ЗМІ). Підрозділи російської армії на лівобережжі Дніпра ніхто не попереджав, бо окупанти намагаються виграти час і затримати контрнаступ ЗСУ». Згадаймо, що аналогічно вчинила в 1941 році червона армія, підірвавши Дніпрогес і потопивши без попередження значні маси своїх військ на лівобережжі, щоб брехливо звинуватити в цьому наступаючі частини німецької армії. Тепер Кремль брехливо звинувачує Україну в підриві Каховської ГЕС, а деякі телеведучі трампівської орієнтації і навіть європейські поширюють цей рашистський наратив. «Це вже не демократія і свобода слова, а безвідповідальність», = наголосив у вже згадуваному інтерв’ю О.Данілов. Відкритим залишається і питання про те, хто допоміг російським терористам окупувати південь України, зокрема, чому був розмінований Чонгар. Щоб сповільнити наступ Українських військ на Крим, рашисти здатні підірвати завод «Титан». З їхніх, рашистських, зомбоящиків лунають дикунські погрози підірвати ГЕСи Дніпровського каскаду і навіть шість блоків ЗАЕС. Але цими питаннями займається СБУ, яка за словами О.Данілова, працює потужно.
На жаль, Рада Безпеки ООН не прийняла відповідної резолюції щодо цього техногенного злочину рашистів, мотивуючи свою бездіяльність відсутністю інформації про те, хто підірвав дамбу Каховської ГЕС. Не хочуть бюрократи з ООН взяти до уваги дані США про фіксацію їхніми супутниками вибуху всередині дамби, а також дані американського фізика Річарда Кордаро про те , що в Бухаресті він зафіксував магнітометром вибухи всередині дамби КГЕС. Ганебну поведінку ООН щодо агресії рашистів осуджують більшість експертів не лише в Україні, але і в усьому світі. За свою терористичну діяльність в багатьох країнах світу росія давно мала бути позбавлена права брати участь в ООН. «Щодо правочинності перебування Російської Федерації у складі ООН, = пише Олег К. Романчук у своїй книжці «Не бійсь, не зраджуй, не мовчи. Публіцистика воєнного часу». (Львів, «Універсум», 2020), = є чимало застережень. Юристи добре знають про сумнівну наявність міжнародно-правових підстав для членства РФ у цій організації. Зокрема, Статут ООН не передбачає можливості членства в цій міжнародній організації на підставі правонаступництва. Навіть з формального погляду Російська Федерація відсутня у згаданому Статуті. У ньому досі представлений Союз Совєтських Соціалістичних Республік».
Звісно, всі ці події і факти будуть аналітично висвітлені на сторінках журналу «Універсум» (universum, в перекладі з латинської = Всесвіт. Філософський термін, що ним позначають «світ як ціле», або множину всіх світів), шеф-редактор якого Олег Романчук, відомий письменник, журналіст і видавець, як мовиться, тримає руку на пульсі життя в Україні і в усьому світі. Приміром, коли йдеться про повернення Україні ядерного статусу і передачу нам палубних літаків FA=18, здатних нести ядерну бомбу (Роман Світан, військовий експерт, 07.06.2023 р.,радіо НВ) у відповідь на погрози російських пропагандистів застосувати до України ядерну зброю і вже найближчим часом передати ядерну зброю білоруському диктатору Лукашенку, нам, тобто тим, хто бореться проти тиранії рашистів за демократію і цінності вільного світу, корисно згадати деякі статті Будапештського меморандуму, які наводить у вже згадуваній книжці Олег К.Романчук : « Будапештський меморандум не захистив Україну від агресії Росії. У січні 2018 року на щорічній прес-конференції глав МЗС РФ Сергій Лавров пояснив як Росія «виконує» Будапештський меморандум : «Я напомню, мы так и не применяли и не угрожали ядерным оружием Украине, потому никакого нарушения Будапештського меморандума не произошло». Цинізм головного російського дипломата вражає. Адже у статті 2 Меморандуму сказано: « РФ, Британия и США подтверждают свое обязательство воздерживаться от угрозы силой или ее применения против территориальной целостности или политической независимости Украины, и никакое их оружие никогда не будет использоваться против Украины». Сформульовано однозначно: НІЯКА ЗБРОЯ НІКОЛИ НЕ ВИКОРИСТОВУВАТИМЕТЬСЯ ПРОТИ УКРАЇНИ. І з такою країною можливі компроміси»?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Цей вимушений політичний огляд я навів для того, щоб краще і зрозуміліше оповісти про мого однокурсника фізфаку ЛНДУ Олега Романчука, бо, переконаний, ці події тепер у центрі його уваги, як і все, що стосується перспектив і подальшої долі України. Закоханий в літературу, ще в студентські часи Олег так зачитувався улюбленою книгою, що іноді забував про сесію, про екзамени. Після служби в армії розпочав свою творчу діяльність як письменник-фантаст, автор книжок «Таємниця жовтої валізи», «Право на істину», «Оглянутися в майбутнє», роману «Зоряний кристал», в якому часи древнього філософа Демокріта переплітаються з пошуковими роботами теперішніх українських і зарубіжних науковців, де в сюжетну канву майстерно задіяні навіть родичі Олега Романчука.Тепер О.Романчук = універсал (від лат. universalis) = людина, що має різносторонні знання, навички (Словник іншомовних слів. К. 1974). Ні, ми, тобто ті, хто захопився літературою, журналістикою, не розчарувались у фізиці, її фантастичних можливостях досліджувати і змінювати світ. Ми відчули і збагнули, що волелюбне, розкуте і незашорене середовище фізиків, в якому ми формувались, не тільки як вузькопрофільні спеціалісти, але й демократично налаштовані громадяни, передусім України, зобов’язані легалізувати свої погляди і переконання для утвердження рівноправності, національної ідентичності та історичної тяглості нашого буття. Нашими вчителями були академік Ігор Юхновський, професор Орест Влох ( згодом депутати Верховної Ради України), декан нашого факультету відомий фізик –теоретик Михайло Сеньків, завідувачі кафедрами Ярослав Дутчак, Олексій Лискович, Микола Романюк, МиколаЦаль, Мар’ян Пашковський, Вадим Савицький, викладачі Любомир Футорський, Лаврін Блажієвський, Йосип Кавич та інші. Приміром, Л.Футорський ще на першому курсі подав мені ідею написати «Студентську Енеїду», яка стала дуже популярною не тільки серед студентів нашого університету, але й інших вузів Львова. Уривки моєї «Студентської Енеїди» завдяки старанням письменниці і громадської діячки Галини Сизоненко друкувались на сторінках багатотиражки Львівського політехнічного інституту. А на сторінках нашої університетської багатотиражки «За радянську науку», редактором якої був досвідчений журналіст Йосип Лось (в 1992 році редактор газети «Українське слово», редакція якої переїхала з Парижа спочатку до Львова, а в 1993 році = до Києва; похвалюся, що з Львівської редакції тільки я потрапив до Київської), часто появлялись мої публікації науково-популярної тематики, репортажі, нариси, оповідання і вірші. Мені пророчили кар’єру популяризатора науки. Однак армія і ранні сімейні обставини змінили мої устремління. Якось, будучи молодими лейтенантами, ми випадково зустрілись з Олегом Романчуком у Львові. То був 1974 рік. Тоді мені вдалось пробитись з «паровозиком», тобто віршиком, присвяченим «великому жовтню», на першу сторінку «Літературної України». «Як це тобі вдалося?», = спитав Олег, бо пробитись на сторінки «Літературної України» було, ой, як не просто. «Написав, поклав у конверт і поштою відправив до редакції», = кажу йому, але побачив у його очах не цікавість, а вивчення досвіду. Я швидше відчув, а згодом збагнув, що його цікавить не швидка популярність, а глибинне осягнення значно вищих і змістовніших вершин творчості. Вже тоді Олег віднаходив і згодом відкрив світові «Аксіоми для нащадків» …
У 2003 році фізичний факультет розділився на два факультети: електроніки та комп’ютерних технологій. Напрям сенсорної та напівпровідникової електроніки веде професор Богдан Васильович Павлик, наш однокурсник. Другий напрям, тобто інформаційні технології та інженерію програмного забезпечення на зустрічі представив теж наш однокурсник професор Іван Олександрович Хвищун. До речі, на великому екрані Іван показав нам дбайливо зібрані ним світлини нашого студентського і армійського періодів. Повернення в молодість зворушило всіх присутніх, бо теперішні молоді декани фізфаку Юрій Фургала і Ярослав Чорнодольський називають своїми Вчителями і науковими керівниками наших однокурсників професорів Анатолія Волошиновського, Івана Хвищуна, Богдана Павлика, Петра Кособуцького, Любомира Монастирського, Петра Якибчука (роком старший за нас, був деканом фізфаку, який тепер має 6 кафедр; кафедра теоретичної фізики носить назву ім.Івана Вакарчука).
Невесела, навіть критична картина відкрилась з набором абітурієнтів: незначний відсоток сучасної молоді прагне до осягання фізичних спеціальностей; багатьох спокушають більш прибуткові професії юристів, менеджерів, тощо. Юрій Фургала та Ярослав Чорнодольський стали займатись промоціями, залучати ІТ-компанії, створили нові освітні програми інженерної спеціалізації ІТ-технологій і матеріалознавства. Випускники факультетів стають аспірантами, асистентами, доцентами, їм відкриваються перспективи міжнародної співпраці.
«У мене є конкретна пропозиція ,= звернувся до своїх однокурсників і теперішнього керівництва фізфаку Олег Романчук, = Знаю, що у нас невесела ситуація з фізикою, взагалі з інженерними науками. З ІТ-технологіями дещо краще. З вашого дозволу цю тему порушу на сторінках журналу «Універсум». До речі, ці проблеми на сторінках нашого журналу порушують академіки Ігор Рафаїлович Юхновський та Олександр Степанович Яцків, професори Максим Стріха та Анатолій Свідзинський. Даю карт-бланш, якщо будуть якісь ідеї = всі знають мої координати…».
Олег Романчук вдячний фізиці, бо навчила системно мислити і аналізувати. Вже 23 роки Олег Романчук працює на кафедрі української преси факультету журналістики ЛНДУ ім. Івана Франка. З- під його пера появились два унікальні посібники: «Системний аналіз у журналістиці», за яким навчаються в академії Служби Безпеки України і «Соціальна інформатика». Зараз цей курс називається «Соціальна інформатика і штучний інтелект». Зважаючи на надважливе питання вступу України до НАТО, в журналі «Універсум» (№ 11-12, листопад-грудень 2020) в кінці передової статті «Куди пливе Україна» Олег Романчук дописав: «У перші ж дні перебування Джо Байдена на посаді президента Сполучених Штатів наші дипломати, керівництво нашої держави мають поставити і вирішити питання про отримання Україною вкрай важливого статусу головного союзника США (Major Non-NATO Ally), яким володіють такі країни як Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія та ряд інших цивілізованих держав світу. Це надважливий крок для зміцнення безпеки України в протистоянні з Росією. Він важливіший ніж довготривале очікування реалізації бюрократичних процедур з метою отримання членства в НАТО». Якщо вищезгадані запевнення Мирослава Чеха не збудуться на Вільнюському самміті НАТО, то справді кращого висліду ніж висловлений О.Романчуком, годі й бажати. Це до слова, як полюбляє повторювати Олег Романчук. Але доля склалася дивовижним чином. Усвідомлюючи гостру необхідність адаптації тодішнього заідеологізованого суспільства до сучасних інформаційних викликів, маючи вже підготовлену до захисту дисертацію, Олег Романчук різко поміняв спеціальність і став видавцем і письменником, а через 10 років, тобто у 1993 році, започаткував журнал «Універсум» і одноіменне видавництво. У 2000 році захистив дисертацію, став кандидатом філологічних наук, тісно пов’язавши свою долю з журналістикою, навчає творчу молодь системно мислити, позбавлятись обмежень і штампів підколоніальної журналістики. Уміння критично, але справедливо мислити є запорукою поступу в системах масових комунікацій, формує нові тенденції в процесах соціалізації суспільства. Звісно, не всім це до вподоби, особливо олігархічним кланам, які дбають за своє особисте збагачення, а не про укріплення державного устрою і добробуту народу. Тому на сторінках «Універсуму» домінують сентенції такого штибу: «Україна = держава трансформер, яку зібрала і контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату…» (Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук). Зрушення є, бо минулого року книжка Олега К. Романчука «Не бійсь, не зраджуй, не мовчи» отримала державну премію ім. В’ячеслава Чорновола. На повномасштабну війну Росії проти України Олег К.Романчук відгукнувся 1000-сторінковою книгою «Публіцистика воєнного часу», яка охоплює період 2014=2022 роки. Війна, на жаль, триває, і на титульних сторінках «Універсуму» появились нові герої = командувач ЗСУ генерал Валерій Залужний, який на думку багатьох читачів хоча б за Херсонсько-Харківську операцію давно вже заслужив звання Героя України, і це зміцнило б бойовий дух наших воїнів. Ось Ігор Гордійчук, Герой України, генерал родом з Рівненщини, який зараз очолює військовий ліцей ім. Івана Богуна. Сколихнув свідомість присутніх учасників зустрічі і грізний погляд з обкладинки журналу Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі) = першого добровольця, який прижиттєво отримав звання Героя України. Але Олег Романчук звертається до колег-однокурсників: «Забув як його село називається… Десь біля Галича… не можу зв’язатись з батьками, щоб передати кошти і ще деякі волонтерські речі». Село Задністрянське, нині Бурштинської громади… Я (М.З.С.) і Омелян Поплавський прибули до Львова з Івано-Франківська, то ж мали на гадці посприяти цій місії, але за щемливою атмосферою споминів про студентські літа, за гучними тостами у затишному ресторанчику «Вулик» забули… Каємось… Герої не вмирають!
«Публіцистика Олега К.Романчука – це вияв високої професійної майстерності, бо чи не кожна його стаття базується на аргументованому виясненні генези і суті осмислюваної проблеми і обов’язково передбачає оприявлення авторської позиції. Автор не тільки прагне переконати читача в справедливості своєї позиції, але й відкриває шлях до дискусії, до вияву своєї думки, своїх переконань», = таку оцінку творчості Олега К.Романчука дав академік НАНУ Микола Жулинський, а Тарас Марусик, журналіст і перекладач висловився лаконічніше: «Такі аналітики, як Олег К.Романчук, = на вагу золота».
У ресторанчику «Вулик» я проголосив тост за нашого українського Універсала Олега К.Романчука за його високоінтелектуальну і високоаналітичну творчість,за його «дітище» журнал політології, футурології, економіки, науки та культури «Універсум», за те, що він мало говорить, зате більше творить в ім’я України, для самопізнання нас, як нації і нездоланного народу на Богом даній землі. Слава Україні! Героям слава!
Микола Зеновій СИМЧИЧ