В Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася
зустріч з поеткою, художницею, українкою з Мюнхена, неперевершеною мистецькою
фігурою – Еммою Андієвською.
Існує вічна суперечка про те, як краще сприймати вірші –
окремо від їхнього автора, чи у контексті. Після цієї зустрічі я переконалася,
що Емма Андієвська уміє підсилити враження від своїх віршів. Я б говорила про
аудіовізуальне сприйняття. Врешті, вона ж художниця. Після зустрічі я
пожалкувала, що ніхто не знімав відео. Адже пані Емму можна було б нарізати
кліпами по 10 хвилин і вивісити на ю-тубі. Переконана, рейтинг був би
захмарним.
Як слушно зауважив хтось
у залі: Емма – це від «емоція». Пані Емма залишається неперевершеною та
шокуючою навіть у свої майже 80. Вона ж
так відгукується про свій вік: «Мені всього 79…». Яскраво-червоний одяг, великі
жовті прикраси, екстравагантний капелюх… Я не була в Одесі, але переконана, що
саме так личить вдягатися одеській торговці. Перше враження – несмак. А потім
починаєш заглиблюватись, і розумієш – Емма Андієвська органічна у цьому всьому,
ти сприймаєш добре і феєричне вбрання, і яскраві фарби на обличчі, і бойову, зовсім
не патетичну жестикуляцію. Пані Емма своєю легендарністю була би подібна на
троянського коня, але від цієї жінки струмує така енергетика, що можеш їй лише
позаздрити. До того ж, їй цікаво з молоддю, адже «молодь – наше майбутнє».
Часто у «класиків» переважає прагнення «себе показати», натомість у пані Емми
це було бажання «подивитися на людей».
Поетка дуже цікаво розповідала про пригоди з власного життя.
Врешті, складалося враження, що її життя
– це суцільна пригода. Перший спогад – з 9 місяців, коли побачила у
дверях квартири жар-птицю. Пізніше з розпитувань мами з’ясувалося, що то міг
бути півень, принесений з базару. З двох років пам’ятає себе повністю. У цьому
віці випала з балкона на травичку і втрапила головою на розбиту пляшку. Почався
запальний процес, справа йшла до трепанації черепа, «ну а ви уявляєте собі, яка
у 33-му році трепанація черепа», але допоміг щасливий випадок – з недогляду
няньки дитина вивалилася з візочка і вдарилася головою об асфальт. Стався
крововилив, і запальний процес почав стухати. Та повірте, пригоди на цьому не
завершились. За словами Емми, «я вмирала з самого дитинства».
Ці дивовижні оповіді, як на мене, мають окрему художню
цінність.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Про свої вірші Емма з гумором відгукується: «У мене
медитативна поезія. Її треба читати багато разів. Так, як у тому анекдоті:
“Розказав їм шістнадцять разів. Сидять. Ну, думаю, розкажу ще всімнадцяте.
Розказав – попадали зо сміху». У її віршах зустрічаються рідковживані
українські слова, частим є поєднання художнього образу з науковою лексикою,
геологічними позначеннями типу базальту чи пемзи, або ж специфічними
шахтарськими висловами типу «на гора», за які потім доводиться сваритися з
коректорами. Цікавою властивістю поетичної мови авторки є широке застосування
еліпсису – опущення частини речення, нібито очевидної. Відновлюючи її під час
читання, можна утворити майже близький до розмовного порядок слів, і таким
чином роз’яснити собі значення вірша. Також на увагу заслуговують рими авторки.
Сама вона називає їх дисонансними. Суть у тому, що голосні у них різняться, а
приголосні однакові. Власне, таку риму можна назвати консонантною. Цікаво, що
можливості такої рими в українській мові практично не розроблені.
Більшість школярів та літературознавців знають про
Андієвську насамперед у зв’язку з нью-йоркською групою. Сама ж поетка
наголошує: «Я ніколи не була «нью-йоркською групою». Коли я зазнайомилась
з кількома хлопчиками, які потім
стали нью-йоркською групою – вони ще не
мали нічого. А в мене вже була збірка, про неї писав Державін. І я мала виступ
на німецькому радіо в 44-му році. Потім, коли вони запропонували мені
друкуватися у їхніх органах, звісно, я погодилась. Але до групи не належала. От
Барка там теж друкувався – але геніального Барку вони не посміли туди
зарахувати».
Цікавими були її поради молоді. Без жодного педагогічного
пафосу пані Емма наголосила – варто читати геть усе. Сама вона зазначила, що
цікавиться всім підряд – геологією, подробицями викопних решток морського дна.
Навіть санскрит знайшовся серед її гріхів. А все це тому, що вона не знає – чим
зацікавиться її підсвідомість завтра. Щоб підсвідомість видавала шедеври –
треба повсякчас у неї щось закидати. Ну а коли там нічого не буде – дарма
сподіватись на результат. Також, сказала поетка, треба знати мови, адже,
прочитавши щось у трьох варіантах і звіривши їх між собою, можна отримати
правдиву інформацію.
Загалом, постать Емми Андієвської вражає незвичайністю і
цілісністю. Вона така ж природна, яким міг би бути неіснуючий блакитний
носоріг, який гармонійно щипав би травичку, не знаючи про власну дивовижність
чи епатажність. І довжелезна черга прихильників пані Емми, яка сформувалася у
залі після офіційного завершення зустрічі, говорить саме про те, що у дивовижі
Андієвської повірили, а її творчість надбала собі нового читача.