КОЛЕКТИВНЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО СПІВГРОМАДЯН ТА УКРАЇНЦІВ УСЬОГО СВІТУ
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СИМВОЛУ УКРАЇНИ, ВИДАТНОГО ПОЕТА І МИСЛИТЕЛЯ
Дорогі українці, побратими і посестри усієї планети! Звертаємося до вас у час другого року війни, перемога України в якій визначає подальше буття усього світу. Вітаємо вас із 209-ою річницею, яка продовжує відлік третього століття з дня народження духовного Батька нації Тараса Шевченка.
Здобувши ще в лютому 2022 року свою найпершу перемогу у спротиві Росії, Україна докорінно змінила парадигму чинного розуміння світу, світової історії та сучасного світоустрою. Осягнення українського світобачення потребує вселюдського усвідомлення того, що Україна зобов’язана перемогти – заради утвердження життєдайних змін для власних і загальнолюдських нащадків.
Виборюючи остаточну перемогу у війні, вона перекреслює попередні концепції «гарячих» чи «холодних» воєн, стратегії «зіткнення цивілізацій», «кінця історії» тощо. І започатковує водорозділ між цивілізаціями, адекватний викликам епохи ноосфери та умовам гібридної війни. Розмежування цивілізацій, яке запроваджує Україна, засноване на принциповій несумісності життєствердних та/чи смертоносних знань. Йдеться про дихотомічність життя і смерті та відповідних знань, що віддзеркалюють їх. Звідси випливає необхідність демонтажу ворожих життю знань та їх витіснення рятівними знаннями, але в жодному разі не «примирення» і не «узгодженість».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Життєствердне знання, котре є і питомо українським, і загальнолюдським, призначеним для порятунку сучасних і майбутніх поколінь, спонукає до з’ясування світоглядних джерел, захованих у національному середовищі українства, першою чергою до незбагненної творчої спадщини Великого Кобзаря – духовно-інтелектуального символу України, подвижника національного руху, мислителя і поета, живописця, громадського діяча.
… Тарас Шевченко з юних літ осягнув глибину розбіжностей між українським народом, новітнє інтелектуальне осердя якого йому судилося витворювати, та народом російським, серед якого прожив більшу частину свого недовгого життя. Перебуваючи в Україні, він у березні 1847 року написав передмову до другого видання «Кобзаря», яке не вдалося здійснити. Звертаючись до майбутнього читача, поет наголошував: «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово».
…Однією з алюзій на тему Шевченкової передмови 1847 року до нездійсненого видання «Кобзаря» свого часу став есей «Не заглядаючи у святці» українського інтелектуала ХХ-ХХІ століть М.Руденка. Автору випало творити його у концтабірній лікарні Передуралля. Один із фрагментів есею отримав назву “Розмова різними мовами”. Вказуючи на глибоку несхожість української та російської мов, письменник і правозахисник ілюстрував їхню світоглядну розбіжність на прикладах цілковито різної змістовності слів, залежної від того, якою мовою ці слова промовляються.
Проект поета, політика і громадського діяча П.Мовчана “Логос”, котрий є сучасною алюзією на мотиви Шевченкової творчості загалом, покликаний стати дороговказом, що повертає суспільство, особливо молодь, до життєдайних витоків творення, становлення і розвитку української мови, взаємних впливів слова, культури й історії нашого етносу. Доречно вказати, що насправді ця алюзія є істотно масштабнішою: коли йдеться про “логос”, то мається на увазі не тільки той, що перекладається з грецької як “слово”, а передовсім мова, керована верховенством розуму, мова, котру за Т.Шевченком належить “возвеличати розумом”. Тож поняття “Логос” запроваджуємо не як традиційне тлумачення через дослівний переклад з грецької, а як окреслення сфери розумного у загальнолюдському бутті, сфери, котра інформаційно опосередковує інтелектуальну культуру в її широкому розумінні – як науку й освіту, літературу і мистецтво тощо. А українську мову вважаємо своєрідним «ключем» до відкриття надбань життєствердного Логосу.
…Дерево, як алюзія на мотиви Шевченковової поезії, що віддзеркалює діалектику загальнолюдського пізнання, знаходить втілення у творчості відомих світові українських письменників ХХ-ХХІ століть. У М.Руденка – це картина пізнання людства, зображена у вигляді метафоричних дерев; картина, що розвиває як алюзію на Шевченкове розмежування народів і мов, так і метафору про світоглядно різні логоси, а в ширшому розумінні – несумісність достатніх та недостатніх теорій. Шевченкова алюзія у В.Стуса – це дихотомія “зимових дерев”: дерева, зрощеного там, де світає, і дерева, котре виросло там, де смеркає.
…Украй зневажливе ставлення Російської імперії до уярмлених народів стало предметом поетового обурення імперським гнітом, яке Т.Шевченко передав непроминущими наративами поеми “Кавказ” та гнівними словами про “молдованина” і “фінна” та решту колонізованого посполитства. Словами “на всіх язиках все мовчить. Бо благоденствує” Великий Кобзар затаврував тотальний гніт російської імперськості, котрий донині загрожує світові.
Аналізуючи сучасний стан згаданих Т.Шевченком етносів, наголосимо: фінни, понад 100 років тому отримавши незалежність і 3/4 століття дотримуючись політики нейтралітету, нині прагнуть захистити себе під «парасолькою» спільної безпеки. Ще складнішою є сучасна доля Молдови, котра дедалі болючіше потерпає від загроз імперського тоталітаризму з боку Росії.
Власному і дружнім Україні народам Т.Шевченко дав однозначні наративи, які у середовищі українства донині залишаються афористичними посланнями націям:
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля!
Утверджуючись у правді і силі цих переконань, на противагу імперським викликам світові Великий Кобзар протиставив велич розуму і мови, які нам належить проявити:
І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик…
Вказуючи на верховенство розуму, Т.Шевченко апелював до того, що іменується питомо українським поняттям “світ правди”. Нині стає все актуальнішою алюзія на пророче твердження Кобзаря про світ правди та переконаність у призначенні України: адже засвітить його саме вона!
Війна засвідчує: настав час розуміння визначального історичного шансу, який наближав Т.Шевченко своїм поетичним словом. Це пророцтво він передав словами про те, що якраз Україна
… розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить.
Меседжі Кобзаря знаменують загальнолюдську місію, котру саме зараз належить втілити українству. 178 років тому Т.Шевченко передбачив зіткнення несумісних “тьми неволі” і “світу правди” та пророче окреслив неминучість переможного фіналу “світу правди”. Тоталітарне радянське літературознавство побоювалось національного трактування вірша «Стоїть в селі Суботові», він був забороненим у радянській імперії, а в Україні його почали оприлюднювати аж у часи розпаду СРСР. «Битва» дихотомічних сутностей, на які вказав Великий Кобзар, матиме воістину грандіозне завершення: адже завдяки Україні засвітиться “світ правди”, бо якраз вона покликана розвіяти “тьму неволі”!
Лейтмотив зіткнення Світла і Пітьми пронизує інтелектуальне надбання вже згаданого М.Руденка, котрий звернувся до онтологічного осмислення грандіозних наративів більш, ніж через 100-ліття після розкриття духовним Батьком нації цих непроминущих сутностей. Варто зосередитися на двох алюзіях на цю тему. Першою є алегорія протистояння, в якій Вершник, котрий є віддзеркаленням Світла, прагне приборкати уособлення Пітьми – Коня, що прагне скинути Вершника. В есеї “Не загубити ліхтарика”, що став передостаннім заповітом інтелектуала, він філософськи розвинув алюзію на цей мотив. Він вказав роздвоєння Субстації на Світло й Темряву і наголосив: у цьому роздвоєнні проявляється всесвітня діалектична потужність. Ця сентенція наповнена глибоко субстанційним змістом: Матерія Світла і Матерія Темряви віддзеркалюють непроминущість їх віковічного протиборства як прояв потужності Всесвіту.
Належить підкреслити суголосність життєствердних меседжів ХІХ і ХХІ століть: Т.Шевченко особливо наголошував на плеканні життєдайної мови: адже саме вона засвічує “світ правди” та розвіює “тьму неволі”. Завдяки рятівним наративам Матерія Світла витискає із часопростору Матерію Темряви та несумісне із життям мислення і матеріальне діяння.
…В умовах, коли докорінно змінюється глобальний часопростір, Україна покликана ініціювати внесення змін першою чергою до міжнародних документів, що унормовують чинну парадигму знань. Від 2005 року, коли в Женеві оприлюднена доповідь ЮНЕСКО «До суспільств знань», упродовж 18 років зростає актуальність оприлюднення позиції нашої країни, в епоху ноосфери покликаної наголошувати на пріоритетності життєствердних знань, керуючись їх докорінною відмінністю від смертоносних знань, неприйнятних ні для життєдіяльності, ані для розвитку міжнародного співтовариства.
Стає дедалі невідкладнішим подальший розвиток цих ініціатив України, особливо з огляду на оприлюднення у 2019-2021 рр. доповідей ЮНЕСКО, що розвивають платформу суспільств знань, торкаючись так званих цифрових суспільств. Ми переконані, що рятівна парадигма подальшого розвитку цивілізації, яку здатна пропонувати Україна, має рішуче витісняти чинну парадигму, засновану на знаннях, зміст яких до цього часу продовжує залишатися несумісним із життям.
Зростання геополітичної значущості України актуалізує питання запровадження української мови як засобу оприлюднення принципово нових міжнародних ініціатив. Передовсім належить вказати на Балто-Чорноморську вісь (проект Балто-Чорноморського союзу), під яким розуміється створення наддержавного об’єднання, ініційованого за участю України ще понад 100 років тому. Втілення цього проекту відкрило б перспективу застосування української мови як засобу спілкування з іншими державами у передбачуваному міждержавному союзі. З погляду перспектив подальшого застосування мови належить розглядати ідею союзу, що вже отримав умовну назву «УПА» (Україна-Польща-Англія, точніше, Великобританія), висловлену в час теперішньої війни. Повноцінне запровадження української мови у сферу міждержавного спілкування сприяло б встановленню певних «неписаних» традицій новітніх союзів держав і слугувало б взірцем для новітніх принципів налагодження стосунків між ними. Введення України до складу Ради безпеки ООН замість Росії, котра заслуговує видворення, відкриє ще масштабнішу перспективу – застосування української мови в ООН.
Таким чином, налаштовуючись на властивий українству лад життєствердного мислення, якраз у Т.Шевченка знаходимо відповіді на найпосутніші питання сучасності, спричинені глобальними викликами ХХІ ст. Алюзії на мотиви поезій Великого Кобзаря, згадані у нашому Зверненні, віддзеркалюють питомо національний характер мислення і спрямовуються на утвердження цивілізаційного зламу, що відбувся завдяки першій українській перемозі, здобутій на початку війни унаслідок краху намірів ворожого бліц-крігу.
Наша найперша перемога вказує: Україна започатковує докорінні трансформування, здатні мотивувати виживання людства та безпечну життєдіяльність цивілізації. Ноосфера відкриває епоху життєствердного розвитку, покликаного якомога швидше витісняти смертоносні наративи. Україна володіє пріоритетами рятівного знання, здатного протидіяти загрозливим для планети викликам.
Микола Жулинський,
голова Товариства зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна – Світ»), директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, академік НАН України
Георгій Філіпчук,
голова Конгресу української інтелігенції
Михайло Сидоржевський,
голова Національної спілки письменників України
Володимир Шевчук,
голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського