“Українська літературна газета”, ч. 2 (346), лютий 2023
Зажурений Стопчатів. Все подвір’я біля хати Дмитра Павличка залюднене, а з вулиці напливають нові потоки люду. Священники правлять службу Божу за упокій душі великого сина України, геніального поета, політика, дипломата, громадського діяча і «сина простого лісоруба» Дмитра Васильовича Павличка. Протискуюсь до гурту тележурналістів, які беруть інтерв’ю в академіка Миколи Жулинського, голови НСПУ Михайла Сидоржевського, двоюрідної сестри Д.Павличка Ірини, колишніх депутатів Верховної Ради багатьох скликань Івана Зайця, Ярослава Кендзьора, полковника ЗСУ Миколи Поровського. Біля труни перед хатою священник звертається до Бога і всіх присутніх відпустити покійникові гріхи по раз перший, і по раз другий, і по раз третій; в гіркій скорботі дружина поета Богдана, дочка Роксоляна, внуки, родичі, численна громада шанувальників і односельців. Ще не звучав з уст Івана Зайця біля церкви святої Параскеви у Стопчатові, де поховали великого майстра слова, де відбувся імпровізований мітинг на його честь, майже філософський трактат Павличкового внука Данила, присвячений своєму знаменитому дідусеві про те, що в засвітах йому випаде велика честь бути прийнятим в ряди таких велетів світового масштабу як Сенека, Платон, Сократ, Макіавеллі, Аристотель, Шекспір, Бодлер, Юнг, Ніцше, твори яких він перекладав; де він зустріне там свою дочку Соломію, яка допомагала своєму батькові з перекладами і яку батько називав своєю вчителькою…Отже ще біля хати Д.Павличка я наважився на, як мені здавалось, не зовсім коректне в цій ситуації питання до академіка НАН України Миколи Жулинського. Але про все послідовно…
Микола Жулинський: Після ГКЧП у Москві в 1991 році для України появився історичний шанс вирватися з лабет російської неоімперії, і Дмитро Павличко знав, що цей історичний момент треба використати максимально. Треба було прийняти Декларацію про державний суверенітет України. Але було багато навіть демократів, які казали, що спочатку потрібно провести референдум і результати референдуму дадуть можливість говорити про Декларацію. Павличко казав, що треба моментально зараз приймати Декларацію. І він почав тиснути на Голову Верховної Ради Леоніда Кравчука, який вважав, що спочатку треба приймати Постанову, а вже потім приймати Декларацію. І тоді Павличко зайшов у Президію, є фотографії, став над Леонідом Кравчуком і сказав переконливо: «Я тебе задушу. Став Декларацію на голосування».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І Кравчук поставив. І було прийнято Декларацію понад трьохстами голосами. Це була унікальна мить в історії України. Вона буде записана золотими літерами. Тут сьогодні з нами Іван Заєць, який тоді був поряд з Павличком. Разом з Чорноволом, Поровським та іншими депутатами до залу ВР внесли синьо-жовтий прапор України. І це, можливо, найбільш важлива подія в історії українського народу. І в цьому роль Павличка надзвичайно велика. Пригадую, вже коли прийняли Декларацію, Павличко вийшов до народу перед Верховною Радою. Деякі думали: як це так, разом з комуністами прийняли; компартію ще не заборонили, а Декларацію вже прийняли; так чи інакше комуністи залишаться при владі – може ще зарано… А Дмитро Павличко каже: «Люди, ми стали незалежною державою! Ставайте на коліна і моліться»! І весь натовп, багато тисяч людей стали на коліна і молились, радіючи, що прийняли таку велику історичну Декларацію про державний суверенітет України.
Павличко передчував цю повномасштабну війну Росії проти України. Я перечитую те, що він писав і що я писав. Він говорив про велику загрозу сепаратизму на Сході України і в Криму. У 1992-1994 роках я відповідав за Крим у плані впорядкування кримських татар. Тоді було очевидно, що Крим завойовує росія тим, що запроваджує філії російських університетів, засилає до Криму багато росіян. Це було очевидно, але, на жаль, наша влада не дуже оперативно реагувала. Павличко казав тоді, що те, що відбувається в Криму, неминуче приведе до крові; він думав, що Крим будуть захоплювати військові, що і було насправді. На жаль, в 2014 році ми ніякого спротиву проти агресії Росії в Криму не зробили. Павличко передбачав, що після загарбання Криму росія неминуче хапатиме за горло Україну різними способами. Спочатку – гібридно-інформаційною війною, а потім повномасштабною. Підставою для цього були дві чеченські війни. У нього багато поезій, присвячених чеченській війні. Після 24 лютого 2022 року я не бачився з Павличком. Він себе не дуже добре почував. Потім родина перевезла його на Тернопілля в рідне село його дружини Богдани і телефона він не брав. 24 лютого в день агресії ми поховали Івана Дзюбу. І в цей день Павличко ще був у Києві і я говорив з ним по телефону. Але він сказав, що не може бути на похороні Дзюби через тяжкий фізичний стан. Та й інші не змогли. Війна…Хоронили Івана Дзюбу десь 25-30 найближчих друзів. Навіть поминків не робили. Павличко помер у селі біля Збаража.
Яке місце у світовій літературі займає Дмитро Павличко?
Мене ніколи не цікавило яке місце ми займаємо у світовій літературі. Це все залежить від багатьох факторів. Чому, приміром, немає жодного українського письменника лауреата Нобелівської премії? Тому, що ми були бездержавним народом.
Яскравий приклад цьому винахідник «рентгенівських» променів українець Іван Пулюй.
Ми можемо говорити про багатьох людей, які заслуговували на світову славу, але в нас не було механізму державного впровадження наших культурних і наукових цінностей. Треба було перекладати світових класиків, і Павличко перекладав. Скільки світ витворив письменників, які не заслуговують, щоб про них знали, але вони уміли себе подати і тому так виходить. Візьмімо Генріка Сенкевича з його романами. Він став Нобелівським лауреатом, і я не сказав би, що це така висока художня творчість. Але на той період Польща була напівдержавою, а Україна – колонією.
Павличко був сценаристом фільму «Захар Беркут». І в наші дні вийшов на екрани «Захар Беркут», але зовсім у іншій видовищній інтерпретації. Порівняйте, будь ласка ці фільми.
З художнього кінематографічного боку новий фільм насичений. Це – блокбастер голлівудського рівня і тому перший фільм має велике значення, бо максимально наближений до сюжету повісті Івана Франка, і актори прекрасні. Але новий фільм має інші критерії оцінки. Для кожного періоду виставляються свої мірки. Другий фільм розрахований на сучасного глядача і він сприймається в сучасній інтерпретації і в контексті сучасних подій.
Я вибачаюсь, може не зовсім доречно щодо нинішньої події, але як Ви ставитесь до книжки Дмитра Павличка «Покаяльні псалми»?
Абсолютно нормально ставлюся. Це означає, що Павличко прекрасно собі усвідомлював, що в той період його творчості треба було йти на компроміс. А чому? Ви прекрасно розумієте, що якщо Богом наділений талантом митець, то внутрішньо він чує необхідність себе реалізувати. Він повинен відбутись як митець. Йому дано зверху таку настанову. І те, що його іноді звинувачували у пристосуванстві, то маємо замислитись: заради чого він це робив? Ради того, щоб мати можливість щось сказати в тих умовах. Сказати те, що йому веліла його душа. І згадайте ті часи: кожен поет у своїх книжках мусив на початку книжки поставити оті «паровозики» во славу леніна і компартії. Інакше книжка не вийшла б. Хіба ми сумніваємось, що тоді Павличко був не патріотом України? Та він був патріотом України. Згадаймо хоча б те, що він пережив у шістнадцятирічному віці, коли його взяли в УПА. Там його вишколювали. А потім як над ним знущались у тюрмах. Майже рік юнак провів у енкаведистських катівнях у місті Станіславі, тепер Івано-Франківськ. У нього була ненависть до тої системи. Але він мусив іти таким шляхом, щоб сказати усім, за його ж словами, що він бив поклони Богові і дияволу.
Подякуймо Дмитрові Павличку за те, що попри всі перепони і випробування долі, своєю творчістю і своєю діяльністю він згуртував українську націю, виводив її на простори європейської цивілізації.
Це – правда.
Інтерв’ю записав Микола Зеновій СИМЧИЧ
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.