Трагічна річниця повномасштабного вторгнення рашистської орди до України… Проте ця дата водночас ще й трагікомічна. Бо у минулорічному лютому в Кремлі бадьоро нахвалялися взяти Київ за три дні, а підкорити всю нашу державу за три тижні. А нинішнього лютого у бункерному лігві московського божевільного геополітика і «визволителя» зовсім інші настрої. Кажуть, недавно від виснаження і перевтоми госпіталізований… Ні, поки не сам безумний диктатор, а до лікарні потрапив той спеціальний чоловік, який носить за господарем валізу із відходами його життєдіяльності. А оскільки отой бідолаха самотужки тепер не справляється із ще й такою реакцією наляканого організму фюрера на військові поразки, невдачі та втрати в Україні, то тепер відразу три чемодани для відходів за ним носять аж троє спеціально навчених і дужих вантажників.
Та нам своє робити! Письменники Творчого об’єднання гумористів і сатириків Київської організації НСПУ підготували випуск Бойового листка «СМІХПАЙОК», започаткованого у лютому 2022 року для моральної підтримки українських бійців – захисників України. Далі будьмо!
Гриць Гайовий
БАЛАДА ПРО ЄДИНУ СПІЛЬНОТУ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
(В жанрі 14-рядкового не-сонета)
Пробірка, Лампочка, і Шибка у вікні…
Що спільного у них? Вони – СКЛЯНІ –
Єдині так би мовити за змістом,
Бо зліплені з однакового тіста і,
Згідно з установленою квотою,
У праві називатися СПІЛЬНОТОЮ.
Отак і люди різної кваліфікації
Об’єднані в СПІЛЬНОТУ ОДНІЄЇ НАЦІЇ.
Отже, будь ти лівим, правим чи центристом,
Православним, радикалом, єговистом, комуністом,
Рідновіром чи, як я, – єретиком-сатиром,
Силою ЄДИНОЇ СПІЛЬНОТИ
Нищ орду московської сволоти!
Рапорт смертників московської орди,
Або Квітневі тези приречених в оригінальному звучанні: «Ми всє у бой пайдьом…
І как адін умрьом…»
Всьо прадумана – рєшитєльна і крута:
Русскій мір – ат вепса да якута –
Па вєлєнью Путіна с Шайгой
Бросілса в паслідній смєртний бой
Даби з Украінай паквітацца.
Но приішлось гєроям так засрацца,
Што у Путіна Шайгу уж нє гєрой.
І рєшился он пажертвавать Шайгой.
(У важдєй єта ісптитанний прійом!)
За ваджя ми с удавольствієм умрьом,
Толька, Путін, раді Бога нє магі,
Умерщьвлять таваріщя Шайгі:
Для рассєі каждая шайга
Может абайтіс в трідарага,
Даже єслі он, как твой Лавров, дєбіл,
Но Лаврова ж до сєх пор ти нє убіл!..
Даживайте да Гаагскава суда.
Нас нє будєт там. Но ета нє бєда:
Смертью паправшиє бєду
Будут ради встрєтіть вас в аду!
Валентин Шульга. (Ко-рот-ки-ми чер-га-ми)
СИМВОЛ СТІЙКОСТІ
Не ослабляє тиск рашистський спрут,
Проте хоч як гаддя не пнеться,
Мов моноліт стоїть Бахмут
Незламності вкраїнської фортеця!
КОЗАЦЬКА ВІДСІЧ
На землю нашу наповза щомить
Отруйлива рашистська чорна гнидь…
Та ми незламні, знаєм, що робить:
Давить! Давить!! Давить!!!
ДЛЯ ВАНТАЖУ «200»
Орк полюбляє «русскую рулєтку»
Тож, знаючи гостинний етикет,
Клієнтам пропонуєм не серветку,
А чорний поліетиленовий пакет!
ВІРНИМ КУРСОМ
«Москва» успішно курс взяла на дно…
Це нагад вам, кремлівські гниди:
Чекає всю паРРашу заодно
Прикметна доля Атлантиди!
ПЕРСПЕКТИВА ВОЯЧНІ
Кривавій бійні ближчає кінець…
Тож кожного заюшеного орка
Чека надійна шибениці шворка,
А ліпше електростілець!
ЄДИНИЙ ВИХІД
Аби угамувать скаженого мурла,
Міцніти треба воям самооборони,
Зробивши з двоголового орла
Суціль обпатрану ворону!
Павло Кущ. «Пупу» чи «Хуху»? або «Аноутануло…»
Зворушливе оповідання Івана Тургенєва «Муму», яке було обов’язковим для вивчення у радянських школах, написане на реальних подіях, що відбулися в одному з московських будинків. І цей твір, підтверджуючи вроджену нерозумну і навіть пришелепкувату покірність росіян перед господарем чи владою, страх і відсутність найменших намірів піти проти їх волі, став своєрідною прелюдією до теперішньої рабської покірності пересічних людей з рф. Та й головні герої ті ж самі. Тільки й різниці, що замість одного глухонімого здорованя Герасима, фігурують мільйони росіян. Вони також глухі, бо нічого не чують, окрім брехливої і згубної кремліської пропаганди. І теж німі, але спроможні вимовляти не класичне: «Муму», а «Пупу».
Далі у сучасному сюжеті серйозні і водночас трагічні зміни. Бо оте «Пупу» не просто блохасте щеня із пітерського підворіття, а чимале (не зростом) кремлівське цабе із божевільною манією власної геополітичної величі, що перетворилася на найбільшу смертельну небезпеку для нього самого і для всіх росіян. Виконуючи божевільні плани і накази владного цуцика, вони десятками тисяч покірно гинуть на території України, вгамовуючи імперські амбіції отого владного цуцика, чия шия досі із незрозумілих причин вільна від нашийника чи міцної мотузки.
Боязке, брехливе і підле скрізь і завжди, воно навіть відкрите повномасштабне збройне вторгнення до сусідньої держави назвало «спеціальна військова операція». Хоча тепер вже очевидно: насправді у назві «СВО» йдеться про самовбивчу так звану операцію. А зважаючи на величезні втрати живої сили, військової техніки, міжнародні санкції та засудження дій «Пупу» у всьому світі, внутрішні економічні, фінансові та соціальні проблеми, зокрема деградацію суспільства та міжусобні війни владних кланів, у вже відомої премії Дарвіна з’явився серйозний конкурент.
Відомо, що віртуальну щорічну премію імені одного з авторів теорії еволюції Чарльза Дарвіна вручають особам, які загинули, точніше, самознищилися незвичним чи взагалі ідіотським способом. Зазвичай претендентів на посмертну трагікомічну відзнаку не бракує. Проте після 24 лютого 2022 року на сумнозвісні лаври упевнено претендує виключно кремлівське «Пупу». А оскільки зараз йдеться про самогубство не якогось дебіла-одинака, а про загибель чи розпад всієї колись великої і потужної держави, схоже, це буде окрема премія. Щоправда, навряд чи її назвуть прізвищем першого лауреата химерного титуту. Бо його прізвище у всьому світі стало синонімом нецензурного словечка, яке вживають охочіше і навіть значно частіше за те, що у паспорті. Тому, більше всього, це буде «Премія «Пупу» для особисто цуцика-диктатора, і водночас для всього російського народу, позбавленого можливості і права вільно говорити. Проте варіант «Премія «Хуху» також має право на існування, позаяк за цим глузливим назвиськом кремлівське щеня ще більш відоме на всіх континентах.
Згадаймо: які самовбивчі кроки насамперед зробив кремлівський цуцик, коли понад два десятиліття тому отримав безмежну владу? Чогось відчувши себе грізним вовкодавом, почав затято тявкати: мовляв, пора нарешті вставати з колін! Таки й справді пора. Хоча йшлося не про мільйони пересічних людей держави, які й без того, поки тверезі, стояли на двох і навіть ходили, тримаючись за стіну, а якраз про ініціатора цього заклику із купою образ і хворобливих комплексів. Адже воно спершу немало попотремтіло навколішки перед дужчими суперниками у пітерських підворіття. Далі у подібній незручній позиції невдахи і лузера також довго перебувало вже навіть у погонах офіцера держбезпеки, що підтверджує і зневажливе прізвисько «міль». Ледве-ледве воно «піднялося», коли із кислою мармизою тягало валізи за відомим і успішним владним земляком. Однак образа за минулі роки, проведені навколішки, була такою гіркою й пекучою, що воно, вирачкувавши з допомогою олігархів на верхівку владу, прагло помсти і вирішило поставити на коліна весь підлеглий люд. Щоб знали!
Щеня при владі нітрохи не сумнівалося в успіху цієї на перший погляд божевільної ідеї, бо добре знало: в російській імперії завжди поважали і боялися тільки «сильної руки». Тому його підлеглі навіть зраділи, адже щеня набичилося, грізно затупотіло ніжками і загарчало про намір «мочить» навіть у сортирах, коли вибухали житлові будинки начебто від рук терористів, а воно закликало до помсти. А як воно зіщулося після вибуху найсучаснішого і «аналоговнєт» підводного човна «Курськ» і потім навідріз відмовилося від міжнародних рятувальників, які могли визволити з вцілілих відсіків субмарини частину екіпажу. А потім взагалі з ідіотською посмішкою, яка йому дуже пасує, привселюбно цинічно бовкнуло: «Анаутанула…»
Дійсно! Вся Росія відтоді потонула у безмежному морі огидної брехні, корупції, переслідувань і вбивств опозиційних політиків та журналістів, безмірного збагачення столичного оточення «самого» і безпросвітніх злиднів у провінції. І все це на тлі також безмірних лестощів і формування культу особи лідера Кремля та рабської покірності людей, яким кремлівський цуцик із чіткими ознаками геополітичного сказу прищеплював ненависть і лють до сусідів із колишнього СРСР чи інших країн.
Парадокс! Завиваючи з підворіття Кремля про намір об’єднати всі у минулому республіки «Союзу», воно навпаки нацьковувало росіян на людей – мешканців сусідніх тепер незалежних держав. А до України у «молі» завжди була і залишається люта «любов». Брутальне і зверхнє ставлення до українців, а водночас помітний крок до свого політичного самогубства цуцик зробив ще задовго до категоричних звинувачень українців у неонацизмі, фашизмі та загрозі безпеці РФ. Пам’ятаєте?
Перетворивши перемогу у Другій світовій війні на агресивну сучасну державну релігію, воно не тільки «приватизувало» історію на користь виключно Росії, а взагалі тупо проігнорувало величезний внесок і втрати всіх-всіх народів тодішньої країни та величезну допомогу союзників з Європи та світу. Бридке щеня публічно потопталося по могилах і пам ‘ять тричі Героя, багатьох двічі і ще більше просто Героях СРСР та інших мільйонів українців, які спільно з росіянами та представниками інших національностей воювали заради однієї тоді на всіх перемоги. А воно, німчемне, якось публічно промимрило на весь світ: «Ми пабєділі б даже бєз Украіни, ми народ пабєдітєлєй!» Повторюю, це буркнув не п’яний, мов чіп, пересічний дядько під похилим парканом у російській глибинці, а моральний виродок і мерзотник на посаді глави держави на пресовій конференції за участі великої кількості журналістів, у тому числі й зарубіжних.
Якісь додай спроби чи натяки на вибачення? Щас!.. Але карма та відплата за згадані цинізм, блюзнірство і святотатство щодо України, яка у роки Другої світової війни зазнала найбільших втрат, таки наздогнала кремлівського цуцика та всю безмовну і покірну імперію рабів вже після 24 лютого 2022 року. І найбільша справедливість у тому, що саме українці, героїчно захищаючи свою землю, розвіяли міф про росіян як «народ пабєдітєлєй» і взагалі поставили під сумнів професійну спроможність «другої у світі армії». Зібрана у Московії у великій кількості начебто й армія насправді виявилася напівдикою ордою, здатною воювати переважно проти цивільних людей. Зазнавши відтоді дужого відкоша і багатьох поразок та величезних втрат, російські військові терористи тепер ще активніше підло обстрілюють ракетами мирні міста, вбиваючи мирне населення та руйнуючи інфраструктуру. А геополітичне щеня, розпочавши у минулорічному лютому самогубство власне, а заодно й всієї агресивної держави, тепер знову тремтить навколішки у передчутті чогось страшнішого, ніж стусани, якими його колись щедро частували у підворіттях.
Трагічна кінцівка оповідання «Муму» про собачку відома всім. Як пробелькотіло б кремлівське «Пупу» (чи «Хуху»): «Онаутонула…» Як складеться подальша доля вже приреченого на найбільшу свою поразку кремлівського щеня-самогубця, поки невідомо. Та те, що воно, колись самозакохане, бундючне, чванливе і самовпевнене, а тепер нажахане, тремтяче і скоцюрблене від безсилої люті і розпачу вже стрімко йде на дно політичного і життєвого буття, це очевидно.