ЕСЕЙ НА АКТУАЛЬНУ ТЕМУ
“Українська літературна газета”, ч. 1 (345), січень 2023
Читачі полюбляють цього ліричного російського письменника, і я був серед них. Та коли геть уважно дослідив його твори, спочатку здивувався, а потім… ошелешився!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Виявляється, Костянтин був прямим нащадком… славного гетьмана Петра Сагайдачного! Нічого собі. Ось слова самого Паустовського: «В сундуке я нашел пожелтевшую, написанную по латыни гетманскую грамоту – «Универсал», медную печать с гербом… Они остались у нас в семье от гетмана Сагайдачного, нашего отдаленного предка».
Не знаю нікого із відомих українських патріотів (окрім хіба що Скоропадського), хто б мав такі вагомі докази свого шляхетного козацького походження: ні Грушевський, Петлюра, Винниченко, ні Донцов чи Міхновський. А Костянтин ще малим… мав. І став… їх ворогом, патріотом Росії! Як таке лихо могло трапитися?
Відповісти, далебі, не просто. Бо це не раптове рішення, а довгий процес. Його ускладнює те, що в родині Паустовського ніяких етнічних росіян не було, і він зрадив свій рідний корінь не примусово, як молоденький яничар серед турок, а цілком добровільно, свідомо.
Дивно і сумно мені, коли читаю у Паустовського (повість «Далёкие годы»), як помирала в їхній сім’ї українська мова, історія, вся наша культура. Останнім носієм їх був малого росту дідусь (Кость теж) — Максим Григорович. Колись він чумакував, ходив на волах у Крим, знав багато дум і пісень, розповідав онукам про героїчну Запорозьку Січ. Хлопчики тоді уявляли себе козаками, гралися дерев’яними шаблюками.
Однак садиба Паустовських стояла на острові серед річки Рось, і діти не мали можливості закріпити свої симпатії, спілкуючись з однолітками. Та й батько Костя, дрібний російський чиновник, з посмішкою згадував про своє гетманське походження. А тут приспіла ще перша київська гімназія, куди віддали хлопця і де про мову, історію і культуру України навіть не згадували.
Отак і зів’яв, мов дивосил в посуху, дідівський козацький цвіт Паустовських. Дійшло до того, що в зв’язку зі 100-річчям гімназії до неї завітав сам цар Микола II. Вітаючи учнів, наблизився і до Костянтина, спитав:
— Ви малорос?
Замість того щоб відповісти з гордістю: «Ні, я — українець!», Костянтин, якому було уже 18 років, сказав:
— Да, ваше велічєство!
Тоді й помер у душі Паустовського козацький український дух. Так поодинці, на жаль, зникають з карти світу цілі народи.
Гидко читати тексти цього ліричного прозаїка, написані майже сорок років потому про відродження нашої Держави і її діячів. Сталін уже здох, і брехати зі страху не треба було. А Паустовський писав: «При Петлюре все казалось нарочитым — и гайдамаки, и язык, и вся его политика, и сивоусые громадяне-шовинисты, что выплзали в огромном количестве из пыльных нор».
Тут Паустовський зрадив собі як вибагливий письменник, даючи політичні оцінки в повісті. А далі мужність зрадила його самого, коли вигукував: «Вслед за Петлюрой ехала Директория – расхлябанный неврастеник писатель Винниченко, а за ним — какие-то замшелые и никому не ведомые министры».
Отакий наклеп звести на одного з кращих українських прозаїків! Навіщо? Знав же Паустовський, на кого підіймає руку!
Якщо ви тримали в руках свою книжечку віршів або прози, щойно видану, з запахом друкарської фарби, то відчули, яка то радість. А твори талановитого Володимира Винниченка, емігранта, підкреслюю — політичного емігранта в період «українізації» 1924-28 років у СРСР видали в 23 томах. Неймовірно! Мало того. В 1930-32 роках ще й перевидали в 28 томах!
Здавалося б, купайся в славі і грошах, сиди собі тихенько, як Паустовський, чи співай гімни партії, вождю, як Тичина, Твардовський, Бажан… Ні. Коли Володимир Кирилович дізнався про голодомор, був так приголомшений і розлючений нищенням краян, рідного національного коріння, що забув про всі земні блага і навіть про страшну можливу втрату всіх зв’язків з рідною землею, Вітчизною.
Написав відкритого листа комуністам, які скоїли те пекло, і звинуватив Сталіна у терорі проти українського народу. Всі книги Винниченка негайно були вилучені з бібліотек і знищені, не перевидавалися в СРСР більше п’ятдесяти років, а сам він помер у Франції майже жебраком.
І Паустовський не знав і не чув про це? Правду кажуть: зрада багатолиця і поодинці не ходить.
24.11.2022
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/