“Українська літературна газета”, ч. 1 (345), січень 2023
Лауреатом премії імені Григорія Кочура за 2022 рік, що присуджується Міністерством культури та інформаційної політики України за значні досягнення в галузі українського поетичного перекладу та перекладознавства, став Валерій Кикоть, поет, прозаїк, перекладач, перекладознавець, доктор філологічних наук.
Перекладати американську поезію цьогорічний лауреат почав ще зі студентських лав, коли навчався на перекладацькому відділенні факультету романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив з відзнакою і згодом продовжував перекладознавчі студії в аспірантурі Шевченкового університету. «Сподобався мені вірш Роберта Фроста «Зупинка в лісі засніженим вечором», оригінал якого був у нашому підручнику з англійської мови за третій курс, – ділиться спогадами пан Валерій, – і я спробував його перекласти, бо перед тим уже перекладав на першому курсі кілька творів Горація, і викладачка латини сказала, що в мене непогано виходить, потім було кілька віршів із німецької, і теж схвальний відгук викладача німецької, згодом переклав іспанський вірш, і знову позитивна оцінка викладачки іспанської. Переклад із Фроста сподобався Петрові Беху, який у нас викладав англійський технічний переклад, хоча дисертацію, як виявилося, захистив із поетичного перекладу, і він сказав, що треба перекласти ще кілька віршів цього поета і можна писати курсову роботу. Далі – дипломна, і, зрештою, кандидатська дисертація, на матеріалі перекладів із Фроста під керівництвом того ж П. Беха. І вже тоді в закамарках моєї наївної студентської душі зажевріла мрія підготувати й колись видати окремою книгою поезію Роберта Фроста в українських перекладах, бо російською їх було аж три, а українською – жодної. Водночас, один із моїх улюблених викладачів перекладу з англійської Олександр Панасьєв повсякчас підштовхував мене до розширення перекладацького репертуару, бо, мовляв, хороших українських перекладів американської поезії дуже мало. Згодом так і сталося. Переважно в часи життєвої скрути я читав твори багатьох американських поетів, обирав тих, які цілюще діяли на мою душу, були суголосними моїй власній поетичній творчості, й ті вірші, що подобалися найбільше, перекладав. Що стосується власних поетичних потуг, то якось іще на першому курсі я приніс цілий стос віршів кураторові нашої групи Віталію Радчуку, який читав у нас англійську мову та досліджував проблеми поетичного перекладу. Він удома їх переглянув і за кілька днів видав мені таке: «Я уважно все перечитав. Це – ще не зовсім поезія. Але, зважаючи на таку велику кількість написаного, я провиджу, що поетом ви неодмінно будете»».
Варто зазначити, що нині Валерій Кикоть – добре знаний в Україні та за її межами і як поет, власні твори якого перекладені, зокрема, польською, азербайджанською та македонською мовами, і як перекладач та перекладознавець, член Національної спілки письменників України, автор чотирнадцяти книг поезії, прози та перекладів, численних художніх та перекладознавчих публікацій у вітчизняній і зарубіжній періодиці.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Стосовно науки про переклад, – продовжує В. Кикоть, – то моєю головною метою завжди було прагнення надати теорії перекладу прикладного спрямування, щоб вона допомагала перекладачеві, й передовсім мені самому, досягати адекватного перекладу, а критикові та редакторові перекладу безпомилково знаходити в ньому як позитивне, так і негативне, з метою допомоги тому ж таки перекладачеві поліпшувати й удосконалювати його перекладацькі спробунки. Для цього я, можна сказати, прожив кілька років у Центральній наукові бібліотеці ім. Вернадського, де намагався осягнути якомога більше зробленого іншими дослідниками, щоби по тому виробити власне перекладознавче бачення».
Знову зауважу, що так воно вочевидь і сталося, позаяк на сьогодні В. Кикоть – автор понад 100 наукових праць із теорії та практики художнього перекладу, а захищена ним 2021 року докторська дисертація «Макрообраз поетичного твору в перекладі», визнана відповідною спеціалізованою вченою радою Київського національного університету ім. Т. Шевченка однією з кращих у перекладознавстві, позаяк нею фактично започатковано новий напрям перекладознавства: «Лінгвопоетика художнього образу в оригіналі й перекладі». У науковій монографії «Образна матриця та переклад поезії» (2020), що так само, як і книга «Американська поезія у перекладах Валерія Кикотя» (2020), високо оцінена конкурсною комісією премії імені Григорія Кочура, В. Кикоть виклав унікальну концепцію сприйняття та відтворення в перекладі поетичного твору як цілісного макрообразу, свою теорію взаємодії образних рівнів оригіналу й перекладу, розкрив і проаналізував основні образні складники поетичного твору, дослідив засоби їх формування й трансформації, яких вони зазнають у перекладі. Власна теоретична концепція В. Кикотя вочевидь допомагає йому створювати майстерні переклади, оскільки трохи раніше, попри численні публікації перекладів у періодиці та товстих журналах, вийшла друком книга «25 американських поетів у перекладі Валерія Кикотя» (2016), а дещо згодом була зреалізована і його давня, студентська мрія у вигляді доволі солідного фоліанту «Роберт Фрост в українських перекладах» (2022), у якому окрім перекладів читачеві запропоновано доволі широке дослідження життєвого і творчого шляху Р. Фроста та глибокі коментарі до його творів та їх перекладів.
Загалом перекладацький доробок В. Кикотя охоплює творчість близько трьох десятків американських поетів. Зокрема, у премійованій книзі «Американська поезія у перекладах Валерія Кикотя», що побачила світ 2020 року, завдяки київському видавництву «Кондор», можна знайти і твори таких визнаних усім світом класиків як Генрі Лонґфелло, Едґар По, Волт Вітмен, Роберт Фрост, Емілі Дікінсон, Едвін Арлінґтон Робінсон, Карл Сендберґ, і представників поезії бітників (Аллен Ґінсберґ, Робінсон Джефферс), і тих, хто з бітниками асоціювався (Деніз Левертов). Є тут і виразники так званої «чорношкірої» поезії (Лерой Джонс, Роберт Хейден), й авангардисти (Едвард Каммінґс, Роберт Крілі), не обійдена увагою і жіноча поезія (Емілі Дікінсон, Деніз Левертов, Една Сент-Вінсент Міллей, Сильвія Плат).
Біографія Валерія Кикотя вельми строката, як і біографії перекладуваних ним поетів. Народився в селі на Черкащині. Після середньої школи закінчив з відзнакою Черкаське технічне училище № 2 за спеціальністю «контрольно-вимірювальні прилади й автоматика». Працював на хімкомбінаті електромонтером з ремонту електрообладнання. Пізніше, як уже згадувалося, закінчив з відзнакою перекладацьке відділення факультету романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та аспірантуру при університеті. Працював військовим перекладачем у країнах Африки, вчителем іноземної мови у сільській школі, викладачем та начальником відділу зарубіжних зв’язків у кількох університетах, віце-президентом Українсько-Американської Асоціації Обмінів у галузі Освіти, керівником американської телевізійної компанії в Азербайджані, а також – на державній службі. Перебував у тривалих відрядженнях в США, Великобританії, Німеччині, Ефіопії, Азербайджані, Польщі, Словаччині, Об’єднаних Арабських Еміратах. Нині – доцент кафедри теорії та практики перекладу Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, де викладає практику перекладу англійської мови та художній переклад, ділиться зі студентами своїм чималим професійним і життєвим досвідом.
«Останнім часом намагаюся опанувати жанр прози, – зізнається Валерій, – бо маю що розповісти, і головне – є бажання. Багато в чому завдячую своїм учителям і наставникам. У своїх перекладацьких потугах керуюся засадничими підходами до перекладу Миколи Зерова, Григорія Кочура, Миколи Лукаша, Василя Мисика. У науці вважаю себе причетним до київської перекладознавчої школи, до якої, зокрема, належать Віктор Коптілов, Олександр Чередниченко, В’ячеслав Карабан, Петро Бех, Віталій Радчук, Олена Дубенко, Марія Іваницька, і, звісно ж, незмінний рецензент усіх моїх перекладних книг і мій науковий консультант Лада Коломієць. Хоча упродовж близько трьох десятків років я перебував і під пильним перекладознавчим оком та в дружніх наукових стосунках з найвиднішою представницею львівської школи Роксоляною Зорівчак, відтак тривають мої наукові контакти з її учнями Оксаною Дзерою і Тарасом Шмігером, а також із представником харківської школи Олександром Ребрієм. Нині всі названі персоналії – доктори, професори, академіки…, але, знаю, що в разі потреби завжди допоможуть, так само як і відомі професори Костянтин Тищенко, Алла Бєлова, Артур Гудманян, Владислава Демецька, Віра Никонова. Творити поезію я вчився у Василя Симоненка, писати прозу вчуся у Петра Сороки та Василя Захарченка, критичні та літературознавчі розвідки – у Володимира Поліщука та Євгена Барана. Всім їм і нині живим, і тим, хто вже в кращих світах, надзвичайно вдячний, бо без учителів немає науки, а без підтримки немає успіху».
На завершення варто додати, що Валерій Кикоть – ще й лауреат літературної премії імені Василя Симоненка (2009) та літературної премії в галузі художнього перекладу імені Миколи Терещенка (2021), делегат міжнародного форуму письменників і перекладачів у Польщі 2007 р., учасник багатьох міжнародних наукових конференцій із перекладознавства. Перекладацький та власний творчий доробок В. Кикотя користується популярністю серед шанувальників художнього слова, досліджується студентами, та аспірантами, науковцями різних рівнів. А в Черкаському національному університеті успішно функціонує школа художнього перекладу Валерія Кикотя.
Лада Коломієць
професор КНУ ім. Т. Шевченка, академік АН ВШ України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/