Кілька слів про
автора: народився у Хусті на Закарпатті. У вересні відзначив 50-літній ювілей.
Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Член НСПУ і АУП.
Автор 15-ти книг. Мешкає у Мукачевому. Видає чужі книжки і колекціонує старі
пляшки.
Шукав про Дочинця
інформацію у спілчанському довіднику 2006 року, але там нічого немає. Значить,
прийняли його у Спілку десь після 2006-го. Книжок його не читав і не бачив,
якби не випадок. Власне, телефонний дзвінок від … Мирослава Дочинця. У
результаті маю дві його книги, які прочитав, і позитивні враження від
прочитаного.
Про другу книгу
(Мирослав Дочинець. «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія
Ворона – як жити довго в щасті і радості». – Мукачеве: Карпатська вежа, 2009. –
84 с. ), фрагменти якої друкувала «Літературна Україна», не говоритиму
багато. «Маємо унікальний, осмислений і
пронизаний істинною духовністю устрій життя однієї людини», – сказано на
зворотній стороні обкладинки цієї книги доктором медичних наук В.Білоногом, і
це направду так. Добре, що такий досвід зафіксовано (молитви, поради,
лікувальні та кулінарські рецепти, приповідки, афоризми). Погано, що
реґіональність видання і невеликий тираж не дають можливості всім зацікавленим
познайомитися з цією мудрою книгою…
Що стосується
іншої книги – «Хліб і шоколад» – то про неї теж багато не скажеш. У передмові
доктор філологічних наук Наталія Бедзір (як добре, що доктори наук «сходять» до
писання передмов до книг, бо хто би їх інакше читав?!) зауважує таке: «Перед
нами – «легкий» і «світлий» письменник, якому приємно спілкуватися з читачем.
Мирослав Дочинець має свій стиль письма, за яким проглядається витончений
художній смак, відчуття форми, композиційної самодостатності творів. Читаючи
їх, не можна не одержати естетичну насолоду від самого тексту». Погоджуюся і з
цим твердженням, хоча не знаю, для чого слова легкий і світлий брати у лапки,
бо Дочинець таки є легким і світлим, аж ніяк не легковажним. Це густе, насичене
письмо, в основі якого завжди лежить певна морально-етична настанова, навіть
якщо вона і не озвучена. Тут прозова манера Дочинця близька до філософських
настанов нашого Сковороди.
Автор пояснює
виникнення задуму і назви книги просто: «Короткі новели (образки, шкіци, етюди,
мініатюри, ескізи – як завгодно) я пишу давно. (…) Чимало з написаного втрачено
у веремії життя, дещо викинуто з власної волі. Але з того часу, як Іван Чендей,
прочитавши декілька новелок, написав на полях: «Ви – письменник!» – намагаюся
ці опуси відкладати. Назбиралося на книжку. (…)
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Назва з’явилася
сама собою. (…) Одним у цьому житті потрібен шоколад, другим – хліб, а третім –
і хліб, і шоколад. Тому я й назвав так оцю книжку – «Хліб і шоколад». Бо вона
про нас. Про наше життя. Коли ситне, а коли пісне. Коли солодке, а коли – не
дуже…»
Фактично у книзі
є два розділи: назва першого – «Хліб і шоколад», назва другого – «Окришини». У
першому маємо різноманітні бувальщини, побутові, психологічні сценки,
замальовки, штрихи, портрети тощо. Вони цікаві, змістовні, повчальні, іронічні…
Настроєвий діапазон контрастний – від трагічного до комічного. Все у всьому.
Фах журналіста виявив себе якнайповніше у цьому розділі: здебільшого, це
короткі репортажі, сюжетні заготовки, які набули жанрової, стильової
самодостатності й перетворилися на такі
собі прозові нотатки, переказувати які не має сенсу: їх треба читати і
смакувати умінням автора вибрати деталь і надати їй сюжетно-понятійної
завершеності… Назви цих творів прості, конкретні, змістовні («Старий
полковник», «Аромат жінки», «Силует жінки», «Ловець ласк», «Тітка Морія»,
«Тверезість», «Слава» та інші).
«Окришини» – це
короткі прозові фрагментики настроєво-сюжетного характеру, здебільшого з
афористичним наповненням. Тематичний діапазон їхній широкий, окремі з них так і
просяться до цитування:
1. «Боюся читати Стефаника. Боюся, що не
скину потім
його пута» (с.155).
2. «З чого починається письменницький
професіоналізм? З того, що тебе читають і купують» (с.155).
3. «Від талановитої речі, як від вродливої
жінки, – віє свіжістю» (с.157).
4. «Є люди світла. Є люди темряви. І є
люди тіні» (с.161).
5. «Жінки – як сни. Завжди не такі, якими
хочеш їх бачити» (с.162).
6. «Які різновиди має фраза: «Я тебе
люблю». У старовину слов’яни казали: «Я тебе жалію». Сучасні американці кажуть:
«Я хочу з тобою спати». Японки: «Хочу прати твою білизну». А Марія Магдалина
нічого не сказала, вона просто помила Ісусу ноги…» (с.165).
7. «Поки читаєш гарну і чесну книгу,
здається, що ти вбережений від усього лихого на цей час. Нібито святі обереги
над тобою. А коли прочитаєш, то вже й не так страшно» (с.175).
8. «Справжня мудрість – завжди весела»
(с.189).
«Хліб і шоколад»
Мирослава Дочинця відкривають читачеві талановитого прозаїка-мислителя,
українського Діогена, який не соромиться удень ходити із запаленою свічкою,
шукаючи людину.
І на завершення
парафраз із Дочинця: коли ти йдеш до
письменника, то письменник іде тобі назустріч. Головне, не проґавити точки
перетину…
м.Івано-Франківськ