“Українська літературна газета”, ч. 1 (345), січень 2023
Відомо, що Львівський національний університет ім. Івана Франка в Україні – один із найстаріших. Його історія починається від 20 січня 1661 року – і аж до нашого часу. Він пережив різні важкі періоди бездержав’я: під польською владою, австрійською, німецькою, совєтською… Але навіть тоді, в тій чи іншій формі, в тих чи інших виявах, намагався зберегти свою – якщо не повну, то бодай часткову – українськість.
Наведу маловідомий факт: у різні роки австрійської влади, починаючи з року 1796-го і закінчуючи 1897-м (себто протягом ста літ) ректорами Львівського університету були п’ятнадцять українців, передусім учені духовного сану, як-от отець-василіянин Модест Гриневецький. Він працював в університеті 35 літ, водночас був протоігуменом отців-василіян. І зробив нащадкам дуже цінну прислугу: скопіював, як того просив польський історик Йоахим Левелель, напис з надмогильної плити друкаря Івана Федоровича (Федорова), яка ще 1817 року лежала на подвір’ї монастиря св. Онуфрія у Львові. І ми маємо одну пам’ятну, хоча й переписану реліквію про те, що Федорович “друкованіє занедбалоє обновил”.
Інший визначний отець-василіянин – доктор теології Климентій Сарницький (1832-1909). Авторитет Сарницького в цьому виші був настільки високий, що його чотири рази обирали деканом богословського факультету і двічі – ректором. Він же заініціював так звану Добромильську реформу єдиного на той час українського централізованого монашого Чину отців-василіян. (Див.: Каровець М., о., ЧСВВ. Українці – ректори Львівського університету. Жовква, 1936. С. 13-14).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Не треба забувати, що саме вихованці Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький альманахом “Русалка Дністровая” 1837 року започаткували видання в Галичині україномовної літератури, себто зробили те, що передніше (1798 р.) Іван Котляревський своєю “Енеїдою” на Надніпрянщині. Той же Яків Головацький під час “Весни народів”, цебто Європейської революції 1848 року, очолив першу катедру руської (української) словесності – і теж був ректором (у 1864-1866 роках).
В цьому університеті навчалися майстри слова Іван Франко та Михайло Павлик; політичний діяч, у 1918 р. прем’єр-міністр ЗУНР Кость Левицький, видатний математик Мирон Зарицький, чия дочка Катерина була однією із зв’язкових Головного командира УПА Романа Шухевича (“Чупринки”); героїня Українських Січових Стрільців Олена Степанів(на), президент і диктатор ЗУНР Євген Петрушевич, засновник ОУН та її перший очільник Євген Коновалець…
Славні імена – і їх безліч…
У 1951-1963 роках небуденною особистістю був ректор Євген Костянтинович Лазаренко, а в 1990-2007 роках – Герой України Іван Олександрович Вакарчук; він же й міністр освіти і науки України (2007-2010), опісля – знову ректор: 2010-2013.
Тепер Національний університет ім. Івана Франка – це 9 факультетів, майже 20 тисяч студентів і понад 2 тис. науково-педагогічного персоналу – всього, разом з іншими працівниками, 4.485 осіб.
Окрасою університету є і його почесні доктори – а цієї гідності вже удостоїлись 33 вчені різного профілю, переважно гуманітарного. 1997 року відкрив цей славний ряд поет і громадський діяч Іван Драч. Опісля його продовжили Дмитро Павличко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Ігор Калинець, Роман Іваничук…
Називаю найперше письменників, хоча серед почесних докторів є відомі фізики (Ігор Юхновський), історики (Леонід Рудницький, Валерій Смолій), біологи (Михайло Голубець), громадський діяч Василь Куйбіда, політичний діяч Дональд Туск… Перелік довгий і не закінчений…
Ще 29 грудня 2020 року до цього списку знаних імен Вчена рада долучила й Миколу Жулинського, але диплом Почесного доктора він отримав тільки тепер – на перешкоді став коронавірус, услід за цим війна…
* * *
23 грудня 2022 року. П’ятниця. За півгодини до 13-ої разом з Андрієм Содоморою вступаємо до актової зали Франкового університету. Тут же поважні члени Вченої ради у мантіях, поціновувачі діяльності Миколи Григоровича.
А ось і він сам. І теж у просторій мантії… Радий, що ми прийшли. Річ у тім, що три тижні тому, 1 грудня, Андрієві Олександровичу Содоморі виповнилось 85. Голова НСПУ Михайло Сидоржевський в “Українській літературній газеті” аж двічі відзначив ювілей видатного перекладача і не менш видатного творця оригінальних новел, етюдів, оповідань, спогадів. В номері за 25 листопада була публікація моя (“Сліди у вічності”), а в наступному, 9 грудня, – розлога стаття Миколи Жулинського “Звертав свій дух до того, що вічне”.
Тим часом до нас прилучився дослідник сучасного літературного процесу Богдан Дячишин – ще один шанувальник і А. Содомори, і М. Жулинського, щоб подякувати обидвом за вагомі творчі плоди, а заодно поглянути на небуденне дійство.
Та ось величаво звучить гімн (славень) України. І урочисте засідання відкриває ректор Університету, професор, член-кореспондент НАНУ Володимир Петрович Мельник, зазначаючи, що присвоєння почесного звання “Doctor Honoris Causa” – одна із найзнаменніших подій в житті вишу. “Це свідчення зростання і зміцнення нашої університетської академічної спільноти особливо зараз, у час військової агресії росії проти України”.
Пан ректор в ошатній мантії. Натомість Почесний доктор і Заслужений професор Університету Микола Ільницький (він же й член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук) у звичайному світському костюмі, але це не применшує його маєстату та його вступного слова про Миколу Григоровича як про визначного дослідника, культуролога, організатора науки, державного мужа (у 1992-1994 та 1999-2001 роках віце-прем’єр-міністр з питань гуманітарної політики – П. Ш.), двічі народного депутата України…
Микола Миколайович згадав також про ґрунтовну книгу Жулинського “Із забуття – в безсмертя: Сторінки призабутої спадщини” (1990), за яку автор отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка. Більше того, “виробляючи свою манеру, сьогодні Микола Жулинський розширює її діапазон – він не задовольняється лише науковим і теоретичним підходом, а намагається белетризувати свій стиль”, – наголосив доповідач. Свідчення цього – додам від себе – є його художні твори, зокрема “Моя друга світова”, яка 2017-го стала Книгою Року, та “Акордеон”, жанр якого визначив сам Микола Григорович – “майже роман”, а автор цього есею сотворив такий дистих:
Жулинський і в прозі встановлює тон,
Бо має тепер свій АКОРДЕОН.
Опісля Ректор Володимир Мельник, під оплески, шанобливо вручив Миколі Жулинському диплом Почесного доктора Львівського університету та запросив до інавгураційної промови.
Це була ґрунтовна промова як про пам’ятні віхи в історії Університету, так і про різні національні осередки, котрі так чи інак були причетні до поступу навчального закладу: Studium Ruthenum, НТШ, УГКЦ, а надто митрополит Андрей Шептицький, який, разом з галицькими українцями, домагався створення суто національного університету (варто зазначити, що такий виш планували відкрити 1918 року, але на заваді стала війна…)
“Якою б драматичною не була доля славетного Львівського університету, попри усі реорганізації, перетворення, заборони і переслідування, які чинили окупаційні режими, Університет відроджувався в прагненні виховувати інтелект, творити національну, інтелектуальну і духовну еліту, готувати її до виконання своїх обов’язків перед різним народом”, – наголосив Микола Жулинський, висловлюючи радість з нагоди того, що став частиною академічної спільноти ЛНУ ім. Івана Франка”. (Див. університетський Сайт за 23.12.2022).
І справді. Титулів і посад у Миколи Григоровича чимало. Адже, крім того, що академік Національної Академії наук України, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української літератури НАН України ім.Т. Г. Шевченка, – він ще й Почесний професор НаУКМА (з 2000 р.);
Почесний доктор Київського національного університету ім.Т. Г. Шевченка (2009);
Почесний академік Національної академії мистецтв (2017).
А тепер ще й Почесний доктор Львівського національного університету.
Зустріч у дружньому колі. Справа наліво: М. Жулинський, А. Содомора, П. Шкраб’юк, Б. Дячишин
* * *
На цьому, – після прикінцевого виступу університетського Народного камерного оркестру, який майстерно виконав “Щедрик”, та загального співу студентського гимну “Gaudeamus”, – можна би поставити крапку.
Але не можна не згадати, що зовсім недавно, 4 жовтня 2022 року, Вчена рада Франкового вишу звання “Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Львівського національного університету імені Івана Франка” присвоїла Прем’єр-міністрові Великої Британії у 2019-2022 роках Борисові Джонсону. Щирий та відданий друг України погодився стати частиною академічної спільноти та обіцяв відвідати Львів та його провідний Університет, який носить ім’я великого Каменяра.
Отож вручення М. Г. Жулинському диплома Почесного доктора в один рік із присвоєнням звання “Doctor Honoris Causa Львівського університету” видатному британському політикові (різниця – неповних три місяці) – подія незабутня й символічна.
Упевнений, що бути в такому поважному товаристві Миколі Григоровичу особливо приємно.
Титульне фото: М. Г. Жулинський з ректором В. П. Мельником
Петро Шкраб’юк,
письменник, доктор
історичних наук (м. Львів)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.