"Міцні словечка" у дитячих книжках: що пояснити дітям?

 
Перекладач, літературний критик і психолог у студії «Громадського радіо» міркують про те, чи треба дітям дізнаватися про «міцні словечка» з книжок, і що їм мають пояснювати батьки?
Як їх перекладають на українську,  а також про те, що пояснювати дітям і чи мають батьки заздалегідь знати, які сюрпризи  чекають їх під палітурками – аналізують перекладач Наталя Іваничук, рецензент дитячих книжок Володимир Чернишенко і дитячий психолог Олександра Чекмарьова, повідомляє Громадське радіо.
Володимир Чернишенко: Тема про те, чи взагалі лайка може публікуватися в періодичній пресі або художній літературі, не нова. А тут екстремальний випадок: діти мають знати слова «кретин», «ідіот»?
Олександра Черкмарьова: С медицинской точки зрения, это диагнозы в психиатрии. Это оценка интеллекта. Но у ребенка возникает диссонанс: почему слова относятся к персонажу, если он таким не является.
Едуард Лозовий: Пане Володимире, у вас були випадки, ви зустрічали такы слова в книжках?
Володимир Чернишенко: Звичайно. Якщо це негативний персонаж, він може висловлюватися негативно. І саме на такому протиставлені людина може зрозуміти, який персонаж хороший, який поганий. Невже дитяча література повинна бути написана виключно літературною мовою, і всі герої повинні говорити нею? Але я хотів би звернути увагу на те, що батькам бажано було би знати, які книжки читає їхня дитина, перегортати, читати з дитиною, щоб не виникали такі ситуації. Інша проблема – у нас відсутнє маркування книжок. Можливо, ця книжка не на 6 років, а на 8-10.
Василина Думан: Я зачитаю цитату з книжки Роальда Дала. Мова йде про стоніжку. Вона не добра, не погана, не є відверто негативним персонажем: «Стоніжка вибухнула реготом: «Та ці дебіли нічого не чують, – вигукнула вона. – Вони ж глухі, як тетері. Ось дивіться!». І перш, ніж хтось встиг її зупинити, вона приклала вуст передні ніжки й заволала як навіжена: «Ідіоти! Йолопи! Придурки! Бовдури! Кретини! Чого ви займаєтесь дурницями?». Хмарулі миттєво стрепенулися».
Перекладав книжку Віктор Морозов. Він долучитися до нас в ефір не зміг, оскільки знаходиться в США. Але надіслав листа, в якому пише: «Я завжди намагаюся якомога точніше перекладати текст, поважаючи авторський задум. Тому якщо в оригіналі є слово «ідіот», то я просто не маю право перекладати його якось делікатніше».
Пане Володимире, ви говорили, що такі «міцні словечка» характерні для дитячої літератури, але в нас їх цензорували.
Володимир Чернишенко: Це скоріш за все, самоцензура. Взяти книжки Марка Твена про Гекельбері Фіна, наприклад. Або «Казки дядюшки Римуса» Гаріса. Герої розмовляють мовою нелітературною. Наші перекладачі перекладали ці тексти літературною мовою. Це не завадило книжкам стати популярними, однак втрачався авторський задум.
Василина Думан: Пані Олександра, чи дійсно впливає на дітей те, що вони читають у книжках якісь різкі слівця чи несподівані описи?
Олександра Чекмарьова: Дети познают мир с помощью родителей и литературы. Конечно, какие-то вещи на них влияют. Но все это зависит еще от темперамента. На одного это никак не повлияет, а у другого может занизить самооценку. Всему должен быть свой возраст. Должно быть четкое разграничение.