Дівчинка-сонечко, дівчинка-мушля, дівчинка – начерк жінки… Такою була для мене Ніна Кур’ята, яку я зустрів у вагоні поїзда, що йшов на Одесу. Їй було 12 рочків і вони з бабусею підсіли у Котовську (так тоді називався Подільськ) у вагон. Познайомилися.
Виявилося, що Ніна пише вірші. Вони мені сподобалися. Видно було, що дівчинка талановита. Листувалися.
Потім Ніна вступила до університету, на біофак. Іноді відвідувала мою літстудію «Гарт», якою я опікувався десяток років (1998-2008) у палаці Воронцова. 2003 року ми приготували першу Нінину книгу «Вуличка гравію», якої я був редактором.
Це взагалі було дивно – студентка біологічного факультету, викладач Рішельєвського ліцею, аспірант-біолог – і пише такі дивовижні вірші…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Що робить зі спокусами світу, котрим несть числа?
Шо робити з тим світлом, що – від заповітів Господніх?
Залишається тільки зростити два білих крила,
Захлинутися вітром і стрімко пірнути в безодню.
Ніна це зробила! І багато чого навчилася-освоїла у елегантному леті над Україною: через рік стала з цією єдиною книжечкою і гроном публікацій у газетах та журналах членом НСПУ, того ж року у Києві вийшла друга книга поезій «Сіль і світло». Ще через рік захистила кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за темою «Адгезивні та імуномодулюючі властивості бактерій роду Lactobacillus» ( !!!!) в Інституту мікробіології і вірусології НАН України.
Зараз вона – відомий журналіст, головний редактор «ВВС Україна», нею можуть пишатися земляки, мешканці смт Зеленогірське Подільського району Одещини…
…Ти мене не побачиш,
Не розрізниш відтінки.
В пору оцю невдячну
Я – тільки начерк Жінки.
В мені печаль прадавня,
Збутись її несила.
Тож на порі світання
Я – лиш уламок тіла.
В цих незвичайних нотах
Трохи замало сміху.
В мені – зерно гіркоти,
Ніби ядро горіха.
Я, мов закрита мушля,
Охороняю сутність.
Ти не заглянеш в душу,
Я – не твоє майбутнє.
*******
Некупальські пливуть вінки,
заставляючи плакать воду
за всіма, що пішли в віки
по незнану якусь свободу.
…Ми створили свій п’яний міт
Під казьонку і оковиту,
Й радо гинули сотні літ
За Велику чи Посполиту.
Ми пізнали свій власний Стікс,
Заплативши ціною крови
За фальшиво-чужий remix
Псевдоправди, недолюбови.
...Правду знайдемо у вині,
а історію втопим в Леті.
А любов нехай
Доживає дні
У останнім живім поеті.
2002
Начерк жінки матеріалізувався. Я іноді зустрічаю Ніну то у Києві, то у Львові на всяких імпрезах, літературних заходах, журналістських конференціях… І радію таким успіхам своїх вихованців… І пишаюся, що є такі славні люди, народжені Одещиною!