УСМІШКА З-ПІД ШАБЛІ
усмішка далебі розкрита рана
від шаблі а ще гірше від цілунку
що тяжкий неначе сповідь рано
тяжкий мов цукру клунок і солодкий
либонь так само
болючо-нестерпний як звістка
і також часом гіркий
як мости розташовані хистко
над голодним плесом ріки
з-під шаблі чи вуст калина
життєдайна стікає просто
і в розлуці родина єдина
і в розпуці свідомість посту
не вдалася ростом
-у Бога
-у Батька
дитина
отож калина надмісткі патьоки
на щоках і хтозна може в серці
так бо розпач кинувся навтьоки
ні бо сум початок герцю
усміхаймось будем ще втрачати
усміхаймось ми до болю звикли
стуку в двері має вистачати
якщо ключі від серця раптом зникли
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ВПІЗНАВАННЯ
Я впізнаю Тебе крізь звуки
голосного виття молодих музикантів.
Крізь коралові рифи
і гітарних володарів руки.
Крізь фотокартки,
з яких ти зграбно позуєш,
не жалкуючи тих, хто дивиться.
Крізь тих, кого ти потім намалюєш.
Я й не відала, що ти так вмієш.
Ти впізнаєш мене крізь туман,
що зненацька між нами виявиться.
Впізнаєш мене за посмішкою
і за світлом у довгій косі,
за вмінням висловлювати захват,
за час, поки грає музика,
й зізнаватись в коханні
навстояч на одній нозі.
Я впізнаю Тебе
й через рік твоєї відсутності,
крізь вагони закинутих звичок
і змінного одягу,
крізь музику,
що пророкує твоє повернення
І мої схаменутості:
Неможливість у пристрасті
відрізнити Поїзд від Потягу
не заважає й наосліп
кидатись під рейки…
М’язи скорочуються
радісно й звикло,
руки – в петлю до ґудзика,
і за мить засинає й
чвалає додому музика:
У бумбоксі втомилися
й сіли дурні батарейки.
Втомились раніше,
тепліше ніж ми.
Впізнавання примушує нас
виглядати на вулицю,
освітлену вікнами іноземних крамниць,
освячену кроками новоприбулого,
що до стінки тулиться.
Я впізнаю Тебе крізь ті двері,що мені не розкриєш,
крізь музику,
що боязко-зболено увімкнеш гучніше,
поки замість вина на порозі ковтатиму тишу.
Не жалкуючи тих…
Я й не знала, що ти так умієш.
м. Чернігів